Артур Деска: Найбільше мене хвилює брак ніжності у людях

Безкорислива праця,  Божа любов  та взаємоповага – це те, що є пріоритетом його життя. Філософ за покликанням, з люлькою в руках та з добрими намірами у серці – таким знають його у  Дрогобичі та за межами. Артур Деска – людина, котра  демонструє гарний приклад людського служіння іншим.

– Пане Артуре, що вас у житті спонукало до волонтерської праці ?

– Це, за суттю, – випадок життя. Все почалось із Благодійного фонду  «Карітас»,  у якому я досі керую волонтаріатом. А тоді нас було дуже мало людей для того, щоб  якось структурувати діяльність цього Благодійного фонду. Пригадую, нас тоді зібралось троє осіб – Хосе Турчик, Ігор Козанкевич і я. Кожен мав займатись певною діяльністю. Мені випала нагода займатись волонтаріатом. Ця діяльність була мені до душі, тому  радше волонтаріат вибрав мене, а не я волонтаріат.

– Що є найважчим у волонтерській справі?

– Найважче для мене є те, що з кожним роком мені потрібно думати як молода людина, а це не завжди вдається. Мені потрібно увесь час вигадувати нові свіжі ідеї, щоб вони були цікавими  для моїх волонтерів. Щоб  їм хотілось це робити з радістю, а не  просто як обов’язок.

– Чи думали ви над тим, щоб передати свої знання та досвід молодшому поколінню ?

– Можливо. Але це повинна бути не одна людина, а ціла група осіб. Також розумію, що такий  спосіб життя (служіння іншим) вимагає великої пожертви. Не говорю це для того, аби пишатись собою.  Молодій сучасній людині дуже важко інколи відкинути всі свої щоденні сімейні та молодечі справи і  сказати:  «Добре, я служитиму». Це швидше шлях монаший, а не світський. Складно знайти таку людину, але я весь час про це думаю і розумію, що рано чи пізно настане день, коли Бог скаже мені: «Ну все, кінець, Артуре, давай-но  приходь». Але я і не надто проти. Я справді дуже втомився.

– Що найбільше Вас обурює  під час вашої волонтерської праці?

– Найбільше неприємно бачити і відчувати людську заздрість, жодними чином невиправдану  злість.

– Як на Вас, чи добре розвинений в Україні волонтерський рух?

– Найперше слід пам’ятати, що у справжньому волонтерстві присутня певна  анархія. Існує дуже великий та широкий різновид волонтерства.  Щодо військового волонтерства, – це, звісно, дуже особливе волонтерство, котре конкретно пов’язане з допомогою армії, фронту та постраждалим від війни. Але все ж таки, я гадаю, не це є стрижнем волонтерства.  Місія волонтерської праці є такою, що ти є волонтером незалежно від того,  є в країні війна чи немає. Тому сказати про  якийсь потужний розвиток волонтерського руху  в Україні, на жаль, поки не можу.

– Що вас найбільше хвилює  у житті?  

Мене хвилює брак ніжності у людях. Мене хвилює, коли людські цінності втрачають своє первинне значення, коли кожен шукає якусь користь для себе й не думає про інших. А якщо про Дрогобич говорити, то тут найбільше мене дратує злість, котра керує багатьма людьми. Проте, не всіма, звісно.

– Війна в Україні триває вже третій рік поспіль. Багато хто втомився. А що зараз найбільше мотивує хлопців на фронті?

– Кожного щось інше… Але всі вони вірять, що воюють за слушну та благородну справу. І я вірю, бо на фронті мої друзі. Я не можу стояти осторонь. Вони мають велику віру у своїх серцях. І це найважливіше.

– Є справи, які мені подобаються, а є і такі, що  не подобаються. І це нормально. Натомість мені немає сенсу говорити про владу, оскільки я не компетентний у цьому. Я не політик і не роблю великої політики. Я займаюсь тим, що вважаю за потрібне і в чому почуваюся добре.  

– І наостанку скажіть, будь ласка, що найбільше в житті Ви любите?

– Багато чого. Люблю як приходять мої колишні дітлахи, яким зараз тридцять з гаком, і які мають уже своїх маленьких діток. Коли я бачу, що вони щасливі – для мене це найважливіше. Люблю той момент, коли рознервуюсь, багато всього зроблю, а потім щось файне з того виходить. Може, я люблю не так сам момент реалізації,  як першу хвилину після, коли сідаю і кажу: «Боже, вдалося  нарешті, а було настільки складно на початку». Тоді  я розумію, що вартувало заплатити таку високу ціну для того, аби зараз було так класно! І  мені на душі радісно. А ще люблю палити  люльку.

ЄВА РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №6 (20) від 21 липня