Клініка стоматології доктора Лужецького: трускавецькі волонтери надалі допомагають фронту

Усі вони – лікарі за фахом, але вже третій рік поспіль за покликом душі уся команда Клініки стоматології доктора Лужецького віддано підтримує  українських воїнів у зоні АТО, збирає найнеобхідніше та відправляє це на передову.

У Трускавці це чи не єдиний масштабний волонтерський проект, що розпочав діяльність ще за часів Майдану, який продовжує допомагати українським воякам і нині. Важко уявити, як звичайним лікарям з маленького курортного містечка за майже три роки вдалось зібрати понад мільйон двісті тисяч гривень(!!!), перетворивши ці гроші у засоби, що врятували сотні, а то й тисячі людських життів. Спершу це були продукти харчування, засоби захисту, одяг, амуніція – словом, все, що часто у розпачі просили бійці з передової. Тут ніхто не шкодує ні свого часу, ні здоров’я.  Лікарі клініки більшість вільного часу присвячують:кажуть, жити по іншому зараз просто не можуть.  Головний натхненник та керівник клініки Стоматології Тарас Лужецький часто на власному авто за власний кошт возить  відправлення  в зону АТО; його життя тепер ділиться на «до «  і “після», а  жертовність цієї людини ховається за скромністю та посмішкою. Сьогодні ми говоримо з лікарями клініки про те, чи легко допомагати зараз і наскільки волонтерство змінило життя кожного з них.

«Коли все починалося 2014 року, ніхто не думав, що це надовго. Найгірше в цій ситуації те, що всі вже звикли до війни. На початку, ми це бачили, було більше допомоги від простих людей, більше приходили, жертвували, зараз – мало, всі звикли. Але хлопці все одно телефонують  і розповідають  про потреби, а коштів бракує, тому ми зараз більше зосередились на організації акцій, концертів, ярмарків для збору коштів. Це спільна робота всіх волонтерів, «Дрогобиччини-SOS» в тім числі, ми об’єднуємо зусилля.

Чи звикла я особисто? Ні, бо щодня живу потребами хлопців, тут неможливо звикнути. Коли чуєш від бійців: « Вчора не їв, а позавчора не пам’ятаю»- то як тут звикнеш?» – говорить  Наталя, лікар Трускавецької Клініки стоматології.

Дехто не приховує розчарування- далеко не всі українці переймаються війною, а особливо бійцями та їхніми потребами. «Раніше люди допомагали, а зараз- байдужість. Приходять люди на акції з словами «Кому ви допомагаєте?», «А що, там  надалі війна?». Починається політика: мовляв треба йти у владу, бо вона нічого не робить, а ви ще ій допомагаєте. Ви питаєте, що мотивує продовжувати допомагати, попри все це? Байдужість людська якраз і надихає! Ми, як лікарі, за своєю  суттю маємо допомагати людям. Хочеться, щоб все це закінчилось якнайшвидше – в новинах говорять про втрати як про звичайну статистику, ніхто на це вже не звертає уваги, на превеликий жаль» – ділиться з нами лікар Юрій.

Ми продовжуємо нашу розмову про волонтерство спогадами про все, що відбулось в житті лікарів за останні три роки. Я прошу пригадати найяскравіші моменти, слова чи події.

«Волонтерство – це не лише збір коштів, – каже лікар Василь, Але  почнімо з того, що найбільше коштів, які  зібрала Клініка стоматології – це наші особисті гроші. Десять  відсотків від заробленого Клініка передає на потреби АТО. Були ситуації, коли Григорович ( керівник клініки Тарас Лужецький – Авт.) їхав лише за наші кошти. Для нас волонтерство – це ще й безкоштовне лікування бійців, що повернулися із зони АТО. Ви запитували, що мене вразило найбільше? Зазвичай, хлопці розуміли, що ми лікуємо їх за власний кошт, але були випадки, коли нам казали, що хтось і так оплачує ці послуги, тому лікувати бійців ми зобов’язані. Дехто просто не розумів, що все було тільки за наш власний кошт. А взагалі емоції неоднозначні – наші люди втомились від байдужості, як і від війни, й часто не довіряють навіть волонтерам. Дуже мало людей оцінює працю волонтерів. Але одного не можу ніяк зрозуміти – якщо не хочеш допомагати, навіщо прилюдно обговорювати тих, хто щось робить, і критикувати? Це мене особисто «зачіпає» за живе».

Серед лікарів є  й такі, чиї сім’ї не з новин знають, як виглядає українська війна. Стоматолог Юля розповідає, що все почалося, коли її батько вперше поїхав на Схід: « Ми всією  сім’єю їздимо на акції, готуємося, намагаємося допомагати чим можемо».

Остання з акцій, яку організували волонтери Клініки стоматології доктора Лужецького, була присвячена  Дню Трускавця. Виручена сума вразила – того дня на потреби АТО вдалось зібрати майже 90 тисяч гривень!

«Ми почали о десятій  годиніранку і завершили  акцію о 12 годині ночі. Ноги гуділи, а зранку нам всім на роботу, до пацієнтів. Попри все, ми були в такому азарті та відчували задоволення, що ніхто навіть не думав про втому. Коли побачили, скільки грошей вдалось зібрати лише за один день, були дуже щасливі! Часто наші акції проводимо біля церкви Покрови:  отець Володимир Бондарчук робить різноманітні фестивалі, а ми долучаємось», – розповідає лікар Клініки Юлія.

Головний «двигун» лікарів-волонтерів Тарас Лужецький на моє запитання про мотивацію допомагати далі та порятунок  від розчарування говорить про свій колектив,  який не дає зійти із нелегкого шляху : «От вони мене  і надихають!(усміхається). В країні війна, для мене зараз немає нічого важливішого, от і все. Можете мені позаздрити: я цього року вже п’ять разів був на морі – ближче до лінії фронту».  Його остання фраза викликає жваву реакцію у підлеглих; всі усміхаються, хоча кожен розуміє іронію Тараса.

Нашу розмову підхоплюють воїни, що часто відвідують улюблену команду трускавецьких волонтерів. . Відверто говорять про наболіле:  не можна залишатись байдужими, інакше цю війну ми точно програємо.  « Зараз ми збираємо кошти на реанімобіль. Підходимо і до наших депутатів, які задекларували мільйони. І знаєте, скільки вони дають? В декілька разів менше, ніж пересічна  людина, що живе на зарплатню в 3200 гривень. Знаєте, скільки дають наші олігархи? 100, 200, 500 гривень, а їздять  на автівках, які коштують понад 20 тисяч доларів. Мого товариша, з яким ми пліч-о-пліч воювали, привезли без рук, без ніг, без голови. Цінності у людей різні, от і все» –  з болем говорить Василь Шимко, ветеран.АТО.

Вадим Пєчніков, голова ГО «Меч Арея», каже, що якби не волонтери, взагалі  нічого не було – ні три роки тому, ні зараз: «Коли я воював, все доправляли волонтери. І зараз  я дуже сумніваюсь, що ЗСУ отримує прилади нічного бачення, «швидкі»  чи іншу техніку без участі волонтерів. Їхня роль аж ніяк  не зменшилась, як декому здається. Навіть наш попередній Трускавецький мер полюбляв повторювати, що волонтери вже не потрібні. Ясна річ, він ніколи не воював, інакше не говорив би такого»

Війна триває. І не лише на сході. Війна з людською байдужістю потребує подекуди тих самих зусиль, що і на полі бою. Сьогодні важливо спитати в себе:  « Чи готовий  я боротися тут,  в тилу, адже на лінії фронту хтось воює за моє мирне небо».

РОКСОЛАНА БУЯК, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *