Поташ* свєтковий

Минулої зими, люде, їхали’змо поїздом з колєґов з лижів. А він тамка ногу зломив, курча, но бо свєта, бімбер*, кубіти… Ну та й ясно, жи боліло го фист. Шо ми з ним тої анестизії перепили, то тіко Пан знає! Але нич му не помагало.
Каже єден пасажир, жи треба компрес з оцту. А де го взєти в поїзді? Пішли’змо до машиніста, той тиж немає, але ми налєли му сотку і той каже:

– Хлопакі, зара бде село, я вам троха приторможу, бду їхати поволи, а ти,- обернувсі до мене,- скочиш та й купиш оцту. Но бо шо бде хлоп сі мучив? А, і флєжку!

Так’їзмо і зробили.  Намастив я колєґу оцтом. Попустило го фист, люде. Але так марудити зачєв, шо ліпше би го тота нога далі боліла:
– Шо то рельси  так гримотят і гепают? А чо чай нецукрений? Чому хідники не тріпані?..

А за совєтів і навит ше троха в Україні, при міліції був цікавий підрозділ, котрий нарід прозвав “талантами” (за одноіменною телепередачею “Альо, ми ішчєм таланти”). О! І вони сі занимали тим, шо зранє до вечора збирали людий, тєжко змордованих горівков, але не тіко в свєтА – в будні тиж. Теперка, люде, такого неподобства брак, а значит – нема кому рятувати пияків з-під кнайп і ресторацій.
Тому, при наближенні до Новорічно-Різдвяних празників, люде, мушу вас попередити, жи свєтА слід свєткувати фахово. І завше тре зачинати від малого, поволи. Бо, як то в нас кажут: від “Романа до Йордана…” Тому, аби сі не спозорити, Романа тре зачинати відмічати на Михайла. І від того чєсу сі не спиняти.
Ну, людям від влади свєткувати легше.  Вни мают, чим сі розрахувати. Чи то бруківков, чи зрізаним асфальтом, чи то плястіковим водогоном з медицинскіми риформами. Головне, би не заспати на бальконі ратуші, бо в Новорічну ніч зимно на вулици, та й люде знадвору можут увидіти і шось не то си помислити. В нас такий нарід: все їм дурне в голову лізе, як якогось дипутата увидєт не в тім стані, шо тре.
А простий нарід свєта знаєте, як любе? Но бо то є мила справа: шось та й відсвєткувати! Ше, як ті держава вихідний дала, то опше люксово! І, крім любови до імпрез, в наших людий є ше особливі вміння.
Найперше, шо тре зробити, – то піти сі помолити. То є обовізково! Потомка виходиш з церкви спокійний і ходиш си просто по дорозі такий натхненний. І вже тобі всьо їдно, жи шофери злі, як оси, матюкают тя, об’їзжаючи по тротуарах. Но і би’сте памітали, шо пити за кермом не мож не тіко, як свєто. Але, я вам скажу, коли сильно сі хоче, то навит треба. Головне – стати на місци  і, в жодному разі, ніде не їхати. Бо, коли в тебе в животі ВЖЕ з півкіля горівеги і за стіл тя жона не пускає, а душа ДАЛІ прагне свєта, то ніц сі не лишєє, як з колєґов (то обовізкова вимога) в гаражи сі напити порєдної самогонкі від баби Валі, наприклад.
Такий той світ, шляк би го не трафив, шо кажного рана, після таких імпрез, в писку бридко і організм так сі почуває, люде, шо хоче сі мастити глинов, би борше** до земли сі призвичаїти.

Тому, наступного дня, люде, не тре нікому сі жаліти, бо всім тиж недобре, як і тобі. А тоті стійкіші та витриваліші мусєт рятувати братів своїх слабших.

Тре полигоньку шліфанути сотков-другов, і до роботи, якшо в той день якого свєта нема. І завше памітати за рятівний поташ*** з оцтом і про росіл з вогирків!

 

Пильнуйтесі, люде, остро, і памітайте, шо ліки, не властиво застосовані, загрожують вашому здоровлю. Тому – дай Боже Вам його!

Завше Ваш, Яків Кутовий

*бімбер – самогонка

**борше – швидше

***поташ – сода

Медіа Дрогобиччина №15 (29) від 08 грудня

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *