У Дрогобичі ліквідовують унікальну творчу лабораторію “Мистецька Бойківщина”, засновану Мирославою Кот

У вівторок, 2 серпня 2022 року, у корпусі ІФМЕІТ Дрогобицького державного педагогічного університету  ім. І.Франка відбулася подія із присмаком гіркоти та відчуттям утрати того, що важко окреслити звичними словами – сюди востаннє прийшли шанувальниці й ревні поціновувачки унікальної не лише на наших теренах творчої лабораторії  «Мистецька Бойківщина», щоб зробити світлину на згадку… Прийшли тому, що лабораторія в такому вигляді функціонувати більше не буде – з 31 серпня вона ліквідовується, матеріальна база повернеться до своїх власників та спадкоємців згідно акту передачі в оренду, з керівницею лабораторії Надією Кузан університет контракт не продовжує…

Натомість з 1 вересня 2022 року в університеті буде створена однойменна лабораторія. Тобто назва така ж – “Мистецька Бойківщина”, але є нюанси. Це буде лабораторія уже не “творча”, а “навчально-наукова”, підпорядкована кафедрі, без керівниці Надії Кузан, без вишитої спадщини Мирослави Кот та без її учениць. Але про все за порядком.

Творча лабораторія “Мистецька Бойківщина” була створена наприкінці 2013 року завдяки направду титанічній праці відомої дрогобицької мисткині, дослідниці бойківської вишивки, заслуженої майстрині народної творчості України, членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України, почесної громадянки  Дрогобича Мирослави Кот та її учениць  за підтримки ректорки Надії Скотної.

У день урочистого відкриття Мирослава Кот, яка з цієї нагоди передала частину свого творчого доробку в користування університету, поділилася  сокровенним – мріє про те, аби лабораторія сягнула справжніх художніх вершин.

Очолила лабораторію та протягом 9  років була  її незмінним керівником  (на громадських засадах)  учениця та послідовниця Мирослави Кот, заслужена майстриня України, кандидат пед. наук, доцентка ДДПУ ім.І.Франка Надія Іванівна Кузан. За період діяльності лабораторії Надія Іванівна не лише  зберігала унікальну колекцію вишивок, але й примножувала та розвивала справу своєї наставниці. І ось, у  липні цього року очільниця лабораторії отримала копію наказу про ліквідацію “Мистецької Бойківщини”, також викладачку попередили, що продовжувати з нею контракт університет не буде… 

Як все починалося

Хочемо особливо акцентувати на тому, що Дрогобиччина в аспекті дослідження, збереження та відтворення української вишивки на високому професійному рівні  завдячує саме Мирославі Кот та її ученицям.  Тут зробимо невеличкий екскурс у минуле.

Свою педагогічну, етнографічну, мистецьку та творчу діяльність Мирослава Кот розпочала у Дрогобицькому тоді ще педінституті, започаткувавши за підтримки тодішнього проректора з навчальної роботи Юрія Кишакевича у 1980 р. відділення прикладної праці і секцію народної вишивки. Майбутні педагоги вивчали особливості української кухні, опановували розмаїті техніки рукоділля, макраме, в’язання, бісероплетіння, вивчали локальні особливості української вишивки, специфіку її поширення, орнаментальну специфіку, регіональну своєрідність. У роки Радянського Союзу це було справжнім подвигом, взірцем справжнього українського чину, бо, скажімо, лише за носіння бісерної прикраси – силянки, могли звинуватити в націоналізмі і навіть кинути за грати.

Попри все, Мирослава Кот, яка  від матері перебрала любов до вишивання та народної творчості, зуміла прищепити її своїм учням.

Невдовзі кращі студентки – Надія Кузан, Галина Ліщинська-Кравець за свій творчий доробок отримали звання Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва УРСР,  згодом до їхньої мистецької плеяди долучились Олена Білас, Оксана Гевко,  Наталя Кардаш, Галина Мельник, Леся Савка, Галина Гром, ставши членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Частина  з них  залишилися працювати на кафедрі і разом із своєю харизматичною наставницею робили все, щоб майбутні вчителі  отримували вміння, знання і практичний досвід, які на той час можна було почерпнути лише в музеях та в поодиноких народних майстринь.

Разом зі своїми учнями  Мирослава Кот займалися  комплексним  дослідженням народного декоративного мистецтва України, художніх особливостей вишивок Бойківщини. Вони ретельно вивчали музейні збірки, приватні колекції, архівні матеріали, описували польові відомості, занотовували місцеві назви орнаментів, давніх технік бойківського вишивання, які на той час не були зафіксовані у мистецтвознавчих та етнографічних дослідженнях.

Завдяки цій  діяльності Дрогобич став оригінальним осередком вишивального мистецтва України, оскільки тут було створено школу народної вишивки, а  1991 року відкрито загальноуніверситетську кафедру методики та історії народних художніх промислів. Кафедри з такою назвою у вищих педагогічних навчальних закладах України ще не було. Під впливом національного відродження тодішній ректор, нині покійний, проф. Валерій Скотний проявив громадянську мужність, відкриваючи кафедру такого виразно національного профілю. Саме досвідченій педагогині, заслуженій майстрині народної творчості України Мирославі Петрівні Кот довірили керівництво кафедрою.

Мирослава Кот їздила досліджувати особливості регіональної вишивки по всій Україні, а згодом ще  й перетнула Атлантичний океан. У США вона активно черпала знання і досвід із народної скарбниці, яку трепетно передавала із покоління в покоління українська діаспора та пропагувала вже у світі унікальний пласт бойківської культури.

Колишні студентки згадують Мирославу Кот з неймовірною вдячністю, і не лише за опанування технік рукоділля, але й за чудові уроки українського етикету, кулінарії, ведення домогосподарства та й загалом уроки життя. Мисткиня залишила у спадок не лише десятки  вишиваних сорочок, блузок,  доріжок, рушників, подушок, церковних хоругв та картин, а й видала три книги із дослідженнями української вишивки різних регіонів та  зростила яскраву плеяду палких поціновувачів  народного мистецтва, багато з яких, власне, до вівторка, 2 серпня, щотижня відвідували творчу лабораторію «Мистецька Бойківщина».

Хто приходив в лабораторію і чим тут займалися

Однак варто зазначити, що в лабораторію приходили вишивати та вдосконалювати свою майстерність, оволодівати новими техніками, ділитися новими візерунками не лише жінки, для яких вишивання – це хобі. У лабораторію постійно навідувалися вчителі трудового навчання, і щоразу вони отримували від Надії Іванівни Кузан нові знання та досвід.

Зокрема враженнями поділилася вчителька зі Стрийщини Іванна Кузик-Дуда, випускниця інженерно-педагогічного факультету. Вона розповіла, що регулярно відвідувала заняття Надії Іванівни, оскільки тут завжди можна було почерпнути щось нове. «Я хочу своїм учням у школі показувати на уроках праці  різні техніки вишиття – і низинку , і настил по сітці, тож приїжджаю в Дрогобич за новими знаннями і залюбки передаю їх своїм вихованцям».

За роки функціонування Лабораторії тут побували й провідні науковці та дослідники, і звичайні школярі:проводилися майстер-класи, тренінги та наукові семінари (у другій частині статті пропонуємо невеликий фотоекскурс про діяльність «Мистецької Бойківшини). 

Варто зазначити, що після початку повномасштабного вторгнення росії, завсідниці лабораторії активно долучилися до волонтерської групи жінок, які займалися пошиттям балклав та футболок для наших захисників, а також брали участь в культурно-мистецьких заходах, зокрема рганізації міських святкувань Дня вишиванки у Дрогобичі та Дні міста Трускавця, де популяризували мистецтво вишивки і ткацтва.

Прикметно, що на початку  створення творчого осередку, його підтримувало тодішнє керівництво університету, особливо опікувався цим напрямком тодішній проректор з навчальної роботи проф. Юрій Кишакевич. У наш непростий час, коли українці змушені ціною власного життя відстоювати  свою державу, коли ворог підступно знищує все українське, знищує наші мистецько-культурні надбання, цінність та збереження народної спадщини набула доленосного значення. Вишиванка стала для нас не тільки оберегом, а й яскравою візитівкою, яка поряд із національним знаменом робить нас упізнаваними у світі. Вишиванку почали одягати найвпливовіші люди планети, вона з’явилася на подіумах в колекціях провідних дизайнерів та кутюр’є. Тож, дуже сумно, що саме в такий час в Дрогобицькому педагогічному університеті видали цей наказ, де одним із пунктів є ліквідація цієї унікальної університетської Творчої лабораторії «Мистецька Бойківщина»…

– Можливо це зумовлено реорганізацією, яку проводить університет у зв’язку із об’єднанням факультетів, і змінюється лише назва та підпорядкування лабораторії? – запитуємо ми Надію Іванівну, але вона так не думає.

«Про ліквідацію лабораторії я дізналась лише після того, як питання було проголосовано Вченою радою університету. Зі мною як керівником ніхто не радився про нову назву, зміст і завдання лабораторії. Я давно просила повернути лабораторію в структуру інституту, де вона й була від часу створення, і де працювала Мирослава Кот. Зміну назви обґрунтували  тим, що вона має відповідати освітнім вимогам, тобто про творчість і духовно-ідентичнісний аспект не йдеться, лише умовні рамки, обмеження. Якщо б свого часу радянських стандартів дотримувались Мирослава Кот, Валерій Скотний, Юрій Кишакевич, повірте, Дрогобич, не став би центром вишивального мистецтва, не було б створено кафедри, не було б самої лабораторії, світ не дізнався б про мистецький феномен світового рівня – бойківську вишивку. Майстрів не можна ставити у рамки, вони не працюють за шаблоном, тому вони і майстри, тому  й українська культура така унікальна, художньо різногранна.

Керівництво університету у свої подальші плани щодо лабораторії мене не посвячує, оскільки мене повідомили, що продовжувати контракт зі мною не будуть. Але вже очевидно, що про збереження, популяризацію бойківського народного мистецтва, пропагування творчої спадщини майстрів традиційного народного мистецтва тут не йдеться, адже з університету одну за одною звільняють учениць Мирослави Кот. Якщо взяти до уваги, як в останні роки введені в навчальні плани дисципліни пов’язані з інформатикою та цифровізацією, витіснили предмети мистецького спрямування, на жаль, разом з викладачами, які їх викладали, то неважко здогадатися, що  чекає лабораторію.

Творчий доробок Мирослави Кот, який складає матеріальну базу «Мистецької Бойківщини»,  я, як матеріально відповідальна особа, до 31 серпня змушена буду повернути відповідно до акту в світлицю-музей Мирослави Кот, яка знаходиться в її помешканні. Інша частина зразків старовинних вишивок, статей, книг, які зберігалися в лабораторії, є моїм персональним надбанням, тож залишати їх там теж не планую. Перед цим, як покинути стіни лабораторії, ознайомившись з наказом про її ліквідацію, я покликала всіх наших завдсідниць, аби зробити прощальну світлину, бо, напевно, це була наша остання зустріч у такому форматі.

 Звісно, ми не покинемо справу, яку розпочала наша вчителька Мирослава  Кот. Мистецтво Бойківщини  для когось стало хобі, але для мене – це справа мого життя, тож я думатиму, як надалі зберегти нашу творчу школу. Однак, швидше за все, це вже буде не в університеті, мабуть будемо шукати якесь приміщення», – резюмує Надія Іванівна і додає, що здаватися та сумувати вона не збирається – застосування своїй майстерності вона знайде.

Та чи знайде  університет гідну заміну єдиній в університеті Заслуженій  майстрині народної творчості України і чи розвиватимуть там  і надалі справу, започатковану Мирославою Кот, якщо звідси вимушено  йдуть її учні, йдуть  ті, що  присвятили творчій та педагогічній справі більшу частину свого життя, є висококласними фахівцями, мають значні здобутки, заслуги, визнання та нагороди?  

«Цієї весни висох кущ калини, який 4 роки тому висадили біля корпусу ІФМЕІТ до 85-річчя Мирослави Кот. Ще тоді моє серце стиснулося у недоброму передчутті,  –  каже Надія Іванівна. – І ось Мирослава Кот в іпостасі її унікальної спадщини змушена залишати стіни рідного факультету. І замість готуватися до відзначення її  90-ліття, яке буде навесні 2023 році, її  послідовниці   і я разом з ними залишаємо корпус, де все почалось  у складні й небезпечні радянські часи  і чомусь згортається  у Незалежній Україні». 

Лабораторія “Мистецька Бойківщина”. Част.ІІ

У другій частині статті представлено невеликий фоторепортаж з життя “Мистецької Бойківщини”, який відображає лише незначну частину тих заходів, які проводились в лабораторії, а також світлини, як виглядала лабораторія в останні дні до її закриття.         

“Мистецька Бойківщина” в наші дні

Авторка Вікторія Ільків, фото авторки та надані Надією КУЗАН