Автостанція у Стебнику: бути чи не бути?

Автостанція – місце, яке першим зустрічає чи то містян, чи то приїжджих. У Стебнику автостанція існує, але це радше такий собі міні-ринок. Тут можна замовити вікна та двері, купити меблі чи вживаний одяг, ну і звичайно, пообідати чи придбати хліб.

Чому така ситуація з автостанцією, місцем, де пасажири мали б у комфортних умовах очікувати на свій автобус, ми вирішили поцікавитися і у теперішнього власника, і у місцевої влади.

Автостанція стала приватною власністю у так званий період роздержавлення майна.  Так, згідно з договором купівлі-продажу 20.04.2012 року, автостанція стає власністю Яртим Лілії Віталіївни. Цей договір зареєстрований в КП Львівської обласної ради Дрогобицьке МБТІ №24287620, номер запису №86 у книзі 2. Згідно з договором окрім нежитлового приміщення автостанції, у приватну власність також перейшли посадкові платформи №1-6, майданчики для стоянки та асфальтне покриття. Однак у зв’язку зі смертю власника, право власності переходить до її дочки Яртим Христини Володимирівни. Вартість спадкового майна становила 334 тисячі 277 гривень. Також у договорі зазначено, що ця будівля та земля має цільове призначенням для надання автостанційних послуг та буде використовуватися за цим призначенням. Починаючи з 2015 року власники звертаються до місцевих органів самоврядування із питанням про надання їм в оренду земельної ділянки площею 0,52 га нібито для того, щоб атестувати автостанцію та реконструювати її відповідно до вимог щодо такої споруди. Для підтвердження своїх слів п. Яртим надала копії усіх звернень та відповідей на них. Перша заява була написана ще у січні 2015 року на ім’я тодішнього голови Стебника Василя Пецюха. Інші такі заяви були написані у листопаді 2016 року, вересні та грудні 2017 року. Тож на засіданні 24-ї сесії Стебницької міської ради депутати ухвалили рішення про надання в оренду землі орієнтовною площею 635 кв. м. для обслуговування будівлі автостанції (рішення №281 від 11.07.2017 року). Однак власниця подає ще два клопотання про внесення змін у це рішення, а саме:  надати земельну ділянку площею не 635 кв. м (згідно з прийнятим рішенням), а заявлені раніше 0,52 га. Та депутати вирішують не голосувати за такі зміни ні на засіданні 27-ї ні, на засіданні 28-ї сесії.

Володимир Яртим (батько власниці) каже про те, що протягом цих років вклав у благоустрій автостанції близько 300 тисяч гривень. Однак видається, що ці кошти були вкладенні у розвиток бізнесу (маленьких магазинчиків), а не на благоустрій. Єдине, до чого може апелювати пан Яртим, то це до вимощеної бруківки та даху із бляхи. Тоді як приміщення залу очікування зачинене, а пасажири змушені чекати на вулиці, незважаючи на погодні умови. Також пан Яртим запевняє, що автобуси не заїжджають на територію. Хоча під час нашої розмови, окрім маршруток, які курсують до Дрогобича, на автостанцію до платформ під’їжали і автобуси у напрямку сіл Доброгостова, Уличного та Орова. На табло руху автобусів зазначено два міжнародні рейси – Тячево-Москва та Трускавець-Варшава. Про залучення ще одного міжнародного рейсу каже і Володимир Васильович. За його словами, автостанція не надає майже жодних послуг, оскільки не є атестованою. Однак фактично тут є каса, табло із напрямками руху та пасажири, котрі в холодні пори року змушені мерзнути. Єдине, у чому можна погодиться із паном Яртимом, це те, що міський бюджет вже п’ятий рік поспіль втрачає надходження за оренду землі.   

Варто зазначити, що автостанція є цілим майновим комплексом. Як зазначив юрисконсульт міської ради Михайло Слободян: «Ми просто зобов’язані надати цю земельну ділянку в оренду. І тільки тоді ми зможемо вимагати від орендаря виконання зобов’язань. Це єдиний правовий вихід із ситуації». Однак як свідчить голосування депутатів, надавати цю земельну ділянку власнику будівлі вони наразі не будуть.

Виникає таке собі замкнене коло: згідно з законом власник має повне право на земельну ділянку, а депутатський корпус чи то захищає власні інтереси, чи має якесь упередження стосовно власника автостанції…

Залишається лише щоразу співчувати пасажирам, які мерзнуть на вулиці і надіятися, що колись ця бюрократична система, від якої завжди страждають прості люди, зміниться на краще.

Медіа Дрогобиччина №4 (34) від 02 березня

Олеся Німеровська

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *