Бій на горі Кобила – тут стрільці били московитів ще перед Маківкою та Ключем
24 жовтня 1914 року на горі Кобила, що між селами Залокоть та Опака, дві сотні січових стрільців під проводом сотника Дмитра Вітовського вступили у бій проти переважаючих російських сил, поки австрійські відділи відступили – таким чином вони мали змогу відійти, поки усусуси стримували московитів… Варто зазначити, що бій на горі Кобила між січовими стрільцями та російськими військами передував бою на горі Ключ та битві за гору Маківку, цій події було присвячено цілу статтю в газеті “Діло”, яка видавалася у Відні.
Зберігся опис бою від хорунжого УСС Тимка Гончарика, ось його фрагмент: «Москалі вже коло нас. Сотня Вітовського відступала до лісу. Москалі стріляють на ліс шрампелею. До мене біжить молоденький гарний хлопчина Олексівський, але, поцілений кулею в чоло, майже коло моїх ніг паде трупом. Із лісу долітають до нас крики ранених стрільців. Ми ще тримаємося. Один москаль хапає мого товариш-гуцула з Косова за полу ментлі й тягне його вділ, та в тій хвилі стрілець замахується прикладом і розтрощує йому голову, а сам панічно біжить до лісу. Недалеко, яких 50 кроків. За хвилину ми в лісі. Перед нами страшна картина. Повно ранених і трупів. Найбільше від ворожих шрампелів і зламів дерев. Одному стрільцеві відірвало руку. Другий з розбитою головою. Забираємо їх з собою, та не дійшли ми до краю лісу, як вони погинули. Москалі в ліс не йдуть. Видно, що бояться або мають якісь інші причини. Ми стримали москалів на довший час і тим дали часу австрійським частинам хоч в часи себе забезпечити, а то були всі б попали в російський полон» (За матеріалами статті Володимира Ханаса, «Книга про Залокоть» Галини Пагутяк).
Точно невідомо скільки там загинуло українців, Дмитро Вітовський називає 15, інші джерела стверджують про 16 загиблих. Невідомо також імена тих, хто похований на горі місцевими – більшовики бульдозером зрівняли могили із землею. Відомо, що серед загиблих був уродженець Ясениці Сільної, 18-річний Гриць Олексовський. Коли батько привіз на возі його тіло додому, мати, побачивши мертвого сина, пішла в комору і з розпачу померла… Паралельно з тим є версія, зокрема у вже згаданій газеті “Діло”, що Гриць таки похований на Кобилі його батьком Яцем Олексовським, який копав могили і іншим стрільцям. Газета опублікувала трагічну історію батька, який хоронив стрільців, а опісля голосив над могилою свого сина: «Соколе ясний… сину єдиний… одного я тебе мав, одного-однісінького, і в школу тебе давав, і вчив я тебе не для себе, не для свого добра…я вчив тебе у хосен народа бідного мого…»
В пам’ять про бій вкінці 80-их років минулого століття на вершині гори Кобила встановлено хрест і символічну могилу, а згодом мешканці Залоктя побудували ще й каплицю. Кожної осені тут проводиться панахида за полеглими воїнами.
В час освячення могили такого велелюддя ще не бачила ця гора – процесії з обидвох сіл – Залоктя і Опаки піж жовто-синіми знаменами піднімалися двома схилами на вершину, де відбулася громадська панахида та виступи численних громадських і політичних діячів того часу.
Сьогодні, у 107-річницю бою, на горі Кобила вчергове пом’янули пам’ять загиблих. Священники УГКЦ спільно з громадами сіл Залоктя, Опаки, делегацією Бориславської ТГ, депутатів від ВО “Свобода” провели панахиду за полеглими Січовими Стрільцями, які в далекому 1914 році віддали своє життя за Україну. Серед присутніх – незмінно зв’язковий УПА, уродженець села Залокоть, Василь Хомин, який, попри поважний вік, кожного року відвідує могилу січових стрільців.
Віра ЧОПИК
Фото Василя Паніва та з власного архіву авторки
