Партиципаторним бюджетом – по політичній корупції. Чому б не спробувати?

У Національному інституті стратегічних досліджень пояснюють: політична корупція – це нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями публічної влади їх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод (корупційної ренти).

При цьому вона може мати будь-який характер – від безпосередньо матеріального (фінансово-монетарного, майнового тощо) до символічного (здобуття влади, соціального престижу, кар’єрного просування тощо.)

Оця політична корупція у різних видах і проявах настільки вкоренилась у наше із вами повсякденне життя, що стала ледь не нормою. Ми часто навіть не замислюємось, що те, що робить влада (органи місцевого самоврядування, депутати різних рівнів та ін.) – це не послуга нам. Абсолютно не послуга. І не подвиг. Ми наймаємо цих людей на роботу, делегуючи повноваження вирішувати за наш кошт (гроші платників податків) наші поточні проблеми і питання. Тому це – усього-на-всього їх робота, за яку вони отримують  зарплату.

Скажете: депутати не на роботі. Тобто, що депутати місцевих рад не отримують жодної за те оплати.

  1. На час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також   для   здійснення   депутатських  повноважень  в  інших передбачених законом випадках депутат місцевої  ради  звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків.
  2. У разі  здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем  роботи  відшкодовуються середній  заробіток  та  інші  витрати,  пов’язані  з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Крім того, депутати мають право на пільговий проїзд (хоча навряд чи вони на автобусах на сесії приїжджають). А ще, якщо депутат був депутатом чотири скликання, то він має право на  надбавку до пенсії у розмірі 20-25% – за особливі заслуги перед Україною.

Крім того, депутат – як ніхто інший – має першочерговий доступ до різного роду інформації- починаючи від вільних земельних ділянок і закінчуючи проектами, де можуть «заробити» його фірми.

Втім, депутатам цього мало. Навіть кошти, які виділяються  бюджету на виконання депутатами їхніх передвиборчих обіцянок, депутати називають «своїми». Так-так, «мої депутатські», а не «кошти платників податків».

Отож, за наші гроші вони виконують те, з чим ішли на вибори. Ніби плюс. Але замість подякувати платникам податків – організовують піар собі коханим зокрема і владі загалом. Як от на відео, де у Дрогобичі встановили дитячий майданчик, а відкривали, посвячували і промови виголошували такі, наче з власної кишені благо дітям зробили.

До речі, цей майданчик збудований за кошти проекту Інституту міста, який переміг у обласному конкурсі…


Відео: Ігор Стецикевич

Варто зазначити, що у Дрогобичі з бюджету розвитку цьогоріч було виділено-передбачено понад 5 млн грн., які розподілені між депутатськими фракціями – для вирішення проблем округів. Тобто, саме той чи інший депутат, маючи ресурс, може вирішувати, що вам відремонтувати. А ви за це йому мали б подякувати – що за ваші гроші робить вам роботу і собі піар.

Відбулась революція, імплементовано Угоду про Асоціацію з ЄС, а що змінилось? Якщо за кошти громади – наші з вами кошти – депутат хоч і робить обіцяне, але зміщує при цьому акценти і заробляє собі «бали» (символічна політична корупція) майданчиками імені депутата Пирогова, тротуарами імені депутата Іванова чи дорогами імені депутата Дубанова? Назвати ваші податки своїми депутатськими грошима, а їх витрачання на ваші потреби –своїми депутатськими заслугами – великого розуму не треба. А ось спробувати змінити систему – тут подумати  слід. Та й піар-дивідендів собі навряд чи заробиш.


Можна заперечити: мовляв, добре, що хоч так роблять. Звісно, добре. Але, може, варто спробувати позбутися цього «совка»? Бо ж, знаєте, в Європі пересічний мешканець уявлення не має, хто у нього є депутатом. Людині це просто ні до чого. А у нас прізвища депутатів і мерів якщо не з молоком матері дітям передається, то від прогулянок на дитмайданчиках – так точно.

Партиципаторний бюджет, за Вікіпедією, – демократичний процес дискусії та прийняття рішень, в якому кожна мешканка і мешканець населеного пункту вирішує, в який спосіб витрачати частину муніципального бюджету.

Найчастіше він твориться через використання таких знарядь, як визначення пріоритетів щодо муніципальних видатків самими членами спільноти, вибір бюджетних делегатів – репрезентантів місцевих спільнот, технічна підтримка з боку муніципальних радників, місцеві та регіональні збори з метою обговорення та голосування пріоритетних видатків, а потім втілення ідей, що мають безпосередній вплив на якість життя мешканців.

Дослідження, а також практика міст, які використовують цю форму прямої демократії (демократії прямої участі, демократії співучасті), вказують, що вона своїм наслідком має рівніший поділ публічних ресурсів, вищу якість життя, більше задоволення з публічних послуг, більшу прозорість і вірогідність органів державної влади, активнішу участь громадян  у громадському житті.

Від часу виникнення в Південній Америці, партиципаторний бюджет поширився на сотні міст світу – число місцевих спільнот, що користуються ним, перевищило 200. У деяких містах партиципаторний бюджет був запроваджений у школах, університетах і громадському будівництві. Механізми застосування партиципаторного бюджету, пристосовані до місцевого контексту, різняться між собою, різняться також частки муніципальних бюджетів, відданих у розпорядження мешканців.

У Європі проект підхопили деякі муніципалітети Франції, Італії, Німеччині, Іспанії та Великобританії, зокрема, дільниці Берліна (Кройцберґ / Kreuzberg) і Лондона(Ледівелл / Ladywell). У Польщі від 2013 року інструмент партиципаторного бюджету використовується у Кракові. Також ПБ є дуже популярним способом передання влади мешканцям у містах Канади.

В Україну ідею партиципаторного бюджетування привезли представники фундації українсько-польської співпраці ПАУСІ на початку 2015 р. Першими, хто реалізує практику громадського бюджету в Україні, були три міста: Чернігів, Черкаси та Полтава. Та хоч методика запровадження і принципи роботи однакові в усіх містах, але в кожному місті бюджет реалізовується по-різному та різними інструментами.

Цікаву інформацію вдалось знайти в мережі, датовану ще груднем минулого року. Отож, У Чернігові реалізували ініціативу в 2015р. ще до місцевих виборів. Розробили проект Положення про громадський бюджет. Виділили 4,8 млн грн (1% від власних доходів бюджету міста) та розподілили 50% на капітальні видатки (до 1,2 млн на 1 проект) і 50% на поточні видатки (до 360 тис на один проект). Провели потужну інформаційну кампанію, в результаті чого було подано 73 готових проекти, 56 із яких було подано на голосування жителям Чернігова. Голосування проходило виключно у паперовому виді. Всього проголосувало 11 509 людей, і перемогло 17 проектів (4 із капітальних видатків і 13 із поточних). Серед переможців: ремонт і забезпечення закладів освіти; створення служби соціального таксі у Чернігові; програма Чернігів у віках: оформлення фасадів міста на історичну й іншу тематику; благоустрій берегової зони р. Десна в районі готелю «Брянськ»; інформаційно-культурний центр «Файнбук».

Черкаси реалізовують проект не через розробку Положення, а через затвердження міської цільової програми «Громадський бюджет міста Черкаси на 2015-2019 роки» — виділили 5 млн. грн. Вартість одного поданого проекту не повинна перевищувати 1 млн грн. Було подано 54 проекти. Голосування тривало з 1 по 14 грудня 2015р. і відбувалося двома способами: це електронне голосування на сайті міської ради та паперове голосування в приміщенні міської ради.

У Полтаві регламентація проекту відбувається через прийняте Положення про партиципаторний бюджет і реалізовується через міську цільову програму на 5 років. Попередньо узгодилось виділення 0,1% від міського бюджету. З них 50% коштів направлене на реалізацію загальноміських проектів і 50% на проекти районного значення.

Поряд із цим, знаходимо інформацію про Бюджет участі у Києві, Івано-Франківську, Львові. Тобто, ідея набуває популярності і в нашій країні

Десь це працює. Десь лише запроваджується. То чому б не спробувати такий досвід і іншим містам, Дрогобичу в тому числі? Громаді це дасть змогу самій вирішувати, ЩО їй фінансувати своїми податками, а ЩО може зачекати. А в депутатів зникне один з елементів політичної корупції.

І наостанок, про досвід Польщі.

У Польщі вперше бюджет участі з’явився у 2011 році, з кожним роком їх ставало все більше, і нині спостерігається стрімке зростання кількості міст, що запроваджують такий бюджет. Обсяги бюджетів участі у Польщі складають від 40 тисяч до 60 млн злотих, від 0,002% до 3,4% від загального бюджету міста.

Що стосується активності мешканців – то це від 2% до 40%.

Люди навчилися об’єднуватися навколо ідей і проектів. У Варшаві передбачено, що коли декілька проектів стосуються одного об’єкта,  то є можливість їх поєднати. Люди навчилися співпрацювати між собою, оскільки приклади доводять: варто об’єднуватися – так є більше шансів на реалізацію проектів. Треба сказати, що бюджет участі – це дуже класний інструмент економічної освіти для громадян: як утворюється бюджет, як функціонують органи влади. Він також  надає зворотній зв’язок, демонструє, як вони працюють. І ми досі вчимося, як розмовляти з мешканцями.

Партиципаторний бюджет для боротьби з політичною корупцією? Чому й ні? Тож, поки бюджети на наступний рік ще формуються, спробуйте переконати ваших місцевих чиновників  та депутатів у необхідності такого експерименту.

Марія Кульчицька, для “Ні корупції!

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *