Ярослав Регей: «МАЄШ МРІЮ – НАПИШИ ДО НЕЇ БІЗНЕС-ПЛАН»

Ровесник незалежності – народився у 1991 році. Дрогобичанин з корінням у Сумській області.

Закінчив Дрогобицьку школу №2. У 2013 – випускник Івано-Франківського медичного університету. Стоматолог, веде приватну практику в смт.Підбуж.

Володіє українською, англійською, польською, російською, частково німецькою.

Одружений, має сина.

Сьогодні гість «Розвивай/ся» – парамедик, доброволець Ярослав Регей (позивний «Білас»).

 

– Ярославе, чому ти пішов на фронт? Як відреагували твої рідні, батьки, друзі?

– Я пішов на фронт бо там були мої друзі з Майдану. Дехто навіть до червня 2014го вже встиг взяти участь у бойових діях біля Слов’янська та Краматорська . Вони розказували про те, що бракує медиків, що війна значно серйозніша, ніж показують по ТВ чи в інтернеті.

Я б ніколи не поїхав на війну, якщо б не був учасником подій  на Майдані. До Майдану я не вважав себе націоналістом і не був членом жодного з націоналістичних рухів. Більше того, я був звичайним космополітом любив баскетбол та графіті, знав які кросовки та контракти в зірок NBA, але ніколи не думав про патріотизм. Ближче до 2013 року натяком на патріотизм був лише високий запит на соціальну  справедливість. Знання, досвід Майдану та нові друзі, які вже захищали нас без призову й без документів, були причиною поїхати на війну.

Майдан – це моя точка неповернення.

Я пам’ятаю, як лежав в березні 2014-го в лікарні у Києві (пневмонія), там лікарка рекомендувала тривалу реабілітацію на морях. Я вже тоді віджартовувався, що Крим – найкраща реабілітація. А вона дуже мило, по-материнськи казала, що такому, як я, в кабінеті сидіти й людей лікувати. А в полях я м’ясо.

Знаєте, вона повністю права – на війну їхав справжнісіньким м’ясом, без найменшого уявлення про бойові дії та надання першої медичної допомоги під час бойових дій.

Але цю країну тоді, в2014, врятували добровольці й волонтери. Ті, хто повинен був виконувати свою роботу, не спішили виконувати обов’язки, гірше того – часто переходили на сторону ворога. Ідеальні умови для окупації. РФ прорахувала все, крім цього м’яса.

Я дуже поважаю своїх батьків, що не влаштовували сцен та не сварилися. Вони прийняли моє рішення поїхати на фронт та всі ці роки несуть свій «хрест» батьків добровольця. Я правда збрехав, що буду лише на тиловій базі як терапевт.

Щодо друзів, то я мав тільки одного знайомого з дитинства, який їхав на війну. Це Орест Каракевич. Всі інші або чекали мобілізації або знаходили причину не їхати. Це сумно, що з усіх знайомих та друзів, з однокласників, одногрупників та студентів інтернатури захищати себе захотів тільки один друг. Західна Україна, Галичина, а знаєте скільки ярих патріотів та правих було серед знайомих…

2015 рік, поблизу смт Щастя Луганської області. Ярослав Регей та Орест Каракевич

 

– Чому навчила тебе війна? Вона тебе змінила?

– Вона мене сформувала. Десь ламала. Але в основному тільки будувала. Нові цінності. Справжні  друзі та розуміння  братерства.

Відповідальність за власні дії та дії тих, хто тебе оточує.

Всі 23 роки я жив в тепличних умовах, і вперше зрозумів, що таке стрес. До цього, маючи медичну освіту, стрес був сухим терміном.

Знання – я так багато вчився і з таким бажанням, мабуть, вперше в житті. Іноземні медичні   інструктори, які відвідували нашу базу з курсами по такмеду, були дуже вражені від ДУКу, бо ми їх не відпускали, у нас всіх було багато  запитань. Вони й не помітили, як показують уже як швидко евакуюватися з машини під час засідки чи екстренної зупинки колони. Але приїхали розказувати про такмед.

Війна дала розуміння, що це не «політичний двіж РФ за території чи ресурси». Українізація і незалежна Україна – це крах РФ та всієї парадигми, яку вони вибудували ще з часів Катерини. Вони вкрали у нас нашу історію, Церкву, Кубань, Крим, Донбас, інтелігенцію та їжу. Ми як нація – це вже ворог для росіян. Адже саме наше існування – це вже заперечення їх історії. Успішна РФ = повністю контрольована Україна з Лубянки. Нас навіть окуповувати не треба. Достатньо тільки щоб у нас була постійна нестабільність. Тому там так легко відмовилися від проекту новоросія. Бо українська  малоросія нічим не гірша за російську новоросію.

Я став абсолютно нетолерантним до росіян, російського та всіх, хто свідомо чи не свідомо толерує РФ, виправдовуючи все політикою Путіна. Я хочу, щоб РФ мала комплекс неповноцінності, як у  німців після Гітлера. Це терористична країна, в якої купу грошей на абсолютно хворі мрії стосовно майбутнього людства. Це країна-неандерталець у 3 тисячолітті, яка щось хоче і бере це силою у слабших. Правила ринку не працюють і не будуть працювати, поки існує РФ.

 

– Якось ти сказав, що тебе дратує те, що кілька твоїх друзів віком до 20 років, вже в землі, а нічого не змінюється.

Хто ці друзі? Де вони загинули? І що мало би змінитися?

– Двадцять четвертий,  Сєвєр та Скельд. Всі учасники бойових дій у складі ДУК. Всі загинули в ДАПі.

Спілкуюся з батьком Скельда (Святослав Горбенко). Сергій Горбенко – хірург з Майдану, який мене дуже багато навчив, поки я йому асистував. Ці знання врятували здоров’я дуже багатьом в подіях на сході.

Якщо хочете дійсно отримати відгук про війну, армію, добровольців –  поспілкуйтеся з батьками загиблих добровольців. Це найшвидший спосіб повернутися до реальності.

Я вважаю, що найкращий показник зрілості нації – це її ставлення до її сімей загиблих та скалічених цією війною. Який це показник? Тяжко підібрати цензурне слово. Така й наша зрілість…

Що має змінитися?

Наш підхід до освіти та виховання молоді в цілому.

Але якщо говорити про те, що я б зміг зробити, маючи відповідну посаду:

– ніякого статевого  розподілу на предметах Захист України й медицини.

– в програмах ЗУ забрати стройову підготовку.  Кулям та осколкам  не важливо скільки разів ви підтягуєтесь, як маршируєте та як швидко ви бігаєте. Звільнити програму ЗУ від фізкультури. Залишити лише розминку перед  відпрацюванням пересування, евакуації та проведення військово-спортивних ігор  між класами. Вміти падати, пересуватися, розраховувати вміст та вагу рюкзака, обирати спорядження. Знання власних меж сили та витривалості більш важливі, ніж 20 підтягувань, які можна здати на фізкультурі.

Стрільби та імітація евакуації.

Мінімум 3 вишколи в рік в умовах дикої природи.

Вся програма предмету – це формування команди. Кожен має бути командиром та рядовим членом команди. Навчити формувати командні зв’язки та введення в психологію команди. Всі повинні розуміти, що компенсувати недоліки кожного з команди можна тільки хорошою командною грою.

Про зв’язок. Навчання радіозв’язку та зв’язку  в  умовах без використання технічних засобів.

Зброя. Не лише будову. Будова зброї це лише початок. Скажіть, ви дуже розумієте як рибалити, коли взяли вудку в руки? Теж зі зброєю. Швидке перезарядження, пересування та холостіння – ось що насправді вчить стріляти, крім самих практичних стрільб.

Цей список можу продовжувати дуже довго.  Мало інтерв’ю, якщо систематизувати власні ідеї, то на посібник вистачить.

І найважливіше. Ми всі вимагали атестацію в поліції. Для викладачів ЗУ та Медицини це не менш  важливо. Я лякаюся тому, хто і як викладає ці предмети. З цілого Дрогобича лише 2-3 викладачі, яким не все-одно.  Є ще щось гірше за байдужість – це викладачі, яким більше 50 років і які несуть радянську  парадигму в цей предмет. Таким людям нема чого вчити наших дітей.

Але ми нічого не робимо щоб змінити цю ситуацію. Ні батьки, ні держава, ні вчителі. Жодної ініціативи. Все лише завдяки ветеранським спільнотами та військово-спортивним вишколам, організованих громадськими організаціями.

Також доцільно залишити ці предмети в університетах та коледжах, не залежно від факультету.

 

– Яке твоє ставлення до подій, які відбуваються в Україні – зокрема,  до судилища над Стерненком і побиття людей?

– Невимовна туга та вчуся грати на бандурі. Абсолютний реванш проросійських сил, знищення того мізерного українського відродження, яке тривало з 2014 року.

Повне нерозуміння геополітичних процесів та особиста ненависть В. Зеленського до П. Порошенка заважають діючому головнокомандувачу хоча б нічого не руйнувати.

Можна ж просто нічого не робити і буде краще!

Але ж ні. З уст Зеленського чути прізвище попереднього президента частіше  ніж слова Томос та безвіз з уст останнього.

Як вони використали карантин? Карантин нам навіщо? Щоб підготувати медицину до епідемії, розтягнути криву захворюваності в часі, тим самим не паралізувати медицину під час піку епідемії, та поступовий вихід з карантину,  щоб врятувати економіку від наслідків епідемії та світової кризи. Що ми отримали? Підлітка, який п’є каву в закладі, якому його уряд (вибачте за таке висловлювання, я знаю що в нас парламентсько-президентська країна, але не зараз точно) заборонив наливати каву через карантинні обмеження.

Хто буде рятувати малий бізнес? Карантин  Зеленського – це все заборонити, щоб менше відповідальності для  влади, яка не здатна забезпечити навіть профільні медичні заклади всім необхідним для виконання своїх функцій під час епідемії. Чому? Бо не встигають писати пости про Супрун…уже трьох міністрів змінили, але все ще  критикують пані Уляну та її реформу.

Аваков.. Тут навіть починати не хочеться. Його ще Порошенко в 2014 мав звільнити. Пам’ятаєте, як ламали перших добровольців на трасі Полтава – Харків, які їхали захищати Харків від сепаратизму? Вбивство Музичка, Бабича і інші. Аваков дуже небезпечний персонаж у нашій з вами реальності. Він вже й прокурор, прем’єр-міністр та блогер.  Наступна революція буде проти Авакова. Який буде тоді  президент не має ніякого значення.

Як би ви не ставилися до Стерненка – не лізьте в ряд з Шарієм, Лукаш, Трухановим, Магнером та Медведчуком. В нас нема закону про самооборону. В ККУ пише, що це умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Але як ставитися до цього, коли С. Стерненко кілька раз уже просив охорону від МВС через попередні напади, які відбувалися до цього та постійних погроз від Труханова? Всі рази отримував відмову. Навіть якщо Стерненка посадять, вони подаруюють йому чудову можливість отримати кілька тисяч євро компенсації від держави Україна за рішенням Європейського суду.

Справу Ріфмастера, Кузьменко та Дугарь не забули? Справа Стерненка  не унікальна, бо це вже системність від Авакова.

Нам дуже потрібен нормальний закон про самооборону, бо зараз в тебе є вибір: тюрма або могила.

 

– Яке твоє ставлення до подій, які відбуваються у Дрогобичі? Хабарі за землю, квести від сина одіозного бізнесмена …

– Боже, та потерпи ти собі ще рік, коли тебе не переоберуть та купи собі той Лексус, що аж так не терпілося?

Ця ситуація дуже показова, що в пориві за компенсацією власних комплексів чоловік просто має нас всіх за ідіотів.

Кажуть що він найкращий голова. Хм… В той ряд важко поставити когось, хто буде гіршим, ніж вони. Не забуваймо, що бюджети міст після реформи  децентралізації отримали значно більші кошти для своїх потреб.

Йому місце там, де Гук та Радзієвський. Але вони не мали такого кредиту довіри та підтримки від суспільства, як чинний. Він інколи жаліється, що всі коментують негатив, але не бачать прекрасного, зробленого міською радою за період його каденції.

Водночас, я дякую йому за політичну волю одним з перших в Україні зайнятися комунальним майном  медичної сфери міста (фактично району, бо всі лікувалися в Дрогобичі і місто від цього недоотримувало до бюджету), що не повторював за ідіотами про «доктора смерть», а робив максимум, щоб  реформа У. Супрун не мала перешкод у місті. Насправді, мало хто розуміє який плюс це дало місту і ще було б цих плюсів більше, якщо б не зупинили другий етап медичної реформи у 2020. Але, на жаль, політичної волі йому не вистачило на інші справи. В тяжкі часи, після революції та під час війни, до голови міста, який себе позиціонує як ветеран і революціонер, обов’язково будуть завищені очікування. Тому й розчарування таке болюче, бо системних змін, які він обіцяв, місто не отримало, натомість оточив себе жахливими людьми. І новому голові ОТГ в спадок перейде багато хронічних захворювань міста. Сміттєва криза, конфлікти з громадами сіл району, стадіон «Галичина» та басейн, солеварня, парки, мафи й ще раз мафи, забудови поза червоними лініями та корумпований земельний відділ, абсолютно кічові таблички Франка, «пам’ятник на площі», новий паркан біля поліклініки (на вул. П.Орлика), який наче викрали з цвинтару, дерева, яких стає все менше і менше, а ті, які залишились, обрізають так, ніби ненавидять їх більше всього на світі.

Щодо сина бізнесмена, то своє ставлення до нього особисто, можу розказати, мабуть, тільки  йому, адже ми не знайомі.

Я лише дозволю собі оцінити наше суспільство, яке обожнює «Артура Лагодича» як явище. В кожному місті є свій «Лагодич». Просто в Дрогобичі так мало всього відбувається, що він не губиться в потоці новин.

Всі бачили його відео з церков Трійці та Петра й Павла? Жодних питань до автора відео. А ось щодо настоятелів цих церков, яка манна небесна сліпила щоразу, коли він знімав свої відео? Нехай не виправдовуються тим, що не знали хто це – священики дуже добре знають свою громаду.

В час, коли за мізерну оплату праці, лікарі без надійного захисту працюють в умовах епідемії, якийсь фрік виводить сотні дітей на квест з закладками, поліція не здатна нічого зробити, аби зупинити порушення карантинних умов і на відео патрульний поводиться абсолютна непрофесійно. Ви всі бачили як патрульні били громадян за порушення карантину у березні? Як ганялися за спортсменом у гідропарку? Як штрафували за репост? Як звільняли санітарку за відмову прибирати палату без захисту після хворого з covid?

Але ж тут, бачте, сам благодійник фільмів, лікарень і т.д. діток вивів пограти в гру, де замість наркотиків сховані гроші і цукерки. Ой, але ж цю гру придумав Аваков, хіба ні? У першого інстаграм, у другого – телеграмканали.

Навіть, якщо поліція показово відкриє справу, то всі ми знаємо чим це закінчується…

Громадянин, який обожнює Шарія та Дубінського, онлайн погрожує смертю за критику Зеленського, проводить масовий захід для дітей в центрі Галичини під час карантину  і поліція нічого не може вдіяти.

Це все незрілість суспільства, бо не існувало б «А. Лагодича» як явища, якби не було попиту суспільства на його «продукт». В нього явно більше переглядів у сторіс,  як у фільмів «Міф» та «Людина з табуретом» (тут порівнюю відвідування цих фільмів дрогобичанами у кінотеатрах) у період, коли  наша країна воює та втратила близько 14 тисяч своїх захисників та захисниць.

 

– На твою думку, яких базових знань і вмінь бракує нашій молоді.

– Я займаюся молодіжною політикою з 2015 року. На мою думку, жахливою є ситуація, коли випускники шкіл та навіть університетів не розуміють різницю  між капіталізмом і соціалізмом.

Більшість не розуміє звідки береться ріст економіки, як формується курс гривні та що таке бізнесплан. Показовим є те, що першим купують  молоді люди, які приїхали з сезонної роботи з-за кордону. Бляху? Мотоцикл? Телефон за тисячу доларів? Як щодо того, хто щоб за кілька сезонів відкласти  до 10 тис. євро. Знаєте скільки треба, щоб зробити одне робоче місце в своєму селі і мати пасивний дохід, поки ти працюєш де тобі заманеться й ким заманеться? Але ми не знаємо. Ми з точністю знаємо ціни на більшість моделей айфону та bmw з Польщі. Але ніколи не задумувалися про підприємництво…

Бізнес-плани. Ось що має асоціюватися зі словом мрія. Маєш мрію – напиши до неї бізнес-план, розбий на малі кроки і вперед. Рахуй всі свої фінанси, рахуй витрати та майбутні прибутки. Навчись користуватися онлайнбанкінгом та вперед. Зараз є багато розтермінувань до 100 000 грн. на 2 місяці під 0%. Дуже зручний інструмент в руках малого бізнесу. Базова економічна грамотність  – це те, чого дуже бракує нашій системі освіті. Але насправді підприємництво – це перший крок до свідомого громадянства, усвідомлення цінності приватної власності та відповідальності. Ти починаєш цікавитися законодавством, політикою та, можливо, згодом навчишся аналітичному мисленню. І Шарій та Дубінський ніколи не з’являться в твоєму ютубі, бо ти не віриш в казки, якими тебе навмисно годують, щоб відмовитися від реальних реформ та продовжувати роздувати бюджет новими органами.

Медицина та Захист України. Тут просто – своє треба вміти захищати. Хлопець чи  дівчина – не важливо, ти повинен вміти правильно надавати першу медичну допомогу, розуміти своє тіло, щоб вчасно реагувати на зміни та попереджати хвороби, не роблячи дурниці системними.

Ми живемо в еру інтернету, але як знати який блог не поширює фейки чи неактуальну інформацію? Підлітки мають право знати  більше про своє тіло ще до свого першого статевого акту, перш ніж проведуть аналіз всього інтернету і так і не знайдуть правильної інформації.

Знаєте як ми здавали анатомію статевих органів в університеті? Чоловіки про свої органи, жінки про свої. Лікарі… Статеве виховання «маст хев» у третьому тисячолітті, не залежно від факультету. Це не заважає релігії та традиціям, але незнання збільшує  ризик онкологічних хвороб у молоді.

Чому підлітки сміються, коли в таборах ми говоримо про поранення статевих органів та промежини? Це відсутність статевого виховання, якщо у вас ці слова викликають сміх.

 

– Нещодавно ти став батьком, з чим тебе вітаємо! Розкажи трішки про свою сім’ю, будь ласка

– Дякую.  В мене син. Йому скоро буде півроку. Його звати Данилко.

Чому ніхто не розказував як це тяжко? Я щасливий, але страшенно змучений.

Я вражений, як працює сітка батьків в Україні. Ти отримуєш допомогу від такої кількості людей, деяких навіть ніколи не бачив.

Захисниця захисника – це про мою дружину, Куспись Христину. Я б ніколи не досяг того, що маю, якщо б вона не мотивувала та не допомагала робити більше. Є чудова фраза, що військовий ніколи не повернеться  додому з війни, якщо там нема розуміння того, звідки він/вона приїхав/ла. Мене розуміють.

Після майдану я думав, що я відповім своїм дітям, на питання де ти був, коли напала РФ. Мені є що сказати.

Я вже мрію, щоб знову побавитися в Lego. Здається, я пам’ятаю всі набори, які мені дарував Миколай та батьки.

 

– Які маєш цілі в житті?

– В мене є досвід та знання допомогти змінити молодіжну політику на краще. В мене є друзі та команда проекту Бар’єр, щоб реалізувати військово-спортивне виховання молоді. Ціль – залучити більше вчителів та батьків до виховання молоді. Бо виховання – це системний процес школи, сім’ї, вулиці та волонтерських організацій. Залишилось знайти спосіб робити це масово та більш ефективніше.

Моя боротьба за українську молодь – це продовження війни з РФ.

 

– Які цінності ніколи і нізащо не зрадиш?

– Я  точно ніколи не буду страждати комплексом меншовартості відносно російськовмоних. Я знаю ціну мові. Мені не соромно дорікати «російськомовним українцям». Мені соромно боятися говорити українською, в східних містах, бо за це вбивають. Я працював три місяці в 2016 році у Краматорську. Я відчував себе чужим, наче на території ОРДЛО. Мене ненавиділи більшість місцевих, які працювали зі мною. Лише за мову і мою позицію, звинувачували у усіх бідах та війні. Тому я абсолютно не толерую російське. Решта – тяжко сказати. Я впевнено доказував дідові, коли був школярем і він просив вдягнути вишиванку  14 жовтня, що вишиванка – то пережиток села,   що  держава мені нічого не зробила, я їй нічого не винен та інше.

Ми всі помиляємось. Біда, якщо гонор не дозволяє визнати ці помилки та рухатися вперед.

 

 

Розмову вела Марія Кульчицька

Газета “Медіа Дрогобичина”, № 3 (60)

Публікацію створено в межах проекту Розвивай_ся, що реалізується за підтримки УГП

 

 

 

 

 

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *