Борислав: Катеринчук сказав, що треба 40 чоловік для захисту сцени. І забрав усіх 50 бориславців. Це нас і врятувало від смертей

 

Пошуки бориславських майданівців привели мене до Надії Турецької – керівниці клубу «Просвіта» мікрорайону Мразниця. В клубі – експозиція, присвячена Майдану: фотографії, прапори, пластмасова каска, залізний щит, саморобний сталевий бронижелет, обшитий войлоком. На ньому напис «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає»…

Пані Надія познайомила мене зі сотниками з Борислава: Миколою Соляком, Ярославом Швецьким, Володимиром Кузьмичем, які були на Майдані в час трагічних подій 19- 20 лютого

Їхні спогади і бачення – вашій увазі.

 

«19 лютого – після підпалу Профспілки – 40 чоловік з Борислава поїхало до Києва. Їхали колоною 9 автобусів з усієї Львівщини. І вже о 8 годині ранку були на Майдані. Ми тоді й не сподівались заїхати в Київ – попередній автобус з Борислава кілька днів перед тим затримали перед в’їздом до столиці. Але нам вдалося прорватися.

Прийшли на Майдан – зовсім інша картина, ніж була тиждень тому. Тоді вулиця Грушевського була наша, а тепер: згоріла профспілка, нас підтиснули майже до самої сцени, озброєний автоматами “Беркут”, бронемашини, розталі, розібрані барикади висотою в 1 метр. Людей на Майдані – близько 100. І нас – 400. Крикнули хором 400 чоловік «Слава Україні – Героям слава! Слава нації – Смерть ворогам!» – і дух Майдану піднявся. Протягом півгодини зійшлось багато людей. Почали відбудовувати барикади, палити шини. Вітер дув в «правильну» сторону. По нас стріляли.

Катеринчук сказав, що треба 40 чоловік для захисту сцени. І забрав усіх 50 бориславців. Це нас і врятувало від смертей,– каже Микола Соляк. – Один наш хлопець все ж пішов з усіма в наступ – отримав поранення. Якби ми тоді відступили – нас би переслідували: на телефони приходили повідомлення, що нас зафіксовано як учасників забороненого мітингу».

Сивовусий мужчина продовжив: «Так вже закрутилося, що треба було якось рятуватися. Тому наші хлопці взяли “в полон” спецпідроздільців. Схопили одного хлопця – почали бити. А йому від сили 18 років – ще дитина. Плаче, вибачається, каже «я не винен, мене змусили. Там ззаду стоять беркутівці зі зброєю». «Хлопці, – кажу – схаменіться, давайте як Гаврилюка його ще роздягнемо. Не уподібнюйтеся до них». Людська лють була зрозуміла. Несуть нашого пораненого, він ледь не вмирає, а каже «хлопці, не здавайтесь». Зрозуміло, що ми дали слово не відступати. Ми сюди приїхали для перемоги».

Пан Микола згадує, що вже коли почали стріляти з того боку – то зброя з’явилася і з цього. «Але Катеринчук просив не стріляти. Людей відстрілюють снайпери – а вони кажуть мирне протистояння. Я казав хлопцям: «Стійте боком за щитом. Тоді вам поцілять в плече чи в руку». То були відважні патріоти. Я би з тими дітьми в вогонь і в воду пішов. Потім вони пішли в АТО. А священики, які щогодини молились на Майдані – капеланами».

Відстріл тривав… «Кияни з біноклями вирахували  снайпера – на готелі Україна – і поцілили в нього з вдосконаленого арбалета. У куртці снайпера знайшли списки вбитих людей. За одного вбитого їм платили 3 тисячі доларів. Той вбив 8 людей. Його разом з 40 полоненими (зі школи міліції) передали особисто Порошенку, Томенку і Катеринчуку. Забрали в них документи, переписали дані і сказали їхати додому, щоб вони своїм розказали, що ми не звірі і за що тут воюємо. Порошенко навіть дав їм два автобуси. Що сталось зі снайпером – невідомо. Але знаю точно, що його дані в нинішнього президента є

…Майдан багато бачив, але не всі відео тепер в інтернеті знайдеш: і як Турчинов прикинувся пораненим, і як Кличка облили, як вони йшли до Януковича на переговори і вийшли від нього якісь на вигляд напідпитку. А от Авакова – ніхто не бачив. Чули, як Порошенко казав, що за добу все відбудує аж до стадіону Динамо. В результаті відбудовували Майдан люди.

Ми стояли за гідність, за дітей, щоб ніхто не втирав об нас ноги. Пережили і радість, і смуток невимовний. Сподівались на зміни. А до чого нас довели? Корупція, ніхто не покараний, а, навпаки, злочинці при владі залишились – шкода смертей. Але ми лишились, бойовий дух – лишився. Якщо буде третій Майдан – він вже буде зі зброєю», – підсумував Микола Соляк.

 

І наостанок.

Надія Турецька згадала про антимайдан: “Як поверталася додому, вже на вокзалі зайшла в кафе: французьке, дороге. Людей небагато – тому все добре бачила і чула. Прийшли антимайданівці. Пили горілку, нюхали якийсь порошок і сипали його в горілку. Розраховувались купюрами номіналом 500 – мали таких цілу пачку. Ще бачила як вони на вокзалів сплячого чоловіка вийняли гаманець. Усі це бачили, і міліція також. Усі мовчали. Як в страшному сні».

 

Юлія Гасій

Медіа Дрогобиччина, № 1 (48)

Із серії матеріалів #5років_після_розстрілу

 

Фото з мережі

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *