Пьотр Андрусечко: Польща – країна, яка завжди стояла на боці Україн

25 – 27 травня у Львові відбувся медіафорум – одна із найбільших подій в галузі медіа в Центрально – Східній Європі, котра цього року зібрала понад 100 спікерів із 15 країн світу.

Одним із спікерів медіафоруму був Пьотр Андрусечко, журналіст провідної польської «Газети Виборчої», головний редактор «Українського журналу», політолог, етнограф, який від 2014-го року пише про війну на Сході України і за це 2014 року в Польщі отримав нагороду «Журналіст року».

Пьотр Андрусечко погодився дати відповіді на декілька запитань про стосунки між Україною та Польщею, війну та журналістику.

– Як би ви охарактеризували стосунки між Україною та Польщею і чи можна сказати, що сьогодні  відбувається певна спекуляція  історичними подіями?

– Ні для кого не є таємницею, що нині  час спостерігається певне охолодження наших взаємин і це пов’язано з історичною політикою. Кожна з країн по-різному дивиться на нашу спільну історію і, говорячи про польську політику, то саме зараз історичне питання стоїть  на першому  місці. Звісно, так було і раніше, але тоді наші країни могли якось домовлятися, були групи істориків, які працювали над цим питанням, тобто все більше відбувалося на рівні експертів. Тепер же ми бачимо сильну політизацію історичного питання, яка дуже впливає на цілісність стосунків України та Польщі.

Хоча, як мені здається, поки що офіційно основи польського ставлення до України не змінюються і я сподіваюся, що так воно є насправді, особливо в думках політиків, які зараз при владі. Вони далі підтримують незалежність та суверенність України, Польща підтримує Україну, коли йдеться про конфлікт з Росією, також для нашої країни є природним, що Крим лишається частиною України, як і Донбас. Проте зараз у Польщі теж є свої внутрішньополітичні проблеми і вона стає менш важливою країною для Євросоюзу – ми втрачаємо союзників.

– Чому це відбувається?

– На мою особисту думку тому, що у важкі для Євросоюзу моменти, ми не показуємо солідарності з ним у певних важливих питаннях, наприклад, стосовно проблеми біженців в Євросоюзі. Польща не приймає в себе біженців, при тім, що кошти на їх утримання видавалися Євросоюзом, що повністю виключає економічну неспроможність нашої країни їх прийняти.

Я б не сказав, що влада Польщі повністю не сприймає чи не любить біженців, хоча може скластися враження, що в країни є певна ксенофобія.

– Чи можна сказати, що Польща все ж лишається так званим «адвокатом» України на Заході?

– Я гадаю, що це взагалі неправильне визначення, так ніколи не було.

Польща – країна, яка справді підтримувала Україну, це зрозуміло, адже ви є нашим найближчим сусідом. Тож  із чисто прагматичної точки зору ми зацікавлені в тому, щоб мати стабільного та безпечного сусіда.

Це я так пояснюю дуже спрощено, бо ж насправді це все базувалося  на певних ідеях, котрі були прийняті після Другої світової війни, еміграції в Париж, навколо часопису «Культура» тощо. Тоді Польща зрозуміла, що ми не можемо жити ідеєю кресів тих країн, які вже відійшли від Польщі. Більш важливим питанням, ніж чи є польськими Львів, Вільнюс або Гродно є те, щоб у нас були стабільні незалежні сусіди.

Мені здається, що це для Польщі був дуже важливий політичний вибір, пам’ятаймо також, що Польща була першою країною, яка визнала українську незалежність у 1991-му році.

Звісно, Польща не мала достатньо можливостей та інструментів, наприклад, фінансових, щоб підтримувати Україну в економічному плані, але політично вона завжди була  на боці України і я сподіваюсь, що це не зміниться і попри всі ті негаразди навколо історії це залишиться стабільним елементом в польській політиці.

Хоча, я все ж боюся, що таки може дійти до якихось загострень. Наприклад, згадаймо обстріл консульства Польщі в Луцьку – це  є дуже серйозною справою, терактом. Ну, подумаймо так, якби хтось в якійсь країні обстріляв американське посольство, то це ж була б майже війна. Ми не маємо жодних доказів, але, мабуть, є середовища, які дивляться на все, що коїться з задоволенням, підтримуючи те, що відбувається, наприклад, з пам’ятниками в Україні та в Польщі. Словом, я боюся, що б знов не було якихось таких випадків, котрі б провокували загострення наших взаємин..

– Як польські ЗМІ висвітлюють конфлікт, що відбувається на Сході в  Україні?

– Скажу так: зацікавлення набагато менше, ніж було раніше, адже ця війна вже триває дуже довго, є втома від неї. Це з одного боку, а з іншого – в світі загалом відбувається багато подій: вибори у США, Франції, проблеми з біженцями, є Туреччина, війна в Сирії та багато іншого.

На частоту висвітлення подій можна поглянути навіть з чисто практичної точки зору. Я працюю для друкованої газети, й у нас є обмеження щодо матеріалів про події за кордоном, а в Польщі теж відбувається безліч своїх подій і в газеті просто бракує місця.

Я не говорю, що тем про Україну немає, дивлячись навіть на «Газету Виборчу», де я працюю, то кілька разів  на місяць ми висвітлюємо події в Україні і не лише найбільш гострі. Часто я їжджу на Схід, їздять і мої колеги з інших видань, ми робимо звідти репортажі, бо вважаємо, що такий матеріал є більш цікавим для читача. Щодо Криму, то про нього пишеться менше, аніж про війну на Сході, туди просто важко потрапити і, за моїм аналізом, я був єдиним польським журналістом, який після анексії заїздив  на територію Криму, я це намагаюся  робити настільки часто, наскільки можна.

– Ви можете судити про ситуацію зсередини, і про Крим, і про Донбас, як би ви охарактеризували її?

– Я нещодавно повернувся з Придністров’я, з Молдови, і не можу порівнювати  Донбас із тим, що відбувається на цій території, це зовсім інше, там інша історія, в час, коли розвалювався Радянський Союз, їхня війна була короткою. Тут бачимо, що, на жаль, ситуація виглядає, як нібито заморожений конфлікт в Карабаху. Там теж вже більше двадцяти років наче війни немає, але вона відбувається позиційно, і кожного року з’являються статистичні дані  про загиблих з обох сторін, і ось ця ситуація мені починає нагадувати Донбас.

Чесно кажучи, я не знаю виходу, не видно чіткої стратегії української влади, адже вона, так мені здається, часто будується в залежності від розвитку ситуації. Я не бачу чіткої відповіді на питання: «за що Україна воює: за територію чи за людей?».

– В Україні часто нарікають, що наші журналісти викривлено висвітлюють події на Сході: або недоговорюють, або перебільшують. Що ви можете сказати з приводу цього, чи підтримуєте таку думку?

– Це взагалі проблема не лише українських журналістів, а загалом певних журналістських стандартів. Багато хто говорить, що в час війни про ці стандарти варто забути, що перш за все українські журналісти це патріоти, а вже тоді журналісти. Я ж гадаю, що справжні журналісти це ті, які висвітлюють події правдиво, особливо негативні, це допомагає не тільки викривати проблеми, а й вирішувати їх. Війна війною, але не можна закривати очі на якісь події, наприклад, на контрабанду, що там відбувається чи на проблеми з алкоголем. Це ж призводить до того, що хтось може втратити життя, до прикладу, багато хлопців загинуло, адже хтось в стані алкогольного сп’яніння просто почав стріляти.

Хочу сказати, що в Україні є багато журналістів, які не бояться порушувати  такі питання, до слова, ще багато залежить і від редакційної політики, але тут ми вже виходимо на проблему українського ринку медіа, якого немає в принципі.

Я підтримую цю думку, адже, дивлячись на проблеми ЗМІ в Польщі, я можу уявити, що там є якийсь ринок, в Україні – ні. Тут є ЗМІ, які повністю незалежні, утримуються з грантів, ЗМІ, власниками яких є олігархи чи ЗМІ, які є просто якимись політичними проектами.

Це дуже складна ситуація.

– Чи є з неї вихід?

– Є багато журналістів, а це найважливіше, які розуміють, що треба це міняти. Я не хотів би тут повчати українських журналістів, нам вистачає власних проблем, через які ми не можемо бути якимсь прикладом для наслідування для інших країн, якщо йдеться про ЗМІ.

Мені б хотілося бачити в Україні нормальний, конкурентний медіа ринок, що працює на прозорих економічних підставах. Це непросто зробити, адже все залежить від багатьох факторів і, щоб створити такий ринок, треба повністю реформувати Україну, економіку, створити умови, для нормального надходження міжнародного капіталу.

– Розкажіть, будь ласка, наостанок про ваш свіжий інноваційний проект “Outriders”?

– Для мене важливо, що проект побудований на певних принципах, зокрема, вони пов’язані з ретельним відбором матеріалів, які ми будемо публікувати. Ми хочемо відновити довіру читачів до ЗМІ, це я кажу саме про польські ЗМІ. У нас так само ЗМІ втрачають цю довіру через дуже велику заангажованість, публіцистику, яка починає домінувати. Ще мені не вистачає міжнародних тем в польській журналістиці і думаю, що таких людей, як я, багато, їм цікаво, що робиться в світі, адже зміни дуже динамічні.

Через те, що проект існує в режимі онлайн, ми можемо подавати інформацію більш широко, адже друковані видання, як я вже згадував, мають обмежені можливості. Хоча це навіть не питання в формі подачі інформації, просто тепер ми маємо такі технології, які дають нам великі можливості і хочеться цим користатися.

Насправді це – величезний експеримент, і наша команда ще сама не знає, буде він тривалим чи ні, але віримо, що якихось успіхів таки вдасться досягнути.

Уляна САЛІЙ, Медіа Дрогобиччина №3 (17) від 09 червня

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *