Артур Деска: «Перше, що веде вас до втрати незалежності – це втрата вами вашої особистої думки»

Великий друг України, поляк Артур Деска вже багато років живе у Дрогобичі.
Не по роках сивий, він завжди у клопотах: то в молодіжних проектах допомагає, то кримським татарам в налагодженні побуту сприяє, то організовує свого іноземного друга Чеза і знову везуть в Україну цілу фуру гуманітарної допомоги (остання якраз днями прибуває в геріатричний пансіонат).
У квартирі, яку орендує, завжди смачно пахне. Він радий гостям і пригощає кавою зі смаколиками.
Стіни в кімнаті завішані фотографіями. На них – різні люди і різні моменти життя Артура та його друзів. Заходи, хрестини, весілля, два карапузика, веселі дівчатка, замислені киримли-воїни – все на тих світлинах. А ще на стіні – медалі і нагороди. Їх за свою працю на благо інших і країни отримав чимало.
У нього живе три кішки. Мають вони дивні і кумедні імена: Зараза, Холера і Епідемія. Розумні і ніжні. Поки ми розмовляли, кожна з них вистрибувала на коліна і муркотіла.
За горням кави ми поговорили про волонтаріат і інформаційну гігієну – про те, що насправді є дуже важливим.
Далі пряма мова.

ВОЛОНТАРІАТ

Артур Деска:
«Волонтаріат є величезною частиною чогось такого, що називається «громадянське суспільство». Всі ми звикли до цього словосполучення. Усюди про те громадянське суспільство говориться, аж набридло те формулювання.
Але по суті це дуже проста справа. Громадянське суспільство – це таке суспільство, де громадяни, не чекаючи на державу, на установи самоврядування чи інституції типу лікарні чи соцзабезу – самі беруть справу у свої руки і самі її вирішують проблему. Громадянське суспільство – таке суспільство, у якому, наприклад, хвора людина не залишається сам-на-сам з бідою. Звичайно, держава повинна опікуватися, але якщо ми, сусіди, можемо тій людині помогти – помагаємо. Оце є громадянське суспільство. Це є волонтаріат.
Наприклад, є десь проблема з утилізацією сміття – приходять люди і прибирають. Звичайно, це повинна зробити держава – в лиці відповідних установ. Але громадянське суспільство – це коли люди, бачачи що держава не справляється, стають і роблять самі.
Волонтаріат є невід’ємною частиною суспільства. Чому? Бо є проблеми і справи, якими займаються неурядові організації, які теж є частиною громадянського суспільства. І ті неурядові організації доволі часто потребують волонтерів, аби виконати свої проекти, програми, великі акції тощо.
Маємо величезну ланку культурного волонтаріату – наприклад, дрогобицький студентський театр «Альтер». Це волонтери, які працюють в культурному середовищі, коштів за це не беруть, але роблять за покликом душі.
Є величезний екологічний волонтаріат. Вони садять дерева, щось чистять,прибирають, протестують і так далі.
Є волонтаріат соціальний, де залучають до збору коштів на лікування, допомагають престарілим в хоспісах чи особливим діткам в їх закладах. «Карітас», наприклад, є типовим прикладом соціального волонтаріату.
Є волонтаріат освітній та просвітницький – коли навчають, роз’яснюють.
Є волонтаріат зоозахисний, де допомагають безпритульним тваринам, годують їх, лікують, стерилізують, прилаштовують.
Волонтаріатів є багато!
В Україні війна спричинила ріст одного з типів волонтаріату. То є волонтаріат, який пов’язаний з війною, що є на сході України, і з армією. Там є місце для культурного, соціального, медичного волонтаріату. Але це, по-суті, є один напрямок волонтаріату – допомагаємо людям, які постраждали внаслідок війни та помагаємо військовим захищати Україну. Це є, як я його називаю, воєнний волонтаріат.
За останні роки так склалося, що слово волонтер в українців здебільшого асоціюється з останнім, воєнним волонтаріатом, з тими, хто залучений до допомоги армії, пораненим, або переселенцям. Але це не є так. Волонтаріат – це набагато ширше поняття.
З одного боку, добре, що величезна частина суспільства почала розуміти, що допомагати, брати участь є потрібно. Бо раніше, до 14-го року, люди часто не знали хто такий є волонтер. Тепер такого незнання нема, всі знають хто це волонтер. Але досі здебільшого асоціюють його лише з війною.
Зараз кажуть, що в Україні є потужний волонтерський рух. Це з однієї сторони так, а з іншої не зовсім. Лише якщо ми матимемо потужний волонтерський десант в Центрі душпастирства молоді, наприклад, або в Молодіжному просторі, в Пласті і Карітасі – тоді можна буде казати, що це розвивається волонтаріат і що він не є волонтаріатом короткотерміновим.

ІНФОРМАЦІЙНА ГІГІЄНА

Цю тему ми підняли з огляду на нещодавні події – коли 9 листопада польські прикордонники затримали в пункті пропуску «Дорогуськ» працівника Секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини, учасника АТО Ігоря «Тополя» Мазура. Це сталося на підставі пред’явлення циркулярного повідомлення, поширеного Росією за запитом про екстрадицію в певних країнах, зокрема Польщі.
В цей час в українському сегменті Фб розгорілися страшенні пристрасті. Мовляв, і поляки продалися, прогнулися під Кремль, бити пшека і тому подібне.
10 листопада Окружна прокуратура в Любліні відпустила Мазура на поруки генерального консула України в Любліні Василя Павлюка.
Відтак Україна використала факт, що статус Ігоря (Тополі) Мазура в загальній системі Інтерполу через активні дії української сторони було заблоковано до подальшого з’ясування ситуації, і це стало підставою для його повернення з Польщі на Батьківщину.
За словами посла України в Польщі Андрія Дещиці, Україна «відповіла так само гібридно, як це зробила Росія», подаючи Мазура в розшук по лінії Інтерполу.
У Росії Мазура підозрюють в участі в бойових діях у Чечні в 90-х роках. Він категорично заперечує свою участь в бойових діях на території Чеченської республіки й заявляє, що справа сфабрикована.
… Ситуацію вдалося врегулювати, Мазур повернувся додому, але осад залишився. Чому так сталося і як не допустити інформаційних маніпуляцій в подальшому?

Артур Деска:
«Ми живемо в час, коли навколо нас дуже багато шуму. Шуму, який створює передозування інформацією і, що гірше, інформаційним сміттям.
Що таке інформаційне сміття? Це викривлена, невірно протрактована або взагалі неправдива інформація, яка має на меті викликати у вас певні емоції і навіть дії.
Що робити, якщо помічаєте, що у новині щось не так? Найперше, слід оволодіти своїми емоціями. Я знаю, що це буває дуже важко. Бо доходить до тебе якась інформація. Вона болюча, як от було з «Тополею». Але, знаючи, що поляки в своїй більшості є проукраїнськими (на одиночні випади уваги не звертати, ідіоти бувають в кожній країні), треба подумати, перевірити інформацію в декількох джерелах, вияснити деталі і юридичні моменти. Перш ніж візьмеш граблі і побіжиш на кордон бити поляків, виясни чи це є справедливо.
Вартує звернути увагу, що гібридна війна полягає, в тому числі, в розповсюдженні зманіпульованої інформації, яка впливає на емоції. Ті всі тролі, які пишіть в інтернеті, ті всі проросійські журналісти, канали – вони займаються нічим іншим, як маніпуляцією нашими емоціями. І ми повинні не дозволити їм оволодіти нами. Це не означає, що не потрібно обурюватися на те, що обурення вартує. Так, обурюйся, але спершу перевір!
Інформація, яка викликає біль, обурення і злобу – найперше потребує перевірки! Тож, перш ніж писати гнівний коментар, виясни все.
Засобів масової інформації, людей, які є експертами, є багато, тож завжди можна перепитати.
Битва за ваші емоції і відтак дії є чи не найважливішою в гібридній війні. Не допускайте, щоб дискусія велась на рівні емоцій. Вона повинна вестися на рівні логіки, фактів, законодавства і почуття відповідальності за слово.
Гібридна війна наразі є для Росії успішною. Вони змогли, на жаль, перевести її в емоційний характер. Кількість фейкової інформації така величезна, що те, про що ми говоримо з метою роз’яснити, тоне в цьому болоті брехні і маніпуляцій. Тому принаймні своєму оточенню пробую донести, що, люди, думайте. Самостійно думайте! Пам’ятайте, що перше, що веде вас до втрати незалежності – це втрата вами вашої особистої думки. Це не значить, що не можна вірити нікому. Можеш вірити, але треба перевіряти. Треба думати самому і не давати нав’язувати собі чужих думок.
Те, що зараз відбувається – це фактично використання соціотехнічного методу з метою загнати нас до якогось стада баранів, яке буде мекати під одну дудку. Ви маєте твердо сказати: вибачте, але мені це не підходить. Я є вільна людина, і та моя свобода, моя воля якраз відображається в тому, що я самостійно думаю. Так, користуюся авторитетними думками і різними джерелами, але в остаточному варіанті та думка чи оцінка, яка виходить від мене – це є моя оцінка. При чому, я допускаю, що можу помилятися. Завжди я є відкритий до дискусії. Але не на емоціях. Дискутувати емоціями нема сенсу, ми лише будемо взаємо ранитися.
Мати різні думки і позиції – не проблема. Проблема не мати чим їх пояснити і опускати до крику. Проблема в страсі. Нав’язаний страх і негативні нав’язані емоції – це шлях до втрати незалежності. Вашої особистої передовсім».

Марія Кульчицька

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 10 (57)

* * *

Запрошуємо до передплати Вашої улюбленої газети на 2020 рік.

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *