Чи готові українці до інклюзивної освіти?

Інклюзія – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, а насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку.

Україна взяла курс на інклюзивну освіту. Але таке враження, що курс взятий, як у нас зазвичай це буває, лише задля видимості руху в одному напрямку із Заходом. І поки прибічники інклюзивної, інтеграційної та сегрегаційної моделей освіти сперечаються між собою з приводу готовності України до інклюзії та механізмів її поширення в освіті та дорослому житті, школам-інтернатам спеціалізованих типів урізають фінансування. У цій статті  йтиметься про «Гармонію».
Комунальний заклад Львівської обласної ради “Навчально-реабілітаційний центр І-ІІІ ступенів «Гармонія» (м. Борислав, вул. Короленка, 6) спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, що працює з 1962 року. Тут навчаються і проживають діти з фізичними та розумовими вадами до 18 років. Директор закладу Наталія Федорівна Тіщенко розповіла нам про своє бачення інклюзивності в Дрогобицькому регіоні та Бориславі зокрема. А також про «хліб насущний» реабілітаційного центру в цьому році.

Інклюзія в Україні

Наталя Тіщенко вважає, що польська модель системи освіти, яку взяли за основу українці, не є притаманною для нас та не є ідеальною в загальному. Ті ж самі поляки від неї вже відмовились. Згідно з нею діти з інвалідністю повинні вчитись у загальноосвітній школі разом зі здоровими дітьми. Для цього і самі класи, і уся територія школи мають бути пристосовані для людей з особливими потребами. А також потрібним є спеціальний педагог, зокрема олігофренопедагог, який повинен допомагати вчителю у різних побутових питаннях. На сьогодні у Львівській області відомі лише два випадки, коли спеціальних педагогів держава виділила. Сталось це завдяки великій наполегливості батьків дітей, зокрема – їх зверненню до прем’єр-міністра України.

Давати дітей в загальноосвітні школи не готові і більшість батьків. Кажуть, немає ні умов, ні готовності приймати таких дітей як з боку здорових дітей, так і з боку педагогів. На думку фахівців з інклюзивності, цей процес потрібно починати ще з дитячих садочків. Інакше потрапивши в середовище здорових дітей, діти з обмеженими фізичними можливостями починають комплексувати, замикатись у собі. Переходити в загальноосвітні заклади  діти можуть лише тоді, коли навчились жити зі своїми особливостями, – каже п. Наталя.

Є ще інтеграційна модель освіти, яка передбачає окремий клас для дітей з особливими потребами в стінах загальноосвітньої школи. Така модель може себе виправдати у великих містах, де дітей з інвалідністю буде достатньо для наповнення одного класу. В «Гармонії» зі 100 дітей лише 30 з Борислава та сусідніх міст чи сіл. Але дирекція шкіл може вже користуватись можливістю фінансування державою інклюзивних процесів та створювати у навчальних закладах належні умови для навчання там дітей з інвалідністю.

 

Фінансування

Фінансування освітян раніше повністю відбувалось із державного бюджету. Віднедавна кошти на заробітну плату технічним працівникам унікальних закладів обласного значення  виплачує Львівська облдержадміністрація. Найперше, що тривожить директора – фінансування дали лише на півроку. Можливо, задля кращого контролю над коштами, а може, й ні? Навчально-реабілітаційний центр «Гармонія» – один з трьох на цілу Україну подібного спрямування. На сьогодні тут навчається понад 100 дітей з п’яти областей України. Проте Львівська обласна державна адміністрація з наступного навчального року не бажає платити кошти за дітей з інших областей. Де надалі навчатимуться діти з інвалідністю з інших областей при неготовності загальноосвітніх шкіл до інклюзії – невідомо. Також ЛОДА пропонує дітям із навколишніх сіл їздити додому кожних вихідних. А їх у закладі – більшість. Це, зважаючи на реалії наших доріг та частоту міжміських перевезень, вириватиме дітей з навчального та реабілітаційного процесів, вважає Наталія Тіщенко.

Скорочення видатків цього року торкнулось усіх сфер фінансування закладу. Значно скоротили видатки на ліки. Тепер медикаментозне лікування впаде на плечі батьків дітей, що в середньому по школі, залежно від ступеня хвороби дитини, становитиме дві тисячі гривень. На 90% скоротили видатки на взуття. Минулорічного фінансування вистачало на дві пари спеціального ортопедичного взуття.

 

Реабілітаційний процес

«Перш ніж ліквідовувати такі унікальні навчальні заклади як наш, треба вилікувати сім’ї, – каже директор школи. Але є багато нюансів. В основному діти, які навчаються у нас – вихідці з сіл, часто з багатодітних і не завжди соціально благополучних сімей. Коштів на реабілітацію, що виділяє їм держава, вистачає на два курси реабілітації. Але головна проблема їх подальшого оздоровлення в тому, що батьки не хочуть далі працювати з дітьми. Тому ми в серпні радимо проходити реабілітацію, а у вересні, вже в стінах закладу  – ЛФК, процедури. Ми тут підтримуємо дітей. Багатьох, можливо, частково, але виліковуємо. Ми вже не ті інтернатні заклади, якими були раніше. Якість загальної освіти у нас така ж, як і в загальноосвітніх закладах. У нас присутні навики соціально-побутового орієнтування, трудотерапія і корекційна робота. Дітям з інвалідністю треба навчитись жити самостійно. Зав’язувати шнурівки, ґудзики, прати одяг. Також ми намагаємось влаштовувати в класі на роботу подружжя працівників – щоб діти бачили приклади взаємодопомоги, хороших стосунків між чоловіком та жінкою».

Хочеться додати, що автор статті кілька разів відвідувала заклад як волонтер. У вихованців школи справді присутнє бажання допомагати один одному, дбати про слабших, у старшокласників – жити повноцінним життям.

Медіа Дрогобиччина №4 (34) від 02 березня

Юлія Гасій

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *