The Ukrainian pitbull зі Стебника Олег Довгун: “Щоб досягнути успіху і стати сильним – потрібно завжди битися із сильним суперником”

Довгун здобув пояс чемпіона Америки з боксу у полегшеній вазі. Бій відбувся третього березня і за одноголосним рішенням суддів перемога залишилася за українцем.
Як Олегу вдалося здобути пояс чемпіона та яким був його шлях до перемоги поцікавилися наші журналісти.

– Олеже, ви народилися і виросли у Стебнику?
– Так. Народився я в Стебнику в мікрорайоні Колпець і до сімнадцяти років жив у рідному місті. Тут закінчив школу №7. Хочу передати великий привіт директору школи Миколі Симончуку, вчителям. Зі школи в мене залишилися тільки хороші спогади.

– Коли вперше зацікавилися боксом?
– Вперше на заняття з боксу прийшов у десять років до тренера Стахніва Михайла Івановича, майстра спорту України та чемпіона України серед аматорів. Привів мене однокласник Артур Чирка. Тоді я почав займатися боксом задля свого інтересу та цікавості, і не ставив собі за мету здобуття медалей та кар’єри боксера. Уже згодом мені почало подобатися, пішли перші успіхи. Саме Михайло Іванович навчив азів боксерської майстерності, поведінки та вмінь. Пригадую, на заняттях нас було дуже багато. Тренування проходили у Народному домі.

– Чи пам’ятаєте свій перший поєдинок?
– Так, звичайно. Це була Керч, 2006 рік, мій перший бій і я здобув у ньому перемогу. Наступна перемога була у 2007 році у Харкові – на чемпіонаті серед школярів. Всі мої тренування проходили у Стебнику і саме тут я зробив свої перші кроки до успіху.

– А які були наступні?
– Я вступив до Львівського державного університету фізичної культури і уже там продовжив свої тренування. Наступним моїм тренером став Роман Семенишин, заслужений тренер України, який тоді і зараз тренує збірну України. У 2016 році я був відібраний на олімпійські ігри, але через певні обставини, політичного характеру, не зміг поїхати туди. Однак здобув чимало перемог і нагород на різного рівня європейських змаганнях. На сьогодні володію званням майстра спорту міжнародного класу. З 2007 по 2016 роки був у збірній України. Провів понад 300 аматорських поєдинків. Був учасником чемпіонату Європи, був включений в команду “Українські отамани”.

– А як Ви опинилися в Америці?
– Мій друг переписувався з американцями. Якщо чесно, то я цю переписку сприйняв не дуже серйозно, оскільки хотів тренуватися в Україні. Втім, з цікавості погодився поїхати подивитися на Америку.
Хочу одразу сказати, що тут дуже важко.

– Чому? У чому складність?
– Тут дуже велика конкуренція. Ти приходиш у зал і треба викластися на всі 100 відсотків, щоб тебе помітили. Дуже багато боксерів з Латинської Америки, Мексики , Венесуели, Портаріки та багато афроамериканців.

– Як вдалося виділитися?
– Під час спарингів я не залишав шансу нікому. І американська промовтерська компанія “Інтегріті” на чолі з Маком Максороллою запропонували мені контракт. Сьогодні саме ця промовтерська компанія веде мене до чемпіонських боїв. Тут я уже провів вісім професійних поєдинків. Це не є дуже багато, але не є і дуже мало.

– Чи важкий був бій на звання чемпіона?
– Бій проходив дуже важко. Суперником був 22-річний Дорон Вільямс. У другому раунді я зробив нок-даун, і за підсумком восьми раундів судді одноголосно віддали перемогу мені. Я володів ситуацією на рингу, контролював хід поєдинку, центр рингу та темп гри. І я повністю виконав завдання, яке було поставлене на гру. Завдяки цьому поясу ми суттєво піднялися у рейтингах. Тут дуже важливо вийти на американське спортивне телебачення. І ми повинні добитися цього результату. Зараз маю трохи часу на відпочинок та відновлення. Після бою маю п’ять швів над оком. Відновлюся – і знову до тренувань, аналізу проведеного бою, вдосконалення техніки і тому подібне.

– Ваш рецепт: як досягнути успіху в боксі?
– Щоб досягнути успіху і стати сильним – потрібно завжди змагатися з сильним суперником.

– Кожен боксер отримує свій нік-нейм. Який у Вас?
– Коли ми обговорювали який у мене буде нік-нейм, я настояв, щоб він був пов’язаний з місцем мого народження. На рингу мене порівнюють із пітбулем – агресивний і той, що контролює ситуацію. І ми обрали нік-нейм “pitbull” з уточненням “The Ukrainian pitbull”. На усіх постерах, де я зображений, зазначено, що я власне зі Стебника. Бо часто люди, потрапляючи за кордон, вказують, до прикладу, що вони зі Львова. Хочу сказати, що не треба соромитися того, звідки ти є, і ніколи це не забувати. Я горджуся, що я із маленького містечка Стебника.

– Які плани на майбутнє і чи плануєте повернутися в Україну?
– Звісно, успіх є вже, але я ще не досягнув титулу чемпіона світу. Також планую повернутися в Україну і тут жити. В Америці у мене лише спортивна кар’єра. У Штатах усе добре, все чудово, але не для мене. Це зовсім інший світогляд і менталітет. Хочу сказати, забігаючи так зовсім на перед, що якщо у мене буде син – то він ніколи не буде займатися боксом. Це дуже важка і терниста дорога. Професійний рівень – це є дуже жорстоко, конкуренційно і важко. Та, поряд з тим, просто неможливо передати, яка солодка перемога.
Також планую вчитися, бо не вчиться тільки дурний. І надіюся, що в один з прекрасних днів я повернуся на рідну землю з поясом чемпіона світу.

Олеся Німеровська

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 2(49)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *