ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

«Але купуйте зброю і вчіться стріляти»

Напередодні найвеличнішого державного свята – Дня незалежності України – на вулиці, в громадському транспорті, буває, доводиться чути далеко не радісні думки про нашу країну та перспективи життя в ній. Люди, які ніколи на війні не були, кажуть, що вона їм набридла, що тут нема що робити, треба виїжджати.
Що напередодні 28-річниці нашої держави думають і відчувають люди, які в наш час зі зброєю в руках захищали кордони країни, звільняли від окупантів Слов’янськ та інші міста, запитую у представників двох поколінь атовців – старшого та виваженого Леоніда Федевича та молодшого і запального Дмитра Куція. Наші бесіди відбувалися окремо та попри несхожість, вони об’єднані великою спільною ідеєю, небайдужістю і любов’ю до цієї країни, тож подаємо їх поруч.

Коли Володимир Яворівський зачитував Акт про проголошення незалежності України, люди затамували дихання, падали на коліна. Це була найпрекрасніша мить мого життя!

– То з яким настроєм Ви зустрічаєте 28 День народження України?


Леонід Федевич: Мені не все подобається, що відбувається в Україні, але я все-одно дивлюся на це свято і в майбутнє з оптимізмом. Бо День незалежності – це для мене великий день. Я був у 1991 році біля Верховної Ради, і я цю мить ніколи не забуду. Ми з друзями з 1989 року шукали патріотичний самвидав, розповсюджували, відчували потребу змін, незалежності України. У 1990 році створюється Українська Республіканська Партія, керівником її у Трускавці стає Мирон Матківський – батько нашого народного депутата Богдана Матківського. Ми з друзями одразу туди вступили, і наша робота стала більш організованою та чітко окресленою. Ми їздили на Схід України з агітаційними поїздками, розповідали про величну історію України та злочини КПРС. 19 серпня 1991 року, коли почалося ГКЧП, дуже добре пам’ятаю – мене розбудила мама і сказала: «Добавився ти зі своєю політикою. Тепер тебе посадять». Нас цього дня зібралося у Трускавці біля офісу Народного Руху 10 чоловік. Ми дійсно були дещо розгублені та не знали, що буде далі, і що робити. Але таки сховали в надійному місці друкарську машинку, купили багато паперу, копірки та консерви. Ми не мали нічого більше, але були готові йти до кінця. 21 серпня 1991 року нас назбиралося вже на два автобуси ЛАЗи, які виділила Трускавецька міська рада, і ми поїхали до Києва. Тож 24 серпня я зустрів біля Верховної Ради. І в момент, коли Володимир Яворівський зачитував Акт про проголошення незалежності України, люди затамували дихання, падали на коліна. Це була найпрекрасніша мить мого життя і я її ніколи не забуду!

Дмитро Куцій: В мене, чесно, дуже піднесеного настрою немає. Слухаю новини і намагаюся аналізувати плюси та мінуси. Я вважаю, що при Порошенку зроблено дуже багато кроків для зміцнення позицій України – Церква, безвіз, армія. Якщо нас везли цивільними маршрутками на Слов’янськ, то коли я демобілізувався, то вже було 30 одиниць техніки. Розвиток пішов, величезний позитив є, і не можна цього не помічати. Але основною помилкою Порошенка я вважаю затягування війни. Якби він у 2014 звернувся до нації і сказав: «Ми йдемо воювати!», то сьогодні ми б уже відбудовували звільнені від окупантів регіони. Вважаю, що з ворогом не може бути жодних розмов. Ворога треба карати і то жорстко! Це наші території, і ми не питаємо ні Мінська, ні Гааги, а просто починаємо масовий артобстріл і запускаємо піхоту. Виганяємо до кордону і там закріпляємо оборону. А так – сьогодні ми маємо рану, яка постійно кровоточить, а ми не оперуємо, а перебинтовуємо. Залізли в дипломатію і до кінця не знаємо, які ведуться переговори…

 

Минулого року в Бориславі в магазині вбили двох людей у восьмій вечора за 30 метрів від АТБ. Десятки свідків.
Ніхто не набрав 102!

 

– Які виклики зараз вважаєте найбільшою небезпекою для держави?
Леонід Федевич: Найбільша проблема і виклик України – відсутність громадянського суспільства. Минулого року в Бориславі в магазині вбили двох людей о восьмій вечора за 30 метрів від АТБ. Десятки свідків. Ніхто не набрав 102! Всім байдуже! Фейсбук – це не орган, до якого звертаються, наберіть 102. В суспільному розвитку ми ще діти, навіть немовлята. Ще не виросло покоління людей, які вважають себе громадянським суспільством, вільними самодостатніми громадянами. Європейські демократії формувалися століттями, хоч починалися з піратів і бандитів. А у нас ще пірати і бандити. Свідомих, небайдужих людей один відсоток…
Не подобаються заяви команди нового президента про відкриття земельного ринку. Найбагатші землі в Європі можуть скупити за копійки, як у 90-их за ваучери «приватизували», розікрали і знищили промисловість.

Дмитро Куцій: Вважаю, що найгірше те, що Росія і європейці побачили, відчули, що у нас при владі непрофесіонали. І кожен почне використовувати це в своїх цілях. Переконаний, що Верховна Рада має працювати професійно, як завод чи фермер, щоб ми навіть не чули, що там відбувається, а лише отримували якісний продукт – професійні і дієві закони. Але і люди у нас не готові боронити, воювати за свою державу. Якби 60-70 % українців були готові реально воювати, нас би всі боялися, поважали та ніколи не лізли. А так у нас зараз мужчини бояться взяти повістку в руки! Навіть якщо вона про поїздку на полігон на місяць на збори. Та будь мужчиною, поїдь, згадай як поводитися зі зброєю!

 

Прокинулося генетичне українство в жителів Дніпра, Одеси, Харкова. Фактично відбулося народження Нації

 

– Які основні позитивні моменти Вас тішать і надихають?
Леонід Федевич: Найбільший кайф те, що після другого Майдану сотні тисяч людей, які до цього не вважали себе українцями, відчули свою тотожність з українським народом, землею, країною, мовою, музикою, піснею! І вони вже ніколи не будуть совком! Вони стали українцями! Це прокинулося генетичне українство в жителів Дніпра, Одеси, Харкова тощо. Фактично відбулося народження Нації.
Дмитро Куцій: Тішить те, що українці після Майдану, за час війни таки переосмислили багато речей. Росте українська, вільна від совка молодь. В державі помаленьку тривають реформи – в медицині, освіті, сільському господарстві. Інтенсивніше потрібно розвивати промисловість, щоб не бути лише сировинною базою. Та й тут, вважаю, поступ є, бо навіть у нас на Дрогобиччині почали не лише ставити, продавати, а й робити вікна.

– Дякую Вам за розмову, напередодні свята, що скажете, побажаєте нашим землякам?
Леонід Федевич: Я вірю, що все буде Україна! І навіть зараз переконаний, що все-одно Україна буде сильною, багатою і дійсно незалежною державою. Так, не в 1991 році, не в 2004 і не в 2014, але буде! Це тривалий процес. Важливо, робити щось для цього і боротися за Україну. Якщо нічого не робити, цей час не наблизиться ніколи. Тому я їжджу по судах, де судять атовців. І буду їздити скільки треба. Бо мені небайдуже. Важливо зранку дивитися в дзеркало і не плювати в нього! А якщо влада робитиме дурниці, нарветься на третій Майдан. Зараз в Україні 350 тисяч людей, які мають зброю і вміють добре стріляти. Мене вже просто так не візьмеш. Я вже не поїду на Майдан з патиком.

Дмитро Куцій:  Купуйте зброю і тренуйтеся гарно стріляти! Щоб жити під мирним небом треба готуватися до війни. Ну і тяжка щоденна праця.

 

Іра Циган

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 7 (54)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *