Визволителі чи окупанти?  Хто похоронений на «Вічному вогні» в Дрогобичі

Ще в попередні роки представники громадських організацій та активісти Дрогобича неодноразово піднімали питання про демонтаж «Вічного вогню», що на перехресті вулиць Івана Франка та Самібрської, як елементу тоталітарного комуністичного режиму. Однак, до прийняття закону про декомунізацію, не так просто було здійснити демонтаж радянщини у місті, яке ще довго мало на ключових посадах достатньо прихильників червоної епохи.
Та після демонтажу Монументу слави у Львові в Дрогобичі знову заговорили про декомунізацію, але уже на рівні місцевої влади. Так, депутати Дрогобицької міської ради від фракції «Українська Галицька партія»  написали звернення,  суть якого  – “усунути меморіал з публічного простору Дрогобича як символ тоталітарного режиму”.

Також  фракція ініціювала  створення робочої  групи щодо формування дорожньої карти перенесення комплексу та ймовірних поховань совєцких солдатів і  напрацювання концепції облаштування громадського простору на цьому місці.

Ініціатива відразу ж викликала жваве обговорення у соцмережах,  переважна більшість дописувачів висловилася «ЗА»  демонтаж і створення на цьому місці скверу пам’яті за всіма полеглими у Другій світовій війні українцями. Серед пропозицій прозвучала також ідея облаштування дорожньої розв’язки на перехресті (кільце), громадського простору тощо.

Дрогобицька міська рада,  у свою чергу, швидко зреагувала і запустила на своєму сайті опитування громадської думки, де кожен дрогобичанин може висловити своє бачення та надати пропозицію щодо подальшої долі меморіалу.

Але, разом з тим, серед дрогобичан виявилося також чимало прихильників радянського монументу, які обстоюють думку про те,  що меморіал – данина пам’яті українцям, в тому числі дрогобичанам, які в рядах Червоної армії визволяли Україну від нацистів. Тож меморіал має бути збережений без жодних втручань. Натомість опоненти такої позиції зазначають, що там похоронені не визволителі українців, а їхні вбивці.

У підсумку, на “вічному вогні” зашкварчало так, що днями біля меморіалу були замічені невідомі особи на авто із дипломатичними номерами РФ.

Наше видання «МедіаДрогобиччина» спробувало розібратися, хто ж насправді  похоронений на «Кладовищі радянських воїнів» – саме під такою назвою меморіал значиться у Вікіпедії.

Згідно Вікіпедії кладовище «містить  15 братських могил і 3 індивідуальні могили радянських воїнів; пам., скульптор  В.Борисенко, архітектори  О.Федоришин, Р.Сметана, (1977р, граніт, мармур. крихта), пам’ятка культурної спадщини України». Від себе додамо, що індивідуальна могила насправді одна, і ще в одній є подвійне захоронення. Принаймні про це свідчать написи на плитах. Невірно вказана також дата створення комплексу.

Дрогобицький архітектор Остап Федоришин, який в складі творчої групи працював над створенням меморіалу «Вічний вогонь»,  поділився з нами спогадами про цей досвід.

– У 1973 році за розпорядженням тодішнього міського голови  Дрогобича Григорія Бульби та погодженням першого секретаря міському партії Барібана, разом із архітектором Петром  Сметаною ми приступили до створення меморіального комплексу.

До цього часу там росли ялини, кущі. Було кілька індивідуальних могил – на похованні одного із вищих чинів стояв великий камінь із викарбуваним написом, а решту переважно були братські могили.

Із міськвиконкому ми отримали кількість могил та план їх розташування. Я виступив ініціатором та спроектував відгороджувальну стіну, щоб відділити кладовище від приватних садиб, Петро Сметана спроектував вічний вогонь, а скульптор  В.Борисенко – статую жінки. Згодом перенесли туди гармату із площі, оскільки на той час вона втратила там свою актуальність.

Згідно задуму  на меморіалі ще мала бути зграя голубів, що злітають, однак цю ідею ми так і не втілили. Роботи були завершені 1974 року, тоді ж відбулося відкриття меморіалу за участю міської влади та піонерів, але я б не сказав, що це була особливо масштабна подія.

Чи проводилось під час  реконструкції перезахоронення останків на міське кладовище?

Я не можу зараз точно дати відповідь, пам’ятаю, що якісь  розкопки там велися, навіть бачив одну труну. Пам’ятаю, що ці роботи велися за погодженням санепідемстанції. Але чи були якісь перезахоронення, не знаю.

Яке ваше бачення майбутнього цього комплексу?

Я прихильник того, щоб там створити Музей визвольної боротьби всіх полеглих за волю України – від часів ЗУНР і до наших днів. Зараз взялися піднімати прізвища тих, хто похоронений на меморіалі, а, як на мене, то краще увіковічнити імена усіх наших дрогобичан, які віддали своє життя за рідну землю.

Могили потрібно забрати, а конструкції меморіалу можна використати для майбутнього музею.  Адже не все, що нам залишила польська і австрійська доба, ми демонтували. Так само має бути і в цьому випадку.

До всього потрібно підходити професійно і зважено, бо історичний вигляд Дрогобича  дуже потерпів через те, що бездумно поводились і проводяться перебудови пам’яток архітектури, йде неконтрольована забудова.

Можу привести приклад: коли встановлювали пам’ятник Юрію Дрогобичу на місці історичних валів, що йшли від вежі – теперішньої дзвіниці – це була центральна оборонна вежа (всього їх було 4), і саме біля неї свого часу був перекидний міст. Я ініціював провести там розкопки. Це ж історична доба, яка є суто українською сторінкою багатонаціонального Дрогобича, і вона яскраво свідчить, хто стояв у його  витоків.

Якщо б свого часу до мене дослухалася місцева влада  і реалізувала мою ініціативу  зробити там реконструкцію оборонних валів,  ми могли б мати щось на зразок, як є у Львові біля пам’ятника Федорову. А  пам’ятник Юрію Дрогобичу однозначно б знайшов гідне місце в міському просторі.

Тож, наголошую , що  передусім у перебудові  «вічного вогню» має бути професійний підхід із врахуванням історії та навколишнього простору. Щоб  те, що постане на цьому місці, було гармонійно вписане у канву міста і несло смислове навантаження для дрогобичан та гостей.

А ЩО ВІДОМО ПРО РАДЯНСЬКЕ ПОХОВАННЯ У ДРОГОБИЧІ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ? 

Дрогобицький  історик, доктор історичних наук, професор Василь Ільницький надав нам свою наукову статтю «Фальсифікація радянських втрат у Карпатському краї 1940-х рр. через увічнення пам’яті загиблих».  На основі цього дослідження  можна зробити висновки, що радянські ідеологи, з однієї сторони, «докладали чимало зусиль для формування політики пам’яті. При цьому вони чудово розуміли символізм та виховний зміст створених меморіалів як місць пам’яті, через які відтворювалася історична пам’ять народу».

А з іншої сторони, радянські репресивно-каральні органи всіляко намагалося замести сліди своїх кровавих акцій на теренах Західної України після 2-гої світової війни, тому ретельно приховували власні втрати, а у зведених офіційних списках загиблих містяться суперечливі дані. Зокрема змінювалися дати смерті  та місця захоронень енкаведистів так, щоб не виникало питань, у яких боях загинув той чи той чекіст після закінчення війни.

«Саме цим можна пояснити відсутність спеціальних кладовищ, на яких ховали загиблих (1940–1950-х рр.). На  наявних меморіалах наводився лише перелік невеликої частини втрат у цей період (та й то з суттєвими помилками). Натомість простежується цікава тенденція «розкидувати» тіла загиблих, причому в один період на різні кладовища», – пише Василь Ільницький, а в коментарі «МедіаДрогобиччина» додає, що саме так в Дрогобич могли привозити і хоронити військових, які загинули в інших місцевостях.

Щодо самого «кладовища радянських воїнів» на «вічному вогні» то, як пише  Василь Ільницький «цей меморіал було споруджено у 1960-х роках (йдеться про перший меморіал, який був тут до реконструкції 1974 року – ред.) . Однак, як стверджують місцеві мешканці, перепоховальні процесії не проводилися. Вірогідно, що таблиці були просто вигравірувані та встановлені, а реальних екзгумаційних робіт не здійснювали….Особливістю регіону було й те, що на таких спеціально створених меморіалах упереміш  “поховані” солдати й офіцери, які загинули у боях із німцями, та солдати й офіцери НКВС-МВС, НКДБ-МДБ, ЧА-РА, які загинули в боях із ОУН і УПА».

Імена і дати  

Наша редакція отримала списки похоронених на «вічному вогні», нам їх надав  відомий громадський діяч, колишній міський голова Дрогобича Мирослав Глубіш. Пан Мирослав, який  свого часу отримав ці списки із Дрогобицького військкомату, каже, що всього на меморіалі похоронено 25 “енкаведистів”. Також перелік із ще більшою кількістю похоронених приводить у своїй роботі Василь Ільницький.

 Ці прізвища не є таємницею, адже викарбувані вони безпосередньо на могилах меморіалу.  Однак, біля жодного із  них не вказано дати смерті (саме про це йдеться у науковій праці Василя Ільницького).  А в наших списках ці дати є, тож публікуємо кілька сторінок, як доказ того, що на меморіалі  похоронені не тільки солдати, які  воювали із німецькими окупантами, але й реальні вбивці наших дідів та прадідів.

У могилах, поруч із звичайними солдатами,  поховані співробітники НКВС та МДБ-КДБ, які загинули від рук «немецко-украинских националистов» (цитата із напису на могилі до реконструкції 1974 р, див. першу сторінку списку)  у 1945 році, коли Дрогобич вже рік, як був звільнений від німецьких окупантів.

Тож, з ким воювали ці «визволителі» на наших землях, неважко здогадатися. Як і про те, хто приносить квіти на їхні могили, бо вони “все пам’ятають”…

Автор тексту і фото Віра ЧОПИК

P.S. Стара фотографія належить Сергію Матійку, такий вигляд мав меморіал в 60-их рр

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *