Трускавець:   «Єдиною зброєю українців в ті дні стала віра та згуртованість, які допомогли подолати холодну зброю та владну агресію»  

 

Спогадами про Революцію Гідності, напружені миті протистоянь поділились  активні  учасники Майдану, трускавчани Ігор Паньків та Оксана Кіселичник.

 

Ігор Паньків: «Майдан для мене розпочався з концертів Руслани. Це була мирна акція, яка у листопада 2014 року об’єднала у серці України – на Майдані Незалежності – людей різного віросповідання, різної крові та національностей. Це було місце, де збирались люди, які прагнули бачити Україну європейською державою. 

Для мене були дві критичні дати на Майдані. Перша – в грудні, коли штурмували Будинок профспілок, один із штабів Майдану. В цей час я з молодими хлопцями зі Львова несли варту біля сцени Майдану та допомагали споруджувати барикади біля станції метро «Майдан Незалежності», оскільки була інформація, що «Беркут» через цю станцію хоче прорватися всередину Майдану. Вночі почалося сильне протистояння, «Беркут» зі зброєю впритул підходив до Будинку профспілок, затискав майданівців у невеличкі кола і в такий спосіб вихоплював людей, яких силовики потім вивозили у невідомому напрямку, били  та калічили. Пам’ятаю, як в ту ніч не переставали дзвонити церковні дзвони – так киян скликали на Майдан, щоб підтримати тих, хто практично голіруч чинив опір озброєному до зубів «Беркуту». Київ відреагував на заклик миттєво  – люди з’їжджалися з різних частин столиці, таксисти везли людей в ту ніч безкоштовно, це була така сила єднання нашої мужності, яка зрештою і допомогла нам дати відсіч силовикам.

 Другою критичною точкою Майдану стали дні 18-20 лютого. Пам’ятаю, 18 лютого був на роботі, і тут інформують, що на Майдані є перші жертви, що по людях стріляє снайпер. Таке не можеш слухати мовчки, беру відгул – лечу по квитки до Києва. Все як уві сні – Київ зустрічає холодом, страху не відчуваєш, хоча бачиш, як довкола ллється кров. Пам’ятаю, що допомагав виносити поранених, ідентифікував тіла загиблих. Виявили, що загинув хлопець з Дрогобичини з села Летня. Думки в ці дні були лиш одні  – тільки б вистояти, бо поразка Майдану означала б тоді поразку для цілої України. Вистояли, вистраждали, перемогли, щоправда, понесли жахливі втрати. Гинули кращі – молоді, свідомі, патріоти своєї землі, які прагнули  побачити Україну очищеною від зла, корупції та гнилої влади. 

Сьогодні не жалію ні про що. Якби йшла мова про ще один Майдан – йшов би не замислюючись. Оскільки ідеали і прагнення Майдану в життя втілені далеко не всі – ми наївно думали, що здолавши режим Януковича, Україна миттєво стане демократичною державою, позбавленою корупції, олігархічних кланів та злиднів. Нові політики лиш роблять спроби впроваджувати нові реформи, які досконалі ще не скрізь, а найболісніше те, що у владних кріслах до сьогодні сидять чиновники, які виступали проти Майдану та цькували його. Тож працювати ще маємо над чим».

 

Оксана Кіселичник: «Майдан для мене розпочався зі звістки, що побили студентів. В ці дні я лежала хвора вдома і за подіями Майдану стежила з телеприймача. Новина шокувала – «Беркут» побив молодих хлопців. Моя хороша подруга Галя Шиманська теж обурена почутим, приїхала до мене і ми якось миттєво вирішили їхати до Києва. Київ зустрів особливою атмосферою – на Майдан з різних куточків України з’їжджалися люди. Для всіх одразу знаходилась робота – чоловіки споруджували барикади, жінки займалися кухнею, були задіяні до інформаційного штабу, хто мав медичні навички – теж був неабияк затребуваний. А ще багато співали, прибирали вулиці і жартували. Аура Майдану – це те, що неможливо передати словами. Таке враження, що Майдан збудив нашу національну гідність, яку хотіли роками приспати. 

Я була на першому розгоні Майдану. Добре пам’ятаю ці події – увесь  день ми прибирали Бессарабку, ближче до вечора пішли трохи перепочити додому. Розбудив телефонний дзвінок – на Майдані розгін. Декілька хвилин у мене був шок. Але збираємось і їдемо. Було важко дістатися до Майдану, бо почали перекривати шляхи. Приїхали – ревуть дзвони, Руслана зі сцени закликає: «Києве, вставай!», люди взяли Майдан у кільце і стояли. Стояли до останнього. Пам’ятаю, як насувалися на нас чорні каски, їх була хмара-хмаренна, але люди стояли. Саме на Майдані я побачила наживо як виглядає добро і зло, як вони борються та пожирають один одного. Але для мене Майдан залишиться нічим іншим, як уособленням згуртованості українців, символом нашої любові та добра. 

Сподівання Майдану сьогодні виправдалися не усі. Але я переконана – зерно закладене на Майдані по ланцюговій реакції має множитися і проростати добрим врожаєм. Потрібен час і наша віра». 

Наталя Зелена

Медіа Дрогобиччина, № 1 (48)

Із серії матеріалів #5років_після_розстрілу

 

Фото з мережі

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *