Своїми силами й інакше: Urban-бібліотека в Трускавці

  •  
  •  
  •  
  •  

Про успішну ініціативу й що цьому перешкоджає, про ентузіазм і відданість справі, про реформи в бібліотечній царині – наша відверта розмова  з директоркою Urban-бібліотеки в Трускавці Вірою Савкою.

– Як у вас виникла ідея модернізувати бібліотеку?

– Бібліотечна галузь, як і культура загалом, мабуть, найбільш занедбана. Зайдіть до будь-якої книгозбірні – таке враження, що час там зупинився у вісімдесятих  роках ХХ сторіччя.  Навіть якщо десь і намагалися робити елементарний ремонт, чи навіть якщо є комп’ютери, “совок” звідти все одно не вивітрився. Тому повної модернізації потребують не лише приміщення бібліотек, але й сам підхід до організації бібліотечної справи. А це – справжнісінька  цілина, адже, щоб щось почало кардинально змінюватися у наших бібліотеках, необхідно, щоб відбулися системні зміни  двох важливих напрямів. По-перше, варто реорганізувати бібліотечні колективи:  70 відсотків  бібліотекарів області (приблизно такою і є статистика  в усій  Україні) – це люди старшого віку, від яких годі вже очікувати новаторства та прогресу.  По-друге, потрібно змінити ставлення до бібліотек як на державному рівні, так і на рівні місцевому. Маю на увазі ті бібліотеки, які максимально наближені до пересічного українця. Адже людина, котра  читає, займається самоосвітою, розвиває інтелект, поглиблює свої знання, самоудосконалюється, має потенціал, який далекоглядна влада міста (чи будь-якого населеного пункту) повинна була б використовувати для розвитку громади. Але дійсність надто далека від цього.  Складається враження, що нашій державі просто не потрібні розумні, діяльні та водночас порядні люди.

– Яким був ваш шлях від ідеї до її втілення? Переконана, що було непросто.

– Це був дуже довгий і тернистий шлях. Ще 2008-го  року я намагалася втілити принаймні якісь серйозні зміни. Тоді навіть було виготовлено проектно-кошторисну документацію, але банально не знайшлося грошей. Потім були спроби отримати фінансування від грантодавців. Та жодна наша заявка не була підтримана. Я зрозуміла, що нема відповідних знань і навичок у написанні проектів, тому дива й не сталося. Почала цікавитись, навчатись, записуватись на різні семінари, тренінги, навіть за власні кошти пройшла курс платних вебінарів із написання  успішних проектів. І продовжувала писати проекти, жертвуючи власним часом, вихідними, сімейними вечорами. Коли довідалась про ДФРР (Державний фонд регіонального розвитку – Авт.), почала писати туди. 2015 року міська рада не підтримала моєї ініціативи, бо планувала закрити філії бібліотек, а приміщення використовувати для власних комерційних потреб. 2016 року, на щастя, ситуація докорінно змінилася, мою ідею схвалили, і я, окрилена підтримкою, щоденно і можна сказати вечорами й ночами, якщо цього вимагали обставини, впродовж року працювала над цим проектом. Згодом він  був визнаний одним із найкращих ДФРРівських проектів минулого року.
Відтак на нас чекало надзвичайно багато труднощів, перепон, декілька разів проект був на межі провалу. Все це ми здолали, й 19 січня 2017 року урочисто презентували оновлену бібліотеку. Проте, для мене цей проект залишив дуже гіркий присмак приниження і зневаги. Жодним  чином цю жертовну, волонтерську працю керівництвом ані міста, ані області не було відзначено. Не те що премії, навіть подяки звичайної не отримала. А все через те, що  наважилася створити прецедент, подала до суду на відділ культури Трускавецької міської ради, адже  під час реалізації проекту, ще за вересень-жовтень 2016 року мені не виплатили заробітну платню, посилаючись на якийсь абсурдний наказ, що з низкою порушень видала завідувачка відділу культури Трускавецької міської ради Тетяна Татомир. Тим наказом ще й скасували доплати бібліотечним працівникам, які гарантовані спеціальними Постановами Кабміну. Пояснили це тим, що в мене ніби то був “простій”, бо я більше займалася проектом, ніж бібліотечною роботою. Це при тім, що працю над проектом не оплачували взагалі.  І вже дев’ять місяців поспіль  триває розгляд справи. Боротися проти системи й адмінресурсу, не маючи грошей, та й ще не знаючи всіх нюансів і правил розгляду справ у суді, надзвичайно важко. Та й вважаю доволі  принизливим, що після всього зробленого повинна доводити свою правоту відділу культури Трускавецької міськради і чиновниці, яка зловживає своїм службовим становищем. На разі невідомо, чим закінчиться ця історія.

– Проте, не сумніваюсь, що від людей подяка не забарилася. Адже кількість читачів і відвідувачів збільшилася, чи не так?

– Так, звичайно. Тільки те і гріє, що бібліотека по-справжньому ожила. Зранку до вечора рух. Наша URBAN-бібліотека стала улюбленим місцем не лише для читання книг, а й місцем, де можна поспілкуватись, зустрітись із цікавими людьми, довідатись і навчитись багато нового, або просто гарно провести час. Адже зараз так бракує живого спілкування! Важливо відірвати людей від їхніх гаджетів, витягнути із власних кухонь. Для мене, це ще одне підтвердження, що праця не була даремною: таке місце потрібне людям, громаді. І бібліотека відповідає своїй назві – відкритий, дружній, розумний простір для особистого розвитку і живого спілкування.

– Які події відбуваються у бібліотеці регулярно?

– У нас щотижня відбувається дуже багато заходів. Це і різноманітні зустрічі, майстер-класи, круглі столи, конференції, семінари. Крім того, діє кіноклуб «Територія», на засіданнях якого ми переглядаємо документальні фільми з колекції Docudays UA, обговорюємо їх, розмірковуємо над правами людини, її гідністю. Уже цього року бібліотека розпочала новий проект співпраці з Корпусом Миру США та Ротарі клубом Трускавця. У рамках цього проекту в нашій бібліотеці впродовж двох років працюватиме волонтер від Корпусу Миру Andy Lenec (Андрій Ленець). Пан Андрій на базі нашої URBAN-бібліотеки вже створив Клуб англійської мови. Щочетверга збираються учасники цього клубу, є у нас плани і щодо інших проектів. Співпрацюємо з Анною Литвин та її проектом «Перехресні стежки». Регулярно відбуваються зустрічі із цікавими людьми, з митцями. У нашій бібліотеці можна не лише взяти почитати книги сучасних українських авторів, а й поспілкуватися з письменниками. За ці півроку ми вже мали зустрічі з Галиною Пагутяк, Василем Габором, Василем Кузаном, Тетяною П’янковою, Ніною Бічуєю, а також з Галиною Жубіль, Оксаною Рудавською, Юрієм Сиротюком, Іваном Скибаком, із психологом Лідією Кондратик,  відбулися унікальні майстер-класи від Ореста Нагірського та Ольги Сойки. Взяли участь у проекті Олександра Магльони «Жива бібліотека», цікавих вуличних забавах, декількох круглих столах тощо. Такі заходи допомагають залучати до бібліотеки нових відвідувачів, піднімають престиж та ще раз доводять необхідність такого відкритого громадського місця.

– А тепер про плани на майбутнє. Чим здивуєте найближчим часом?

– Планів було дуже багато. І була розроблена стратегія модернізації та виходу інших бібліотек із кризи. І ряд соціальних проектів, презентацій. Можливо, колись я ще до цього повернусь, а може й ні.  Відчула, що почала втрачати мотивацію щось робити далі.
От нещодавно, в червні, подала пропозиції щодо уточнення бюджету на 2017 рік. Мені відповіли, що мої пропозиції будуть розглянуті на бюджетній комісії, але коли я прийшла на засідання цієї комісії, то зрозуміла, що мої пропозиції туди просто не дійшли. А я просила виділити кошти для поповнення фонду бібліотеки новими книгами вже у 2017 році, хоча б по декілька тисяч щоквартально, та придбати для бібліотеки ноутбуки або ж планшети. На що отримала відповідь, що у нас є вже три комп’ютери, а книги вони нам минулого року купили, і цього досить. Звідки ж їм знати, що для того, щоб бібліотека і надалі розвивалася, оновлення книжкових фондів має бути безперервним процесом, бо книги, які ми не придбаємо цього року, уже назавжди будуть втрачені для нас. Гадаю, що це свідоме обмеження доступу трускавчан до сучасної літератури, до різносторонньої інформації з різних джерел.
Цей проект не реалізовувався як ремонт заради ремонту та яскравої картинки, а заради того, щоб було цікаве інформаційне та змістове наповнення бібліотечного простору, щоб дати людям можливість розвиватися. Як далі впроваджувати нові проекти без елементарних для цього засобів? Я вже не  кажу  про те, що ще мала б бути облаштована відпочинкова зона, встановлена кавомашина. Тож ми, працівники бібліотеки, за власні кошти купили електрочайник. І чи варто говорити, що ми щомісяця самостійно купуємо мийні засоби, бо не передбачені кошти на господарські потреби? Та й усе, що треба, буває, несу з дому: зламався телефон – принесла свій, треба відро – принесла своє.
З такою підтримкою, ще півроку чи рік – і бібліотека потрохи почне втрачати свою привабливість і змістове наповнення. Чи варто й казати, що ця бібліотека не є моєю приватною установою, що маю так перейматися усіма цими  питаннями та намагатися вибити додаткове фінансування на її подальший розвиток, і  що жодного зиску чи додаткового доходу від своєї діяльності я не маю, окрім зарплати, як у всіх бібліотекарів, згідно із штатним розкладом?..

– Зізнаюся, здивували… На вашу думку, що потрібно, щоб такого ставлення до ініціатив у нас не було?

– Зараз читаю книгу Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона «Чому нації занепадають», у якій детально описано всі складові успіху та занепаду країн. Головною причиною процвітання будь-якої країни є її вільні, щасливі, освічені, мислячі люди, які мають мотивацію змінюватись та змінювати своє оточення на краще. Адже, якщо є бажання, то знаходяться і ресурси робити ці зміни.  Всі успішні країни шукають і залучають до різних сфер діяльності розумних і талановитих людей, всіляко їх підтримують та створюють ледь чи не «тепличні» умови, щоб покращити й прискорити результати їхньої роботи. А в нас, на жаль, усе навпаки. Виникає запитання: “Невже ми приречені бути завжди бідною країною?..”

Ірина ВОЛОЩАКМедіа Дрогобиччина №8 (22) від 23 серпня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *