Хосе Турчик та Артур Деска: чому українцям та полякам варто товаришувати

Стосунки між Польщею та Україною переживають не найкращі часи. У розпалюванні ворожнечі, яка, без сумніву, корисна Росії, не останню роль відіграють політики – як українські, так і польські, що женуться за рейтингами та швидкими “дивідендами”.

До Дня волонтера двох непересічних людей – Артура Деску та Хосе Турчика – нагороджено відзнаками “Волонтер України” та Орденами “За розбудову України”.

Ці двоє людей – поляк та українець, народжений в далекій Аргентині, – вже не один рік спільно працюють над реалізацією гуманітарних проектів по всій країні. На своєму власному прикладі вони показують, що стосунки між українцями та поляками повинні будуватися на ґрунті взаємоповаги, дружби, розуміння та реалізації спільної ідеї.

– Погіршення стосунків між українцями та поляками. Чи насправді воно є?

Артур Деска: На це питання важко відповісти однозначно. Ми маємо справу з ситуацією, коли погіршення є, та водночас його немає. Якщо розглядати сферу ідеології, історичної пам’яті та історичної політики – так, українсько-польські відносини погіршилися. Якщо поглянути на пропаганду (адже до журналістики це не має жодного відношення), ситуація виглядає трагічно – діячі історичної політики (важко цих осіб назвати журналістами) чинять так, аби показати чи то Україну, чи Польщу у найгірших барвах. Результатом є криза сприйняття наших держав.

У розрізі господарської співпраці та допомоги, яку надає Україні Польща (інвестиції, кредитування та допомога гуманітарна) ситуація виглядає значно краще, ніж, наприклад, два роки тому. У звичайних міжлюдських стосунках, зазвичай, немає проблем. Так, інколи трапляються прикрі інциденти. Але якщо співставити їх з тим, як часто українці та поляки зустрічаються, працюють та навіть живуть разом, то таких ситуацій не так вже й багато. Однак кількість отих прикрих інцидентів зростає, порівнюючи з аналогічним періодом, і це мене дещо непокоїть.

Особисто я вважаю, що зараз маємо справу із ситуацією, яку вже колись описував у газеті “Kurier Galicyjski”:

“Я цей механізм називаю „naszych biją!” – “наших бють”. Поляк або українець, який особливо не вникає у всю суть стосунків між нашими народами, і, зрештою, ніколи не цікавився ними, почувши такий заклик, автоматично “включається”, абсолютно не розуміючи, про що йдеться, – найважливішим є те, що “наших бють”. Зрозуміло, що ось це “наших бють” не потрібно розуміти дослівно,  особливо, коли воно лунає з уст пропагандистів, політиків тощо.

Також часто використовують формулювання “наших не поважають”, “наших обманюють” або “наших не люблять”. Загалом, ці формулювання мають на меті передачу простої інформації – наші є “білими та пухнастими”, а вони – “нікчемні та підступні негідники”. Ну і тут в людей виникає бажання якось долучитися до цієї афери – або словом, або ділом.

Підсумовуючи, у стосунках між Польщею та Україною не все добре, але й не все так трагічно. Однак спостерігається помітна тенденція до погіршення”.

Хосе Турчик: Погоджуюся з Артуром. Останнім часом конфлікт між Польщею та Україною набув неабиякого значення для міждержавних відносин. Здавалося б, стосункам між нашими країнами нічого не загрожує і вони мають величезну перспективу. Але не так сталося, як гадалося. Каталізатором негативних процесів стала українсько-російська війна, яка змусила Україну перед лицем смертельної небезпеки врешті заявити про себе як про суверенну незалежну країну на повен голос.

– Чим це все викликано?

Артур Деска: На це питання є декілька відповідей. Тарас Возняк, історик та політолог, колись написав: “Багато хто з державних чиновників у такій ситуації починає діяти не як державний чиновник, який відстоює інтереси Польщі чи України, а як політик, що дбає про інтереси своєї партії чи навіть – свої власні”. І це, на жаль, правда. Історії про заборону в’їзду, безрозсудні заяви, інтерв’ю та слова… Усе відбувається без жодної думки про інтереси України чи Польщі.

Наступна причина – це діяльність найрізноманітніших екстремістських груп – також з обох боків кордону. Вони ображають, брешуть, руйнують, атакують, провокують. Роблять це або з дурості, або для особистої вигоди, або, нарешті, за гроші – зрозуміло, за чиї саме.

Усе це чинять не лише професійні пропагандисти чи функціонери історичної політики. І не тільки на радіо, телебаченні чи в газетах – тепер для цього є Інтернет. Так звані “тролі” – справжні диверсанти. Вони ніби закликають до українсько-польської дружби, роблять вигляд, ніби хочуть примирення, злагоди, порозуміння. Але на практиці, у розмові вони використовують такі слова та “аргументи”, які  ображають і Польщу, і Україну. Знову ж таки, я знаю: багато хто робить це за гроші “північного” сусіда… Ось так і виникають польські та українські “ентузіасти”, які отримують хворобливе задоволення від сварок, образ та ненависті.

Хосе Турчик: Щоб розібратися з ситуацією щодо відносин з Польщею, варто повернутись у далекі часи. Конфлікт був закладений ще тоді, коли король Польщі Мієшко Перший у 962 році прийняв латинізацію і, тим самим, зорієнтував весь майбутній поступ своєї країни на Захід. Князь Володимир, прийнявши православ’я, розвернув Київську Русь на Схід. Як відомо, наступні історичні події нічого доброго для добросусідських відносин не принесли. Ослаблена частими набігами орди тогочасна Україна не змогла протистояти  простій анексії своєї території Польщею.

Після Першої світової війни частина України повторно перейшла під юрисдикцію Польщі. Відносини загострились. Тут не потрібно заглиблюватись в історію, достатньо згадати розповіді наших дідусів і бабусь. Що дивовижно, навіть тоді на побутовому рівні поляки і українці жили мирно. Велика частина польських інтелектуалів виступала проти дій тодішнього польського уряду щодо дискримінації українців.

З початком Другої світової війни стосунки між поневоленими народами погіршилися максимально. Кожен по-своєму розумів власну боротьбу за національну свободу.

Можна багато негативного сказати про події тих часів. Зовсім не збираюсь відбілювати учасників Волинської трагедії, але є проблема. Щоб говорити фахово на такі теми, треба знати цю проблему. Знати можуть лише історики, які повинні спільно об’єктивно дати оцінку цим подіям.

Після війни у 1945 році сталінізм приборкав польські амбіції, а українців, як націю, поступово розчиняв у радянській ідеології.

Першими отямились поляки. На дахах Західної України з’явилися тисячі телевізійних антен, налаштованих на програми з Польщі, які висвітлювали боротьбу Солідарності за нову Польщу. З великою увагою і переживанням слухали виступи Папи Римського Івана-Павла ІІ.

Проголошення Незалежності України першою у світі визнала саме Польща. Це були часи, коли максимально проявилася солідарність обох народів у боротьбі за свій суверенітет. Здавалося, тепер вже ніщо не перешкоджатиме розвитку взаємовідносин двох незалежних держав. Але тягар негативної історичної минувшини час від часу отруював стосунки через конфлікти. Незважаючи на це, як поляки, так і українці продовжували рух назустріч один одному. Помаранчева революція та Революція Гідності були сприйняті поляками як героїчні вчинки українців. Весь час до нас надходила гуманітарна допомога, що збиралася польськими комітетами допомоги Україні. Каски, бронежилети, автомобілі, продукти харчування, медикаменти вартістю у мільйони злотих надійшли в Україну. Цього не можна забути. І за це ми щиро дякуємо, як і за велику кількість дітей і воїнів АТО, що оздоровлювались у Польщі.

На хочеться коментувати вислів: «Немає вічних друзів, як і немає вічних ворогів». Здається, що поки він тут недоречний. Але філософську тезу «Все тече, все змінюється», – треба враховувати. Вічні конфлікти, що відбуваються у світі, все більше зачіпають інтереси ситої, напівсонної Європи. Націоналістичні рухи майже всіх європейських держав вийшли на авансцену. Основне гасло цих рухів – «Збереження автентичності своїх націй через загрозу зовнішніх впливів, на кшталт еміграції, біженців, дії єврочиновників”. Не є винятком і Польща. Що стосується України, то анексія Криму і війна з Росією на Донбасі підняли рівень патріотизму, самоідентичності українців у стократ. Але сучасний цивілізований світ побудований на принципах демократії і прав людини. На жаль, навіть для частини українських націоналістів загальні положення Європейської декларації з прав людини є пустим звуком. Часті провокативні дії, які проводяться в основному за принципом «Зуб за зуб» ніколи не приведуть до міжнародного порозуміння. Ось у цій площині треба шукати причини конфлікту між Україною і Польщею, звичайно, не відкидаючи при цьому величезного впливу Росії – через агентів, засоби пропаганди та підкуп.

– Ваша діяльність – приклад здорової співпраці між українцями та поляками

Артур Деска: Спільно з Хосе та нашими друзями з Польщі ми намагаємося допомогти Україні. Ні, це не є якась глобальна допомога. Ми допомагаємо окремим людям, родинам, певним групам. Інколи ми реалізовуємо великі проекти, але це виняток: раз, максимум – два рази на рік. Більшість проектів, які ми реалізовуємо, можливі завдяки польській підтримці. То ми привозимо з Польщі харчі, ліки, медичне устаткування. То до Польщі їдуть відпочивати від війни діти із зони АТО. В Польщі безкоштовно навчаються багато дрогобицьких дітей. До Польщі також їздять на конференції, семінари та навчання українські лікарі, соціальні працівники, волонтери.

Щодо мене, то у цьому великому процесі я є в певному сенсі “з’єднувачем”, який на неофіційному та на не дуже високому рівні єднає Польщу та Україну. Я є таким-собі “українським поляком” та “польським українцем”. Завдяки цьому я багато розумію у польсько-українських відносинах і тому постійно мешкаю в Україні, гостріше відчуваю потреби, швидше знаходжу можливості. Що цікаво: проблеми і потреби, люди та  їх нещастя “самі мене знаходять”. Моїм завданням є віднайти тих, хто може допомогти. Зрозуміло, що першочергово я шукаю їх у Польщі.

Хосе Турчик: Так і є, бо у нас – спільна мета. Коли Україна була у складній ситуації (маю на увазі, часи Помаранчевої Революції), Артур приїхав сюди і, з усією відкритістю польської душі, патріота Польщі та демократа, взявся допомагати у пошуках фінансової підтримки у Польщі для України. Для цього я став поруч з Артуром і ми спільно почали налагоджувати роботу щодо постачання з Польщі усього необхідного для Майдану. По суті, ми разом близько тижня утримували цілий Майдан продуктами харчування, які там роздавали. Згодом сталася велика кількість повеней в Україні – і знову поляки створили комітети допомоги Україні і перевозили сюди велику кількість одягу та продуктів. Також за весь час ми вивезли на оздоровлення до Польщі бл. 1000 дрогобицьких дітей. Потім – Революція Гідності і  теж – допомога для Майдану, збір коштів, одягу, спальних мішків тощо. Окрім цього, згадую, остання велика допомога – це були безкоштовні ліки вартістю 16 млн.грн., які ми разом з Артуром розвозили по всій Україні. Цілі фури продуктів харчування та амуніції ми відправили на Схід. Існує також величезна кількість поляків, які взялися допомогти вже місцевим татарам. Інакше їх би тут не було, вони б поїхали далі, на Захід. І це ще не все, що можна розповісти…

– Як вам вдалося так вибудувати спільну роботу?

Артур Деска: Все будувалося поволі та змінювалося в часі. Найперше, був Дрогобицький “Карітас” і отець Ігор Козанкевич, потім Хосе, потім – Помаранчева Революція, згодом Центр волонтерства “Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії”, а також – багато програм, проектів та акцій. А зараз вже війна, саме війна, а не АТО. В залежності від часу та потреб – змінювались форми та методи моєї роботи. Одне не змінилося – я люблю людей, вірю людям, я – ідеаліст. І це основний “двигун” моєї діяльності.

Хосе Турчик: Абсолютна довіра та спільна ціль – ось і весь секрет. Цілі у нас однакові. Тобто ми не ставимо питання якихось конфліктів між поляками та українцями. Ми рівні у діях, однакові у намірах і наша спільна мета – допомогти людям, які потрапили у скрутну ситуацію. У такій скруті знаходиться і наша держава, яка бореться за свою Незалежність. Сам Бог велів, щоб ми десь спільно знаходили можливості допомагати людям…

– Давайте спробуємо поговорити не про те, що українців та поляків роз’єднує, а про те, що нас єднає…

Артур Деска:  Історія, боротьба за Незалежність, національна гордість – залежно, як на них дивитися, можуть нас розділяти або єднати. Культура, дуже схожа мова, пісні, навіть колядки, традиції. Гостинність – це надзвичайно важливо. Звісно смішно, але єднають навіть щедро накриті столи. Багато можна перераховувати, але найважливіше те, що нас об’єднує майбутнє. На відміну від різних політичних пристосуванців, я вважаю, що без вільної України не буде вільної Польщі. Таким чином, «Київ – Варшава – спільна справа» і тому я – поляк,  польський патріот – є також патріотом України.

Хосе Турчик: Загальні цінності, найбільша з яких – це свобода, ось це нас і об’єднує. Все дуже просто.

– Що робити простим людям – полякам та українцям, аби не піддаватися на штучне погіршення стосунків, спровоковане, передусім, політиками?

Артур Деска: Я – ідеаліст, з усіма наслідками, які з цього виходять. Тож моя відповідь теж буде ідеалістичною. Поляки та українці повинні пам’ятати про заповідь любити свого ближнього. Навіть якщо не зможете “любити”, то повинні, щонайменше, спробувати бути один до одного добрими. Треба спробувати не інтерпретувати все негативно. Варто пам’ятати, що образи болять так само “нас”, як і “їх”. І наостанок: інколи треба погодитися з тим, що хтось інший має іншу думку та інше бачення. І, попри те, що не погоджуємося, мислимо інакше – не треба бачити в тому “іншому” ворога. Ось так.

Хосе Турчик: Як українські, так і польські народи розуміють, що, передусім, територіальна цілісність кожної з країн, яка визначена міжнародними договорами, є недоторканою. По-друге, всі історичні негаразди, які мали місце між нашими народами, мусять бути детально досліджені, і їм треба дати об’єктивну оцінку. По-третє, очевидно, що тільки спільними зусиллями наших суверенних країн можна багато змінити до кращого – як у плані економіки, так і в питаннях безпеки.

Політична кон’юктура в обох країнах наплодила чимало корисливих ідіотів. Тішить, що їх кількість не збільшується. Всім потрохи стає зрозуміло, що йти вперед “з оберненою назад головою” – це йти в нікуди. Ця дивовижно закручена спіраль взаємостосунків між нашими народами, безсумнівно, дуже скоро вийде на якісно новий та позитивний рівень. По-іншому й бути не може. Адже ще до сьогодні поляки користуються найвищим рейтингом довіри.

Олег Дьорка, Медіа Дрогобиччина №16 (30) від 29 грудня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *