Олеся Тимків: “Не треба боятися!”

 

Їй 35. За фахом – економіст. Працювала в банку.

Але після декретної відпустки на доволі престижну роботу не повернулася – зайнялася “шаріками”.

 

Про аеродизайн, кУльки і емоції – говоримо з Олесею Тимків

 

• Після декретної відпустки ви не повернулися на роботу в банк. Чому?

• Декретна відпустка багато чого змінює! Після першого декрету я відкрила магазин з біжутерією в Бориславі. Щоправда, з часом його зачинила. А після другого декрету – почала займатися кульками.

 

• Звідки взялася ідея саме цього виду власної справи?

• Малій було 6 років, а меншому лише піврочку. Хотіла замовити дітям кульки – до дня народження. Почала шукати в Дрогобичі – не знайшла. Знайшла аж у Бориславі. А там проблемна була дорога, і після поїздки за цими кульками чоловік сказав, що не поїде більше туди за жодних умов. А одразу після дня народження моєї дитини – свій день народження святкувала найкраща коліжанка. Я загорілась ідеєю того, що це має бути щось з кульок в презент. Але думку чоловіка я вже знала, а сама їздити ще не вміла. Тож купила пачку кульок – і з цього все почалося.

В мене є ще кілька інших видів діяльності, але кульки – основний

 

• Як юридично оформлений Ваш бізнес?

• Я фізична особа-підприємець (ФОП), на третій групі.

 

• Хтось може думати, що бізнес на кульках – несерйозний…

• Так багато хто вважає.

 

• А Ваша думка?

• Моя мама дотепер мені каже “Знайди собі роботу”. Чоловікові батьки теж впевнені, що це несерйозно.

Разом з тим я отримую набагато більше задоволення, ніж коли працювала в банку. Хоч там теж було цікаво, але тепер мені ніхто не вказує, куди маю йти й що робити.

Набагато “прикольніше” працювати самому на себе.

І кульки – гарний варіант такої роботи.

Звісно, в кожній роботі бувають складні моменти. Особливо це пов’язано зі спілкуванням з людьми. Але коли ти даруєш позитивні емоції, коли сімдесятирічний дідусь плаче, отримавши подарунок від дітей – це ніщо не замінить! Ти заряджаєшся цим позитивом, і це неймовірно!

 

•  Що мало би статися, аби Ви зараз змінили напрямок своєї роботи?
•  Я легка на підйом. Можу пекти торти. Можу макіяж робити, закінчила відповідні курси. Багато чого можу робити. Нема знань – навчусь, аби мотивація. Буде мотивація – буде “переворот”.

 

• Є люди, які “тримаються” за місце праці попри все: нестерпного керівника, жахливий колектив і недостатню зарплату. Сам Всесвіт кричить “Йди звідси!”, а вони не розуміють. Що можете їм порадити?

• Це дуже погано, Якщо людина не отримує жодного задоволення від своєї роботи чи її результатів – вона на цій роботі нічого не досягне. Від роботи треба “кайфувати”.

Багато хто каже, що поки не впадеш на саме дно – не почнеш рухатися вперед. Коли геть все зі всіх сторін кричить “Йди!” – оце воно і є. Тому в тій ситуації точно не варто боятися змін. В тому числі змін професійних. Бо незабаром багато нинішніх професій зникне. І якщо людина не буде вчитися новому – вона просто погасне.

 

•  У вас ніколи не виникало думки виїхати на роботу чи ПМЖ за кордон?
•  Таких думок багато. Раніше я свято вірила, що після виборів, коли прийшли атовці, будемо жити краще. Але кращого не сталося. Тж бажання виїхати мене не покинуло.

 

• Що вас стримує?
•  Найперше – діти. І мова. Складно перемикатися цілій сім’ї.

Хтозна, як буде далі.

 

• Як гадаєте, тут можна заробляти?
•  Можна! Єдиний мінус – левову частку доходів в опалювальний період з’їдають комунальні послуги, а заразом і пальне (без авто – ніяк). Якщо велика машина дров коштує 15 тисяч гривень, то треба добре попітніти, щоб заплатити. Натомість ми порахували, що, наприклад, в Штатах людина за один-два дні заробляє на комунальні послуги.  У нас на них половину місяця працювати треба, і це в кращому випадку..

Кажуть, що за кордоном важко. Так, усюди важко. Але в кожній країні, де ми побували, старалася підбивати дохід і розхід. Тобто, скільки ти заробляєш, і скільки витрачаєш на прожиття. Наші дрогобицькі підприємці, які мають можливість жити в США, кажуть, що спозарання треба вставати і йти працювати. В нас я можу й не лягати спати і працювати, можу роботи на дві доби мати.

Ну але то є моя країна. В своїй країні тобі легше принаймні від того, що ти в себе вдома. Якою б вона не була…

З іншого боку, вірити і вперто чекати поки вони тут щось змінять – то можна й недожити. Ну але надіємось….

 

•  Повертаючись до кульок. Ви розпочали з того, що захотіли подрузі подарувати кульки. А звідки ви довідалися, що воно таке і як це зробити?
•  Я багато сиділа в інтернеті.Якщо хочеш знайти потрібну інформацію і навчитися – там її більш, ніж достатньо. Тож з інтернету я “не вилазила” напевно рік: читала, вивчала, ночами тестувала. Бо, наприклад, гелеву кульку надути зможе кожен: два рухи покажу – і навчу. А ось зробити композицію з кульок – це дійсно складно. На жаль, мало хто хоче цьому навчитися. Всі собі купують балон і кульки дують. Ну але це не є аеродизайн. Аеродизайн – це вміти творити. Коли ти з кульок робиш ляльку, малюєш їй очі, ротик і таке враження, що ця лялька жива, посміхається до тебе.

 

•  Крім того, що Ви могли б пекти, малювати та багато інших речей, чи повернулись би на роботу “від дев’ятої до шостої”?
•  Мені пропонували повернутися в банк.. Озвучили зарплату. Я обдумувала Так, тоді я би була “пані”: ходила б на роботу на каблучках, з зачіскою і макіяжем. Зараз ходжу без підборів, без особливого макіяжу, з драбиною в руках. Але зараз я вільна! Тож – ні, було би складно. Я вже звикла сама собі створювати розпорядок дня, вранці планувати куди поїхати і що зробити. Можу і з дітьми позайматися відповідно, бо ж сама собі начальник, розсуваю, переплановую

Та й діти звикають до роботи. Моя старша донька, їй 12 років, їздить зі мною на замовлення, робить фотозони. Тобто вона вже знає як це – заробити гроші. Малий у шість років діоди може робити сам: сидить з викруткою і крутить, батарейки ставить.

 

• Коли діти беруть участь у роботі – вони мають з того бонуси?

• Так, за гроші працюють. Вчаться заробляти.

 

• І наостанок: що б Ви сказали тим, хто боїться чи хто не розуміє, що в своєму житті іноді треба щось змінювати?

• Боятися варто тільки Бога, більш нікого. Страх – це найгірше, що може зупиняти на шляху до мети. Треба рухатися вперед. Перевірте себе: якщо ви лягаєте спати і вас тривожить той факт, що вранці знов треба йти на ту ж саму неулюблену роботу – це дуже поганий дзвіночок. Прислухайтеся. І не бійтеся.

Розмовляла Марія Кульчицька

Медіа Дрогобиччина, № 16 (46)

 

***

Триває передплата “Медіа Дрогобиччини” на 2019 рік

Здійснити її можна онлайн:
Друкована газета – 70 гривень на цілий рік – ЗА ПОСИЛАННЯМ

ПДФ-версія друкованої газети – 50 гривень на рік – ЗА ПОСИЛАННЯМ