«Ми підемо в суд, щоб подивитися на нього»- діти, що вижили в ДТП, не намірені прощати кривдника

Троє молодих людей, які дивом вижили в страшній ДТП, що сталася в селі Попелі Бориславської громади  24 серпня, розповіли нашому виданню «МедіаДрогобиччина»  про те, що вони пережили в момент аварії та як змінилося їхнє життя після цієї трагічної події.

Нагадаємо, що 24 серпня, близько 23.00, на автодорозі «Борислав-Самбір-Мостиська-Дрогобич» у селі Попелі Дрогобицького району сталася смертельна дорожньо-транспортна пригода. Як встановили правоохоронці, водій автомобіля «Фольксваген Пасат», 19-річний мешканець Борислава, не впорався з керуванням та виїхав на зустрічну смугу, де скоїв зіткнення з «Фольксвагеном Гольф»(таксі), за кермом якого перебував мешканець того ж міста віком 40 років. Внаслідок зіткнення водій «Гольфа» та двоє його пасажирів від отриманих травм померли на місці події, ще троє отримали тілесні ушкодження. Правоохоронцями встановлено, що водій автомобіля «Фольксваген Пасат» керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Крім того, чоловік ніколи не мав посвідчення водія.

Цього злощасного серпневого вечора загинули: 15-літня Надія Довжинська, 19-літній  Мар’ян Багрій, які мешкали у Ясениці Сільній та 40-річний водій – мешканець Борислава Ярослав Білий.

Потерпілі, які вижили у розтрощеному “Фольксваген Гольф”– мешканці Ясениці Сільної: 17-річна Христина Олексовська та 19-річні Роман Багрій і Руслан Шифурка.

***

Ще недавно, до 24 серпня, в їхній компанії було п’ятеро, вони дружили змалечку, друзями і родичами поміж собою були їхні батьки. Надія доводилась двоюрідною сестрою Христині, а Мар’ян  був двоюрідний братом Романа.

Але людська байдужість та безвідповідальність зруйнувала нерозлучну «п’ятірку», обірвавши  молоді життя на самому злеті, так і не давши розправити крила…  Перекреслено плани на майбутнє, життя поставило на паузу кілька сімей, вони оговтуються і вчаться жити в інших реаліях.

Так співпало, що ми зустрілися якраз у день, коли Наді Довжинській могло б виповнитися 16… На вулиці біля дому Христини стоїть кошик білих хризантем – друзі домовилися їхати на цвинтар.

Молоді, ще недавно енергійні і непосидючі, після аварії вони фактично не покидають своїх домівок. Руслан був змушений розрахуватися із роботи з престижного готелю в Трускавці, а Роман, який у серпні, після завершення навчання у  нафтового технікумі  успішно пройшов співбесіду на одній із фірм, так і не встиг попрацювати жодного дня.

Христина – студентка першого курсу Львівського вишу, і  лише дистанційне навчання допомогло дівчині залишитися студенткою, інакше б відвідувати пари вона не змогла. Травми у всіх дуже важкі. Через надважкі переломи у Христини їй важко ходити. У дівчини  вибито кілька зубів, чоло в шрамах, шия в спеціальному корсеті (пошкоджено шийний відділ хребта) – через це зламана в ДТП щелепа не була прооперована і зрослася неправильно. Коли зростеться шийний хребець, доведеться щелепу ще раз ламати, щоб справити на місце.

Щелепно-лицьове хірургічне втручання, пластика, протезування зубів, постійна реабілітація – це те що спіткало Христину  замість очікуваних студентських аудиторій, омріяних подорожей та зустрічей із друзями. А ще багато битого  скла … один осколок і досі залишається  врослий у шкіру чола, ще один нещодавно лікарі витягали з великими зусиллями – довкола утворилася капсула, годі було дістати . Мама Галя приносить цей осколок, показує – береже на пам’ять… Та це така згадка,  про яку  радше  б було забути як про страшний сон , але тепер вона на все життя.

А у снах приходить Надя.. Христина витирає сльозу при згадці про двоюрідну сестру. Тоді, після ДТП вона говорила своїй мамі, що краще б тоді теж загинула разом із сестрою… Потерпілі-  і діти, і батьки  – відчувається в розмові, як  вони всі немовби відчувають вину перед загиблими за те, що хоч покалічені, але залишилися живими. Що відчувають родичі підозрюваного – потерпілим невідомо. На зв’язок ніхто не виходив, допомогу на лікування не пропонували,  пробачення в травмованих дітей ніхто не просив. Лише у лікарні (всі травмовані в ДТП, і підозрюваний в тім числі, лежали в сусідніх палатах) його батьки підійшли до пані Галі і сказали «пробачте нам».  Чи було б бодай це, якби не сусідство палат – невідомо, бо мама Романа теж ходила поруч з ними, та до неї ніхто навіть не намагався заговорити.

Все, що залишилоя від автомобіля, в якому їхали потерпілі.  Фото Поліції Львівської області

Роман єдиний, хто повністю пам’ятає все в момент аварії, він весь час був при свідомості, і пам’ять його ні на мить не покидала. (Пізніше родичі загиблого водія таксі проситимуть хлопця розповісти, якими були останніми слова покійного…). Роман пригадує яскравий спалах світла і сильний удар, від якого машину кинуло в кювет. Його розвернуло і затиснуло, а на голову рясно посипалися крихти битого скла –  це скло було всюди:  у волоссі, у вухах, на обличчі, в очах. Після автозіткнення хлопець ще й бив об потрощене скло головою, щоб вивільнитися таким чином з авто. Випадкові свідки події – компанія місцевих хлопців, допомагали вибиратися спочатку Руслану, потім звільнили Романа (виявляється він був затиснутий уже мертвим  тілом Мар’яна – хлопець помер на місці від розриву внутрішніх органів). Уже в лікарні в Романа виявили 3 складних переломи, лікарі провели хірургічну операцію під час якої видалили селезінку. Хлопець поспілкувався хвилин 20 і виходить в іншу кімнати, щоб прилягти –  довго він  не може навіть сидіти.

А Руслан обійшовся без переломів, та, якщо б хлопця привезли в лікарню бодай трохи пізніше, то його б уже не врятували – у черевну порожнину набігло понад 2 літри крові, що становило смертельну небезпеку. Термінова вчасна  операція дрогобицьких медиків врятувала Русланові життя. Хлопець теж залишився без селезінки, а ще серйозно постраждала голова –  важка черепно-мозкова травма дається взнаки і досі.

До слова, черепно-мозкова травма діагностована всім потерпілим. А також посттравматичний стресовий синдром.  На лікування дітей потрачено сотні тисяч гривень, батьки вже втратили лік грошовим сумам. Але навіть це дороговартісне лікування не поверне здоров’я – болі, травми, пошкоджені та видалені внутрішні органи – все це не мине безслідно, це очевидно і дітям, і  їхнім батькам, і з цим їм доведеться тепер жити.  Так, вони всі дякують Богу, що живі, адже, дивлячись на те, що залишилося із автомобіля після автотрощі, розуміють, що вижили вони дивом. Та в той же час, вони також розуміють, що цієї аварії могло б не бути, якби водій без прав на водіння транспортним засобом та ще й у стані алкогольного сп’яніння  не сідав за кермо…

І молоді люди, потерпілі в ДТП, і їхні батьки, і батьки та родичі загиблих хочуть максимального покарання для обвинуваченого. Днями завершилося досудове слідство і уже найближчим часом відбудеться перше судове засідання. Христина, Роман і Руслан підуть у суд.  «Хочу на нього подивитися, – каже Роман. – Про ніяке прощення не може йти мови, він має сповна відповісти за скоєне». Такої ж  думки Христина і Руслан. От лише законодавство влаштовано  так, що санкція ч.4 ст.286-1 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння) ККУ за інкриміноване правопорушення передбачає від 7 до12 років позбавлення волі. Тож за вчинене ДТП, яке передчасно обірвало 3  життя, суд може дати такий же термін, як,скажімо, за  крадіжку мопеда.

***

А тим часом Ольга Довжинська у фейсбуці вітала свою покійну дочку Надію  із 16-річчям, якому не судилося бути. У своєму скорботному,  скропленому гіркими слізьми  «Посланні в небо» жінка, зокрема написала: «…Цього року ти дуже хотіла відсвяткувати своє 16-річчя з друзями, зі своєю “компанією”, але… видно не судилось. Чи доля? Чи воля Божа?, а скоріше зла воля інших людей, привели до передчасної твоєї смерті….. Тобі назавжди 15, моя мила, добра, щира дівчинко! 24 серпня тебе було вбито!!! Перестало битися твоє серденько, ти покинула цей жорстокий світ “24 серпня 2021р., 15р., 23:05.”

24 грудня мав святкувати своє 20-річчя Мар’ян. На ці дні народження  друзі ще  літом складали плани. Плани, яким не судилося збутися…

!P.S. Родини потерпілих в ДТП висловлюють щиру вдячність усім, хто відгукнувся на їхню біду та допомагав у важкій ситуації – самотужки таких коштів на лікування вони б не назбирали, але людське співчуття та підтримка  допомогли пройти ці нелегкі випробування. Щира подяка всім, хто не залишається байдужим до чужого горя.

Віра ЧОПИК 

При передруці забороняється вигадувати прізвища інших авторів!

Гіперпосилання на джерело обов”язкове!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *