На війні загинув Василь Летнянчин з Дрогобиччини
Від важких поранень, отриманих в бою з московським окупантом, помер Василь Летнянчин із села Волоща Меденицької громади. Сумну звістку повідомили друзі полеглого Захисника.
Народився Василь Миколайович 17 жовтня 1968 року в селі Грушів.
Навчався у Грушівській середній школі, продовжив навчання у Меденицькому професійному училищі. Після закінчення навчання проходив службу в армії.
Одружився, із сім’єю проживав у селі Волоща. Виховав сина Миколу та дочку Софію. Василь Летнянчин був активним учасником Революції Гідності, а у 2014 році, коли ворог напав на нашу землю, серед перших став на її захист. Брав участь в АТО/ООС у 2014 році.
На початку повномасштабного вторгнення росії на територію України був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у 103-тій окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України. Був важко ранений біля населеного пункту Піщане Куп’янського району і доправлений у медичну установу в місті Харкові, де і помер 14 лютого.
Сумує і оплакує сім’я, сумують родичі і друзі, схиляють голову у скорботі односельчани сіл Грушова та Волощі. З жалем та болем в серці сприймає цю прикру новину кожен мешканець Меденицької територіальної громади.
“Друже, спочивай з миром. Молися за нас грішних. Ти був хорошою людиною, надійним другом, вірним чоловіком, люблячим татом та дідусем… Ти був безвідказним у всьому.Планували багато…Та навіть чаю не встигли добряче попити…. Дякую долі, що мав честь знати тебе…Не забудемо…. Не пробачимо….”- написав про полеглого Захисника Максим Перев’язко.
04 березня 2024 р. Василь Летнянчин нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ст. посмертно
Вічна пам’ять і слава Герою!
Фото з особистої сторінки Василя Летнянчина у фейсбук
40днів без тебе…
Ти лишив мені одне крило
І не зможу я вже полетіти
Душу розірвало на шматки
Як же боляче без тебе жити.
Господи,прошу Тебе,благаю
Посели коханого до раю
Де нема ні болю,ні печалі
Хай душа у мирі спочиває.
Милий мій,коханий,дорогий
Знов весна,вертаються лелеки
Тільки ти з війни вже не вернеш
Бо додому відстань задалека…
Пів року,як Тебе нема
А моя рана свіжа,кровоточить
Тебе забрала проклята війна
А я ридаю й молюсь дні і ночі.
Молюсь за мир і спокій в Україні
Щоб Господь врятував нас від біди.
Молюсь за душі всі невинні
Які за волю полягли.
Коханий,дорогий мій чоловік
Люблю Тебе і завжди пам’ятаю.
В моєму серці будеш Ти повік
І прошу Господа,щоб взяв Тебе до Раю…
Коханий, я вже рік без тебе
Тяжка й сумна для мене ця дорога
У лютому тебе забрало небо
Й душа твоя полинула до Бога
Ти йшов по життю посміхаючись. Залишив всіх нас не прощаючись.
Завжди з собою ніс промінчик щастя
І не давав нікому поруч впасти.
Ти був для нас підтримка і опора
Мій любий і надійний чоловік
Твоя любов,твоє правдиве слово
У серці нашому залишаться повік…
Два роки без тебе..
А пам’ятаєш,як ми мріяли колись
Як старість нам постукає у двері.
Як будемо долати цей рубіж
І бути разом в радості й печалі.
А пам’ятаєш,як хотіли ми
Усіх внучаток в перший клас відвести.
Благословляючи на добру долю й мир
Букетик квітів і портфелик нести.
Ми часто розмовляємо у снах
І ніби знову бачу тебе вдома.
Та потім білим птахом в небесах
Зникаєш і летиш у невідомість.
Ми разом мріяли пройти життя
Та не судилось нам…Війна розбила плани.
І зруйнувала наше майбуття
Залишила лиш біль та рани.
Два роки,наче мариво,пройшли
Мій розум відмовляється прийняти.
Та в моїй пам’яті живеш ти назавжди
І буду вічно я тебе кохати.
Та пам’ятаю я твої слова:
Ти сильна,мила,мусиш все здолати
А я,коли піду на небеса
Завжди буду тебе охороняти.
І так щемить душа до болю
Ніщо не може затягнути рани.
Війна страшна змінила нашу долю
Нехай Господь Завжди буде із нами.
Хай захистить зболену Україну
Візьме під свій покров нас назавжди.
Як фенікс,хай відновиться з руїни
Й засяє Божим світлом на віки.