О. Ігор Цмоканич: «Піст має стати нагадуванням, що «не хлібом єдиним»

Під час Великого посту кожен із нас, мабуть, роздумує про те як найкраще підготуватись до Великодня. Адже найперше це свято душі, а не гучних забав та пишних столів. Про те, що таке піст сьогодні і як правильно його дотримуватись розповів капелан, отець Ігор Цмоканич спеціально для «Медіа Дрогобиччини».

– Отче Ігоре, що взагалі означає “піст” у сучасному світі?

Для більшості піст – це духовна практика. Вона полягає в обмеженні чи відмові від певних речей: музики, гучних забав, вживання м’ясного тощо. Щоправда, для одного – це таке духовне зусилля над собою, а для іншого – просто дієта зі смаком духовності.  Є й ті, котрі навіть і не задумуються – так треба, значить так має бути. І зрештою, кожен одержує «по вірі своїй». Первісно ж піст, якщо не був виявом скорботи, то сприймався як очищення перед важливою битвою чи подією. Інколи він ставав особистою жертвою людини, яка відмовляючись від земного, надавала пріоритет небесному. В усякому разі піст має стати нам нагадуванням, що «не хлібом єдиним» (Мт 4,4).

– Чи піст обмежується лише відмовою від спокус, чи, можливо, він полягає у дещо глибшому сенсі?

Як сам Бог каже через пророка : «Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш? Та ж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших.  Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвляє себе? – Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним? Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою.  Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь». (Іс.58:3-10)

– Минуло два тижні посту. Які поради дасте тим, хто ще не почав постити, а лише готується?

Без молитви і милостині піст буде просто дієтою, яка навряд чи буде приємна Богові. Якщо піст не зробить нас хоч трохи кращими, трохи уважнішими до Бога і ближнього, трохи чеснішими із собою – для чого тоді постити? Тому важливо не тільки те, що не можна. Найперше, що варто робити – шукати тиші, читати Писання і… годувати душу, на яку у нас так мало часу, чимось добрим. Тобто слухати, читати, дивитися щось добре. І критерій тут простий – добрим є все, що змінює нас на краще, спонукає замислитись, приносить мир. Все решта – шум, сміття і марнування часу. Важливо, постячи, не забути про Бога. Для цього і є молитва. За словами святих отців, «коли ми молимось – говоримо до Бога, коли читаємо Писання – Його слухаємо». Потрібно щоб піст був такою розмовою – сорокаденною мандрівкою з Богом через пустелю.

– Чого людям найбільше бракує під час посту?

Тиші. Усвідомлення. Слухання Божого Слова. Милостині та добрих діл. Чесності із собою на тлі надмірної уваги до інших.

– Як вчинити так, щоб піст став справді хорошим приготуванням до Великодня, а не лише номінальним обрядом?

Св. Василій Великий прирівнював піст до боротьби з паразитами (гельмінтами), з тим, що виснажує та отруює наше життя. Тому на іспиті сумління треба чесно поставити собі запитання: чим я живу, що мною керує, від чого я залежний? Молитва св. Єфрема Сиріна в цьому нам допомагає: «Духа лінивства, недбайливості, властолюбства, пустомовства відійми від мене». Можна додати: грошолюбства, славолюбства …. «Так, Господи, дай мені бачити гріхи мої, і не осуджувати брата мого». І почати терапію з Таїнства Сповіді, не забуваючи про молитву спільну та особисту, про певне духовне зусилля – самообмеження (не тільки у їжі, але найперше у тому, від чого найбільше залежні, починаючи від соцмереж…), про милостиню і добрі діла.

Розмовляла Єва Райська

Медіа Дрогобиччина №4 (34) від 02 березня

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *