Крим, як це було: прем’єрний показ у Дрогобичі організував продюсер-земляк

  •  
  •  
  •  
  •  

Нещодавно у Дрогобичі в Народному домі ім.Івана Франка відбулась презентація документального фільму «Крим, як це було». Кінопоказ у місті Котермака пройшов з ініціативи продюсера, дрогобичанина Сергія Малярчука. На його ідею відгукнулись у Дрогобицькому Майдані, посприяли, організували перегляд.

Чи багато людей прибуло? Ні, не багато. Можливо, тому, що інформації було замало. Водночас, з-поміж тих, хто прийшов, варто виокремити кримських татар-переселенців, для яких анексія Криму – це біль життя. Хоча фільм зазначається як 16+, було чимало дітей. Тут можна сперечатись: доцільно, чи ні. Але! Діти повинні знати правду. Навіть якщо вона присмачена добірним солдатським матюком. Тим паче, що без нецензурщини описати те, як крали Крим, видається, нереально.

Попри те,що тривалість фільму – понад 2 години, дивиться він по-суті на одному подиху. Цікаво. Пізнавально. Болюче.

Зйомки фільму тривали 10 місяців, ще 2 місяці – робота у монтажній. Попередньо планувалось, що тривалість стрічки складе менше години. Але, як потім з’ясувалось, втиснути усі ці історії, долі в одну годину виявилось неможливим. Тож дві години і кілька хвилин. Дві години і кілька хвилин нашої історії…

Ексклюзивне інтерв’ю з продюсером стрічки, дрогобичанином за походженням Сергієм Малярчуком – вашій увазі. Говоримо про фільм і його реальних героїв.

–          Показ стрічки готувався дуже швидко – лише 2-3 дні. Як наслідок, про нього було  місті трішки замало інформації. Чому так склалось?

–          Через дуже щільний графік. Режисер Костянтин Кляцкін тільки-но повернувся з Брюсселя, де фільм «Крим, як це було» презентував у штаб-квартирі НАТО. В рамках цих зустрічей відбувалось не лише обговорення фільму, а загалом обговорення проблем Криму. Тож приїхати вдалось лише зараз і на дуже короткий час. Однак, у своє рідне місто не привезти цей проект не міг. Тому, можливо, не зовсім належна інформаційна кампанія через брак часу відбулась. Але хто побачив анонс, хто захотів – той прийшов.

–          Ваші враження від показу фільму у Дрогобичі?

–          Загалом, позитивні, бо люблю своє рідне місто. Водночас, думаю, соромно для Дрогобича не мати свого кінотеатру – аби була  змога у реальному
повноекранному режимі переглянути стрічку. Але, тим не менше, бодай отак нам це вдалось.

–          Чому для вас важливо презентувати фільм саме у кінотеатрах?

–          Перегляд у кінотеатрі, на відміну від телевізійного чи «інтернетівського», оскільки є колективним, екстраполює думку людей. Ця повнометражна стрічка, яка триває понад 2 години, об’єднує, гуртує навколо спільних цінностей, всіх учасників перегляду родить єдиною родиною Це дуже важливо.

–          Ваше особисте бачення плюсів, особливостей цього фільму?

–          Ми його не цензурували. Так, там використовується ненормативна лексика, тому його вказали як 16+. Водночас, навіть найприскіпливіші критики, які переглядали стрічку, казали, що нецензурна мова досить органічно влилася у цей проект.

Вважаю, що на основі розповідей наших героїв ми показали об’єктивну картину. Вони бачили події в Криму – що саме там відбувалося, яка була істерія, якими методами користувались росіяни при анексії Криму. Дуже важливо зрозуміти морально-психологічний стан тих людей і ту невизначеність та тиски, які чинились з боку різних сторін. Кримські військові, і це не є таємницею, впродовж багатьох років були інтегровані в Росію- сім’ями, зв’язками, друзями, зомбуванням. І, як наголошували наші герої, багато хто вже був готовий перейти на іншу сторону.

Ще одне питання, яке ми підняли –  «Що буде далі?»Що буде далі з тими людьми, які не зрадили, які поклали на плахту не лише свої сім’ї, своїх друзів, а пожертвували геть усім. Вони разом жили, працювали, плавали в море, літали на літаках, тренувались на полігоні – а потім прийняли відмінне від більшості рішення, і не зрадили присязі. Ми намагались зрозуміти, відчути що саме керувало цими людьми, що керуватиме ними в подальшому, що повинно складати кістяк наших Збройних сил. Це феномен, який треба досліджувати, і на основі цього феномену розвивати український патріотизм.

…Вони сказали «Ми давали Присягу». Але ж інші теж давали присягу, втім тих, інших,це не втримало, не стримало, не запобігло зраді.

–          Ви спілкувались з головними героями. Який зараз у них внутрішній настрій. Як відчувають – правильно вчинили, чи ні? Чи мають підтримку з боку держави?

–          Картина досить напружена. Передусім, в сфері побутовій, в матеріально-технічному забезпеченні, допомозі  житлом чи ж професійною технікою Все це бажає кращого.

Якщо говоримо про моряків, то кораблі, які вивели – старались забирати кращі, але не завжди вдавалось. Ті, які вивели, потребують оснащення, переоснащення, флот треба поповнювати. Про це говорять усі без винятку військові моряки, які попереджали нас ще рік  тому – коли ми лише розпочинали зйомки, що якщо ситуація не змінюватиметься, то через рік-другий ми втратимо флот, як такий…

–          Де ви уже презентували ваш фільм?

–          Передусім, презентація пройшла в Києві в кінотеатрі «Жовтень». Потім – Миколаїв, Херсон, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кіровоград  та ін. Це були прем’єрні покази, куди, як і Дрогобич, приїжджала знімальна група та презентувала фільм.

Марія Кульчицька, Медіа Дрогобиччина, №4