Олександр Король: «Коли люди втомлюються від кіно та Інтернету, вони йдуть у театр»

Олександр Васильович Король – головний режисер Львівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича. Його вистави – «Дрогобицька Голгофа», «Тев’є-тевель», «Тіні забутих предків», «Дракон», «Перерваний політ», «Лавина», «Ханума», «Енеїда», «Нескорима» та ін. – підкорили не одну сотню глядачів. Сьогодні ми вирішили розпитати театрала, що його надихає творити мистецтво для мешканців регіону.

– П. Олександре, наприкінці осені у Дрогобичі феєрично розпочався новий театральний сезон. Який він за порядком і скільки взагалі років нашому театру?

– Так, ми справді досить успішно стартували з 78-им театральним сезоном. Театр у нас досвідчений – він функціонує з 1939 року.

– Які вистави глядачі можуть переглянути у новому сезоні?

– Почнемо з комедій: «Звідки беруться діти», «Шельменко-Денщик», «Сватання на Гончарівці», «Ханума». Також запрошуємо на моновистави «Маргарита й Абульфаз» та «Дикий мед у рік чорного півня», монодраму «Едіт Піаф», балет-модерн «EMPTY TRASH», гуцульську легенду «Тіні забутих предків», драму «Перерваний політ», музичну комедію-фарс «Здрастуйте, я ваша тітонька», музичну казку «Фізкультура для Баби Яги» і т.д…  Дивитися є що, тому ласкаво запрошуємо усіх до театру.

– Приємно, що у Дрогобичі тепер є змога відвідати театр, особливо – з дітками. Чи є в репертуарі ще вистави для дітей?

– Так, їх чимало. Звісно, ми ставимо «Вінні Пуха», «Лиса Микиту», «Кота в чоботях» та інші класичні казки. Щонеділі о 13.00 починаються яскраві вистави для дітей. Ми дуже раді, коли до нас приходять цілими сім’ями.

– Проте театральний сезон було відкрито виставою з цілком дорослою назвою «Звідки беруться діти». Розкажіть, чим цікава ця вистава, окрім, власне назви?

– Так, назва інтригує, як ми й розраховували (сміється). Це оригінальний заголовок твору від автора – Анатолія Крима. Але можна не хвилюватися – жодних відвертих сцен там немає. Насправді, «Звідки беруться діти» – це комедія на 2 дії, що розгортаються у приміщенні пологового будинку. Погодьтеся, ця тема близька кожному. Головна думка вистави полягає в тому, що діти – це серйозно, і їх нам дарує Бог. Взагалі, ми намагаємося кожною виставою донести до глядача якусь важливу ідею.

– А чи помічаєте ви віддачу глядачів? Чи ходять зараз люди до театру? Чи не боїтеся, що в епоху розвитку кіно та 3D-технологій театральне мистецтво втрачає свою актуальність?

– Навпаки. На щастя, ми помічаємо достатньо молоді у залі. Люди завжди прагнутимуть мистецтва, бо в ньому – справжні емоції. Актори щоразу переживають свою роль по-новому, зал завжди має різний настрій – і це захоплює. Щодо популярності театру, тут усе залежить від репертуару. Важливо йти в ногу із часом – тоді ти будеш цікавий глядачеві. Я думаю навіть так: коли люди втомлюються від кіно та Інтернету, вони йдуть в театр.

– Як воно: бути режисером? У вас ніколи не виникало бажання самому вийти на сцену?

– Колись я вже це робив, але з часом зрозумів, що мені більше до вподоби організовувати процес. Театр – синтетичне мистецтво. Звісно, глядачі бачать лише акторів, але насправді над кожною виставою працює величезна команда талановитих і закоханих у свою справу людей. Таємниця успіху в тому, щоб кожен добре робив саме свою роботу.

– Чи можете ви назвати свою улюблену виставу – з тих,  над якими працювали?

– Виділити щось одне вкрай складно. Розумієте, кожна вистава – наче рідна дитина, в яку вкладаєш усю душу. Тому я всі люблю. Звичайно, є різниця між тим, над чим працював 10 років тому, і тим, що роблю зараз, але, знову ж таки: воно все рідне.

 

Звісно, не можемо не запитати про натхнення. Як до вас приходять ідеї вистав?

 

– Знаєте, кожною виставою треба «завагітніти». Пережити, провідчувати. Тоді все вийде добре. Важлива максимальна віддача від кожного учасника театрального процесу – це надихає ще більше.

– Чи гастролює наш театр?

– Звісно. Ми об’їздили практично всю Україну – вздовж і впоперек. Їздимо з виставами і на Схід… І за кордон, звичайно, теж. До речі, гастрольні тури тривають тижнями, під час них актори відіграють по кілька вистав на день. Це розвінчує популярний міф про легку та безтурботну роботу артиста.

 

 

– Колись ви досить серйозно займалися спортом. Як так трапилося, що проміняли його на мистецтво?

 

– В театрі менше б’ють (сміється). А якщо серйозно, колись потрапив у театральний гурток – так сподобалося, що живу театром і досі.

 

– Що б ви порадили людям, які мріють стати акторами, режисерами та театральними діячами? Чи перспективно це в Україні і як можна розвивати свої таланти?

 

– Я думаю, робити те, що любиш, – завжди перспективно. Зацікавленим раджу не боятися – приходити у гуртки, на вистави. Тут важливо, щоб батьки приводили діток у театри. Дитина має спершу побачити, що відбувається на сцені, закохатися у це дійство, а вже потім можна йти до своєї мрії.

 

Оля РАДІОНОВА, Медіа Дрогобиччина №15 (29) від 08 грудня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *