Колекціонери регалій

Халяву, люде, люблят всі. І наш нарід не виняток. Цілі родини десятками літ жиют за рахунок держави і не роблят з того жадної таємниці.

Ієгорій Степанович Гзимс був почесним переселенцем з сільської місцевості. Всьо життє він проробив на благо своєї сім’ї в комунальній сфері. І був, люде, учасником різноманітних пільг, які тіко мож си було уявити. Останнім його досягненням було почесне звання інваліда інтелектуальної праці семого ступеня, шо давало му право на стабільне місце за придворним столом при грі в доміно.

Філадельфія Петрівна, або просто Деля, була його дружинов. Шоправда незаконнов, бо насправді була діючою матір’ю-одиначков з двома дітьми. Хоч і жила нерозлучно з Ієгорієм від саменького шлюбу. А ше вна мала статус почесного ветерана малого прикордонного руху та була членкинею спілки православних нотаріусів. Також мала посвідчення кандидатки навколоратушних наук, помічниці водія першого “Б” класу та оператора сексуальних навантажень. І ше цілу купу інших переваг та відзнак.

Така неймовірна кількість досягнень давала неабиякі переваги в повсякденному житті. І тому всеньке життє цієї передової в усіх розуміннях пари полягало у колекціонуванні ріжних видів допомоги, котрі їм була винна держава ше відтодий, як їх тато з мамов навит сі не поженили.

Ріжні пільги, які лиш були на озброєнні Неньки наша високоінтелектуальна сім’я сприймала як належне і ніґди сі не переймала майбутнім. Ну, бо Бог раз дав і ше раз дасть. І не раз.

А то вни сі розводили, бо тре було получити поміч на мать-одіночьку. Потім алярмово* знов тре було сі поженити і рєзко прописати в однокімнатнім помешканні всю свою родину до семого коліна. А отримавши п’єтикімнатну квартиру коридорного типу у гуртожитку для професійних комунальщиків знову розлучитися зі сльозами на вочах.

Всі здобутки шановної родини у вигляді посвідчень, дипломів, грамот та подекуди медалей радісно лежєли на креденсі, відблискуючи заламінованим пластіком. Вони стали найвищим досягненням цієї вельмишанованої в певних колах родини. І небезпідставно претендували на звання почесних родинних цінностей.

Сім’я та причетні до неї дворяни позачергово обслуговувались в комбінатах побутового обслуговування. Мали великі повноваження на пільгове застосування вібраторів масового ураження та безкоштовні консультації в ґабінетах експертів психологічної напруги. Для шиномонтажника-висотника і його родини були доступні всі спецзасоби. Чи то рушники стратегічного значення у всіх комунальних виходках, чи перетин подвійної смуги на очах головного поліцая міста – неважливо.

Навит уві сні(!) їм сі вдавало поклєїти* з податковим мінотавром, блискавкою з ювенальної поліції і навит з паджером* начальника ЖЕКу.

Але знинацка довкола зачєлисі зміни і помочи ставало все менче. Вже не мож було за просто так їхати, ходити і просто псувати повітрє. Ба, навит розраховувати на якусь повагу в колєйці до ощадбанку, терапевта-цілителя чи до ворожки баби Рузі не доводилосі.

Ненька шо раз, то більше змушувала напружувати вміст продовженя шиї.

Подружжя занепокоєно дивилося на події в країні і стежило, очікувало, закликало та благало… І Він почув їх. І послав субсидії. Зарожевіла пашча старого Ґзимса. Радісно привідкрився писок Делі, оголивши пластмасові пільгові зуби. Натомість, щурами заметушились родичі в далеких селах, кровно прописаних в сімейному гнізді Ґзимсів, передбачаючи неминуче паперове переселення на рідний хутір…

Так, люде! Субсидії плюс нашвидкуруч склєпане свідоцтво учасника всіх чорнобильскіх битв, помножене на інвалідність за сто паперів ше на якійсь чєс врєтувало цілу родину, люде! Слава Неньці! Пільгам слава!

Ото, підсумовуючи свої філософскі ноти, міркую. Чи в Неньці, люде, жити НЕ люкс? Направду, скажіт? І як хтось ми повість, жи зле, то значи, шо він ту не жиє. Бо є файно. Вмерти з голоду ті не дадут аніраз. Бо є пільги, субсидії, звання, медалі та наградні пістолєти, люде. Ціла купа! Не то, шо в тих Еуропах. Тамка то мож заштивніти посеред білого дня в центрі міста і ніхто в него навит сі не спитає, чьо ти такий зимний. Но, бо не мож, люде, бо то є приватна справа. Демокрація акурат в тому полягає, жи кожен може вмерти коли хоч і де хоч.

Завше Ваш, Яків Кутовий

*алярмово – негайно

*поклєїти – порішати, вирішити не зовсім законним шляхом

*паджеро – джіп, якими переважно озброєні всілякі начальнічкі

Медіа Дрогобиччина №4 (34) від 02 березня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *