Лиш би не даремно все це, лиш би не даремно…

Кожне наше «потакання» корупціонерам – то кулі в серце солдатів, то цвяхи в труну України.

Може досить?

…У понеділок ми святкуватимемо 24-ту річницю незалежності України.

Якщо ще кілька років тому цей день більшість із нас сприймали як звичайний вихідний та змогу поїхати на дачу, то тепер день народження країни, омитий кров’ю патріотів, несе в собі глибинний, сакральний зміст.

Мабуть, тому, що незалежність у не такому далекому 1991-му році далась нам надто легкою ціною – ми не цінували її.

Ми відтак мовчали, коли країну позбавляли ядерного статусу. Ми мовчали, коли почалась масова «прихватизація» державного майна. Ми мовчали, коли на наших очах виростав кланово-олігархічний монстр. Ми мовчали, коли бачили як у всі сфери нашого повсякденного життя свої щупальця пускає корупційна пухлина.

І лише Революція Гідності, Небесна сотня, анексія Криму, війна на Донбасі пробудили нас із летаргічного сну. Лише похоронки і оплакування героїв стрепенули нас

Аби не даремно все це, аби не даремно…

Під час нещодавньої щирої розмови із дрогобичанином, лікарем від Бога, воїном за духом, начальником медслужби батальйону Кульчицького Тарасом Кучмою, почула від нього своєрідну сповідь.

Він – той, який налагодив медичну службу величезного батальйону, завдяки чому вдалось врятувати сотні-сотні життів, добре пам’ятає тих двох воїнів, яких врятувати йому не судилось. Травми у цих хлопців були несумісні з життям. І хоч до останнього за них боровся – але…

У одного з тих хлопців незабаром мав народитись син. На іншого вдома чекала восьмимісячна донечка. Обоє дуже хотіли жити і таки побачити своїх дітей. Бодай раз побачити… Лежачи в машині швидкої допомоги, один без руки, другий без ноги, вони, десь розуміючи що життя втікає, просили єдине – щоб усе це було не даремно.

Цих хлопців Тарас Кучма пам’ятає більше за всіх. Бо помирали у нього на руках, зі словами: «Док, только чтоб не зря. Только чтоб не зря…»

 

Ті, хто реально пройшов горнило війни, а не відсидівся на дальніх блок-постах, або в окопах з пляшкою оковитої в обіймах, добре розуміють значення слів «Щоб не даремно…»

І саме вони – ті, хто першими добровільно пішли захищати нашу країну, хто був у розвідці, в чию потилицю дихала смерть, хто виносив з поля бою поранених побратимів, – саме вони є тим щитом, який захистив і зберіг Україну, який стоятиме на сторожі її незалежності, який зробить все можливо-неможливе, аби лиш не даремно.

Скільки їх? Сотні? Тисячі? Про це лише Богу відомо. Але точно знаємо, що їх багато. В тому числі й у Дрогобичі

Тарас Кучма – доброволець, начмед батальйону Кульчицького; Орест Каракевич – легендарний «айдарівець», тепер

боєць 92-ї бригади; Василь Масний та Дмитро Куцій – бійці батальйону Кульчицького, які одними з перших пішли на фронт безпосередньо з лав Самооборони Майдану; Богдан Рихліцький та Вадим Крайненко – добровольці, які минулоріч вступили до лав третього батальйону тероборони і вже рік несуть службу на «найпередовішій передовій»; Богдан Ковальчин – директор «Твого радіо», доброволець, боєць 80-ї аеромобільної бригади; Костянтин Магльона – доброволець, 8 батальйон НГУ; «Апостол» з Правого сектора, «кіборги» з ДАПу, і багато-багато-багато інших.

Вони всі – наші, місцеві. Вони справжні. Вони знають ціну незалежності. Вони не зрадять.

Дорога наша матінко, Україно… Омита кровю своїх синів і сльозами своїх дочок… Вистраждана в пекельних муках.. Вимучена корупціонерами і хабарниками, байдужими і нещирими… Ти вистоїш! Вистоїш,бо на сторожі Твоєї незалежності – могутнє військо Твоїх справжніх синів. Які бють ворога на сході, і які ламатимуть хребет беззаконню всередині країни. Бо вони знають, що означає «лиш би не даремно».

Хтось подумає «не даремно – то за гроші». А вони – «не даремно – то щоб жертва побратимів не була марною».

Тримайся, Україно!

Єднайтесь, українці.

Єднайтесь, і думайте.

Думаючи, відчувайте жах покалічених солдат, тугу вдів і сиріт, нерозрадний біль матерів.

Відчуваючи, постановіть собі не забути, не «подарувати», не зрадити. І більше ніколи не потакати корупціонерам, не продаватись: ні за гречку, ні хабарем, ні ніяк. Бо кожен такий ганебний крок – то куля в серце солдата, то цвях в труну України. А вони ж просили єдине – лиш би не даремно…

Не багато просили – просто бути людьми. І думати. І не продаватись. І країну не продавати.

Дякуємо, воїни, за службу

Дякуємо, Україно, що вистояла

З Днем народження, наша люба

Справедливості Тобі, законності, заможності і побільше таких Синів.

                                                                                                                                     Марія Кульчицька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *