У музеї Франка презентували книгу про засновника Пласту на Дрогобиччині, стрільця Михайла Мінчака
Дрогобиччина повертає імена забутих героїв. Минулого тижня у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася справді непересічна подія, яка демонструє величезний потенціал науковців музею. Йдеться про презентацію ґрунтовної праці, присвяченої легендарному січовому стрільцю, засновнику «Пласту» на Дрогобиччині та, як виявилося, одному з перших командирів штурмових підрозділів в українському війську — Михайлу Мінчаку (1894–1976).
Книга «Пластун, стрілець, мемуарист. Михайло Мінчак (1894-1976): повернення із забуття» авторства зберігача фондів заповідника, аспіранта Дрогобицького педагогічного університету Назарія Юрчишина, є справжньою цеглинкою у відбудові національної пам’яті. Це вже сімнадцяте музейне видання і четверта книга із серії «Доба Франка», що лише підкреслює її наукову вагу.
Як повертають Героїв Франкового краю
Директор ДІКЗ «Нагуєвичі», кандидат історичних наук Богдан Лазорак, який модерував захід, зізнався, що щасливий бачити, як його учень Назарій Юрчишин так глибоко і скрупульозно досліджує історію.
Автор книги Назарій Юрчишин розповів, що ідея її написання виникла під час роботи з архівними джерелами та спогадами. За його словами, головна мета — не лише повернути із забуття громадського діяча діаспори Михайла Мінчака, а й зробити його історію доступною для широкого кола читачів. Він наголосив, що прагнув писати максимально зрозуміло, щоб навіть ті, хто мало знає про Українських січових стрільців, сформували певне уявлення.
Саме тому наукове дослідження читається як захопливий роман.
Книга складається з чотирьох частин. До першої увійшла детальна біографія Мінчака та його твори на основі збережених джерел. Основна частина – це відомі наразі спогади самого Михайла Мінчака, де він висвітлює історію «Пласту» на Дрогобиччині, деталі січового стрілецтва та розповідає про видатних людей, з якими був знайомий, зокрема про провідника ОУН Андрія Мельника. Завершується видання біографічним довідником, де читачі знайдуть стислі довідки про людей, згаданих у праці. Важливо, що інформація про частину січових стрільців Дрогобиччини публікується вперше, як і більшість кольорових та чорно-білих фотографій, що ілюструють видання.
Михайло Мінчак: від Сільця до Філадельфії
Назарій Юрчишин стисло окреслив життєвий шлях свого героя. Михайло Мінчак народився 8 листопада 1894 року у селі Солець в заможній родині війта, який дбав про освіту дітей.
Спершу була сільська школа, будівля якої, до речі, стоїть і досі і є однією з найстаріших шкільних споруд у Галичині. Ймовірно, саме там його вчителькою була відома поетка Уляна Кравченко, яка, за спогадами молодшого брата Євстахія, завжди заохочувала батьків здібних дітей давати їм хорошу освіту.
Потім була Дрогобицька гімназія Франца Йосифа (нині головний корпус Дрогобицького педагогічного університету), яка на початку XX століття виховала цілу плеяду діячів. Навчаючись тут, Мінчак захопився скаутингом. Купивши підручник польською, він почерпнув ідеї та започаткував перший український скаутський гурток у Дрогобичі — «Пласт Лев імені Богдана Хмельницького». У 1911–1913 роках він активно контактував з іншими осередками та брав участь у першому пластовому з’їзді у Львові, організованому Петром Франком.
Перший штурмовик в історії УНР
У 1914 році, неповних 20 років, він пішов добровольцем до легіону Українських січових стрільців, взявши участь у боях Першої світової. Його спогади про цей період, де батькам тричі повідомляли про його смерть після поранень, є однією з найбільш насичених частин книги.
У 1917 році він потрапив у російський полон, звідки зміг звільнитися на початку 1918-го. Повернувшись до Галичини, Мінчак продовжив службу в полку Січових стрільців і став учасником подій Листопадового чину.
Назарій Юрчишин наводить вагомий висновок: підрозділ, яким командував Мінчак, був вишколений за прикладом штурмових загонів австро-угорської армії, що дозволяє стверджувати, що Михайло Мінчак став першим в історії командиром українських штурмових підрозділів у листопаді 1918 року.
Він пройшов з боями 1918–1920 роки в Наддніпрянській Україні проти білогвардійської та більшовицької армій.
На початку 20-х Мінчак опинився в еміграції у Чехословаччині, навчався у Празькому університеті, і лише під час фашистської окупації повернувся на короткий час н арідні землі. У 1944 році, перед приходом Червоної армії, він був змушений назавжди покинути Батьківщину.
В еміграції в Австрії, Німеччині, а з 1949 року у США, Михайло Мінчак залишався активним членом Українських стрілецьких організацій та Братства Січових стрільців. Помер він у 1976 році у Філадельфії. Його історія, нарешті, повертається на рідну землю, щоб стати частиною нашої національної пам’яті.