На війні загинув Євген Лазор з Дрогобича
Чергова втрата спіткала Дрогобицьку громаду – під час захисту України від ворога загинув ще один Герой, 45-річний Євген Лазор. Про це повідомили в дрогобицькій міській раді.
Євген народився 4 листопада 1977 року, проживав у Дрогобичі на вулиці Самбірській. Навчався у ЗОШ №3, згодом у ВПУ №19, потім – в Чорноморському вищому військово-морському училищі імені Нахімова.
Служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Дрогобичанин сумлінно ніс службу, був у гарячих точках АТО, а від початку повномасштабного вторгнення мужньо виконував бойові завдання з захисту України, весь час перебуваючи на передових позиціях фронту.
На жаль, 23 травня, під час виконання бойових завдань дрогобичанин загинув.
З рідних у Героя залишилась мати, сестра та племінниця.
Сумуємо разом з вами, підтримуємо в годину скорботи.
Зустріч конвою з тілом захисника очікується завтра, 27 травня. Час прибуття до Перехрестя Героїв – 11:00. Звідти домовину з тілом повезуть на площу Ринок, де об 11:30 проведуть загальноміську прощальну панахиду.
Чин похорону загиблого Героя проведуть у церкві Воскресіння Христового – завтра, о 12:00.
Поховають Героя на кладовищі на вулиці Пилипа Орлика.
Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!
Випадок в Дрогобичі
(Засновано на реальних подіях)
Місто. Центральна його площа.
Звичайне йшло мирне життя.
Майже нічого не казало,
Що десь в країні йде війна.
Сонце. Ранок у день відходив.
Йшло свято першого причастя.
Збуджені діти і батьки.
Літало поруч з ними щастя.
Група військових, їх автобус.
В ньому музичні інструменти.
Звичайна справа, бо в суботу
На площі можуть йти концерти.
Хтось площею по справах йшов,
Хтось там гуляв, просто стояв.
По магазинах хтось ходив,
Хтось голубів там годував.
Площа тонула в різних звуках –
Гомін дітей, говір дорослих,
Весела музика десь грала…
Взагалі мирна обстановка…
Та раптом звуки надломилися.
І завмерло все навкруги….
На площу винесли труну,
А в ній загиблий командир…
То нерозумному здається,
Що в Україні є міста,
Куди б жорстокою ступнею
Не завітала би війна.
То виносили не труну –
Війни осколок виносили.
Який вражає біллю місто,
В якому не було обстрілів.
Ніхто не з ким не домовлявся,
Та площа встала на коліна.
Горе на площу завітало
Й сльози на очі накотило.
І стало миттю зрозуміло,
Навіщо були інструменти.
Заграла інша музика,
Не буде тут концертів.
Все виглядало начебто
На площу винесли святого –
Усі стояли на колінах,
Молились й поклонялись Б-гу.
Кожний, на площі хто стояв,
Здавалось, прощення просив
В того, хто за своє життя
У смерті інших відкупив.
На думку йшлось біблейське щось
З спокутою Христа –
В труні той, хто заради інших
Віддав своє життя.
Військові, як апостоли,
На поховання там чекали.
І всі, хто розумів, що сталось,
Голови з вдячністю вклоняли.
Всі на відспівування встали.
Спів голосно звучав
Від кожного, хто на тій площі
У той момент стояв.
Труну прощатись не відкрили
(Були на то причини!),
Наче боялись, що воскресне,
І зможе улетіти.
Труну відвозити почали.
Знов площа на колінах.
Здавлене горло, сльози,
Знов всіх там полонили.
Закінчилось все. Відвезли.
Мов магія пропала.
З того, на чому зупинились,
Справи свої почали.
Хтось площею просто пішов,
Почав знов хтось гуляти,
І магазини знов ожили,
Продовжив хтось стояти.
Дитячий і дорослий гомін.
Голуби знову їли.
І потягнувся площею
Чарівний запах миру…
І з площі той уходив біль.
Його там поділили.
Той біль, який героя вбив,
Хто був там, уносили.
Поділений не може вбити,
Не забере життя,
Але він безперечно вплине
На міста майбуття…