Не могла стояти осторонь: шлях Олександри Кротюк до Нацгвардії
Вона могла б виступати на театральній сцені, вести стендап або намотувати кілометри на улюбленому байку. Усе це займало важливе місце в житті Олександри Кротюк. Та коли війна прийшла в рідну країну, дівчина відчула: залишатися осторонь вона не може. Сьогодні Олександра служить у лавах 2 Галицької бригади Національної гвардії України, хоча шлях до цього рішення тривав майже десять років — ще з 2014-го.
«Коли почалися перші бої на Донбасі, мене це дуже зачепило. Відчуття безпорадності лише загострювалося. Я розуміла, що не можу ігнорувати біду свого народу. Але до війська піти так і не наважилася», — ділиться солдат Олександра Кротюк.
У 2015 році вона почала поєднувати основну роботу з діяльністю в громадській організації, яка допомагала військовим, що поверталися з АТО. Саме тоді Олександра зацікавилася психотерапією та згодом почала професійно вивчати цей напрям.
«Тоді народилася мрія фахово працювати з ментальним здоров’ям ветеранів — підтримувати їхню адаптацію до мирного життя», — розповідає військовослужбовиця.
Перші кроки у війську і відповідальність служби
Сьогодні Олександра є частиною так званого «центру координації» між службами в одному з підрозділів 2 Галицької бригади. Це відповідальна й кропітка робота, адже від обробки даних у прямому сенсі залежить доля військовослужбовця та його забезпечення. Перші кроки у війську вона згадує з посмішкою.
«Ніколи не забуду, як уперше переступила КПП. Мене лякало нерозуміння — куди я йду і що на мене чекає. Це був абсолютно незнайомий світ зі своїми правилами й дуже серйозними людьми у формі. Тоді я навіть не вживала слово “військовослужбовці”. Сьогодні я сама у формі — і мене так називають», — жартує Олександра.
З часом вона адаптувалася, навчилася й упевнено бере відповідальність на себе.
«Зустріч із реальними людьми-титанами відіграє величезну роль. У своїй бригаді я надихаюся мужністю побратимів. І які б завдання я не виконувала на своєму мікрорівні, я розумію: я — частина великого організму, який щодня наближає країну до перемоги», — каже вона.
Мотивація, психотерапія і діалог із совістю
Паралельно зі службою Олександра навчається на психотерапевта. Її мета — глибше зрозуміти військо зсередини, щоб у майбутньому ефективно допомагати військовим відновлювати ментальний стан.
«Психологія навчила мене швидко адаптуватися до стресу, тримати фокус на хорошому й знаходити енергію для щоденної мотивації. А головне — радіти дрібницям, які колись здавалися незначними, а тепер наповнені цінністю», — говорить військовослужбовиця.
Мотивація у війську, переконана Олександра, значною мірою залежить від того, як ти сприймаєш реальність, у якій перебуваєш. Інколи додатковим випробуванням стають запитання: «Чи не шкодуєш, що пішла на контракт?» або «Чи не важко жінці у війську?».
«У війську важко — це правда. Але я ніколи не шкодувала, що одягла форму. І це теж правда», — відповідає вона.
І хай як складно буває, десь усередині постійно горить полум’я того рішення — приєднатися до війська й підписати контракт у Національній гвардії.
«Для мене це про діалог із совістю й усвідомлення власного вибору. Я обрала бути там, де треба бути під час війни. Пройдуть роки, обов’язково буде мир, і я знатиму: у важкі часи я не стояла осторонь і робила максимум на своєму рівні», — переконана військовослужбовиця 2 Галицької бригади Олександра Кротюк.
Матеріал наданий ДрогМедіа пресслужбою 2 Галицької бригади Національної гвардії України