«Тарасове «Борітеся – поборете!» дуже стосується боротьби з раком!»

Сьогодні, 4 лютого – Всесвітній день боротьби з раком. 

Перемогти рак за наших реалій можна, справді, лише усім світом. Так, як зробила це фантастична сім’я Цихівських. Адже справа  боротьби за здоров’я півторарічного дрогобичанина Матвійка Цихівського і збору коштів на його лікування стала історією справжньої дружби, підтримки і взаємодопомоги.

Спільними зусиллями зібрали необхідну чималеньку суму на лікування Матвійка в клініці Ізраїлю.

 Хвороба відступила, та спостереження ізраїльських лікарів ще потрібне. 

 

Тож, поки родина вдома, спілкуємось з Юрієм Цихівським про найважливіші кроки в боротьбі з раком та уроки, які виніс з цього нелегкого досвіду. 

Дорогою на каву десь в центрі, Юра з великою вдячністю друзям показує, що на табличці біля логолавки Матвійко Цихівський записаний як меценат цього символу Дрогобича. Це, каже, теж фантастичний вияв дружби і солідарності!

 

  • Юро, то тепер, після понад пів року шляху гуртування навколо лікування Матвійка, ти можеш сказати, що найголовніше у боротьбі з раком?
  • Віра, впевненість у перемозі і наполеглива праця. Дуже важливо не покладати рук. Як правило, почувши страшний діагноз, спершу настає певне «затуманення», ця новина справді прибиває. Але не впадайте у відчай! Дайте собі два-три дні відійти від шоку, щоб до Вас повернулася здатність думати тверезо, щоб туман пройшов. Помаленьку спілкуйтеся про цю проблему з родиною та друзями. Важливо зібрати якомога більше інформації про те, як з цим боролися інші. Ніколи не слухайте однієї думки, навіть якщо це думка супер-лікаря. Відвідайте ще кількох спеціалістів. І пам’ятайте – рак – це не вирок, це хвороба, з якою можна і треба боротися! Вічне Тарасове «Борітеся – поборете!» дуже стосується боротьби з раком! Теперішні медичні технології дозволяють досить успішно долати цю хворобу. Не бійся! Почни! Серце підкаже перші кроки. Немає якогось універсального алгоритму, у кожного свій шлях. 

 

  • Що ти порадиш людям, які, на жаль, мають менше друзів та менший соціальний багаж?
  • Насправді механізмів збору коштів багато. Просто не можна здаватися, а треба впевнено йти до мети. Рак – це той випадок, коли не потрібно встидатися, а треба стукати у всі двері. І обов’язково відчинять! Ти коли починаєш збирати кошти, ніколи не знаєш, хто до тебе долучиться. А знаходяться спонсори, благодійні фонди. Дуже багато допомагає дітям керівник благодійного фонду «Я майбутнє України» Марта Левченко з Чернівців, відомий телеведучий Дмитро Комаров, є також закордонні фонди. Фейсбук – це нереальний інструмент, цим гріх не користуватися. 

 

  • Юро, чи тепер, оглядаючись на пройдений шлях,  змінив би щось?
  • Я з першого дня відчував Божу руку. Я б нічого не міняв. Всі наші дії були правильними. Ми йшли тією дорогою, яка була призначена нам. Я не шкодую ні про що. 

 

  • Що найбільше вразило в ізраїльській клініці?
  • Масштаби! На території лікарні – 60 корпусів, Центр інноваційних технологій, 16-ти поверхова стоянка для автомобілів, два торгових центри, готелі, озеро для пікніків та відпочинку. І вся ця махіна – прибуткова організація! В Ізраїлі першим клієнтом лікарні є страхова компанія. Всі абсолютно мають медичну страховку. Це закріплено на законодавчому рівні. Хто не має страховки, платить так, як ми…

 Поруч, в діаметрі десяти кілометрів від нашої, розміщені ще дві супер-лікарні. Вони борються за клієнта. 

Основний посил, меседж ізраїльських клінік – під час лікування ти живеш повноцінним життям! Для дітей – це свого роду садок. Прийшов, прокапався і пішов додому. Підтримку відчуваєш всюди. Лікарі дуже тонкі психологи і професіонали, кожен свій крок коментують – чому таким пластиром клеють, чому мастять три рази, а не раз тощо. Надають максимум інформації про форму лейкемії, препарати, можливі реакції… І коли ти дізнаєшся всю цю інформацію, ти розумієш, що рак не такий вже й страшний, що це хвороба, яка поступово, непросто, але лікується. 

Я тепер можу писати докторську на цю тему. А персонал став нам братами і сестрами. Вони справді фантастичні.

 

  • Є надія, що так колись буде в Україні?
  • Я завжди був оптимістом (сумно посміхається).  Але ті ліки, які в Ізраїлі списують, до нас навіть не приходили… Приватні клініки поступово мають створювати конкуренцію державним лікарням. Тільки так, іншого виходу я не бачу…

  • А що ще бачиш тепер по-новому?
  • Насправді, я за ці більше ніж пів року нашої боротьби з хворобою Матвійка, багато чого навчився, переосмислив. Я зрозумів, що потрібно більше часу приділяти своїй дитині. Ця біда навчила бути поруч з сином у моменти радості і загострення.

Важливо і круто насправді розділяти з дитиною все! Він же росте, і вже скоро не захоче моєї уваги.

 Тато – це не лише заробляння грошей, тато – це окрема робота, якій потрібно приділяти частину свого часу!

 

Іра Циган

Газета “Медіа Дрообиччина”, № 2 (59)

 

Підписуйтеся на наш Телеграм-канал  t.me/drogmedia , аби не пропустити інформацію, яка може бути вам корисною!

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *