Дерев’яна Церква Преображення Господнього у Підбужі наближається до 300-літнього ювілею

  •  
  •  
  •  
  •  

Якщо їхати із Дрогобича до кінця Підбужа (горішня частина), то зліва вдалині на пагорбі видніється  старенька дерев’яна церква. Це храм Преображення Господнього із дивовижною історією та поважним віком  – наступного року святиня офіційно  святкуватиме  300-літній ювілей, але, не виключено, що побудована вона  ще раніше.

У 1890 р. дерев’яну церкву підбужани купили і за одну (!) ніч перевезли з села Опака, що за 7 км від Підбужа, встановили її на горішньому цвинтарі та освятили як церкву Преображення Господнього. Ймовірно, що при встановленні трохи її перебудували, зокрема добудовано ризницю з південної сторони. Можливо, тоді ж було зашальвано одне вікно з північної сторони. “Тепер, церква тризрубна, на восьмерику нави увінчана великою грушастою банею з ліхтариком і маківкою”- так описують її фахівці.

Основних видозмін церква зазнала уже в пізніші часи, стіни її обшиті та розмальовані відносно недавно. Але, виглядає, що частина ікон та верхній хрест на іконостасі автентичні. Дві ікони в нижній частині іконостасу дуже нагадують розписи відомої Дрогобицької церкви Св.Юра. Древніми виглядають і Царські ворота!

 Серед зодчих, фундаторів, судячи із засічки на кроквах, були Каспаревич (імені не відомо) та Михайло Кекіс, але в який період вони доклалися до будівництва – підбузький чи опацький- невідомо.

А тепер історична довідка.

Чому підбужани купили цю церкву в опачан?

Річ у тім, що практично в один і той самий час, у Підбужі на горішньому цвинтарі згоріла дерев’яна церква, а в Опаці громада розпочинала будівництво нової церкви, тож стару вирішили продати.

Що відомо про церкву Собору Пресвятої Богородиці в її опацький період? В якому році вона побудована?

На кількох ресурсах, де є інформація про вже підбузьку церкву, зазначається її купівля в Опаці в 1890 р. і те, що церква 1722 року побудови. Але немає посилання на джерело, звідки цифра 1722р., натомість є грунтовне наукове дослідження дрогобицького історика Юрія Стецика “Парафіяльні церкви села Опаки”, яке також цифри побудови церкви не дає, однак наводить на роздуми, що церква може бути значно старшою.

У дослідженні науковця, зокрема, йдеться: “у 1890 р. стара дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці була перевезена до Підбужа, а на її місці збудовано нову тризрубну, триверху церкву.”

Історична розвідка Ігоря Стецика базується на підставі актів візитаційних описів (своєрідна ревізія Перемиських єпископів, які, згідно канонічним правом, щорічно відвідували підлеглі їм церкви з метою вивчення матеріального становища та обліку майна парафій.) за 1780 та 1816 рр.

Сам науковець допускає навіть можливість того, що в першій письмовій згадці про церкву в селі Опака, яка датована 1565 р., йдеться саме про церкву Собору Пресвятої Богородиці. Принаймні, після цієї згадки відсутня інформація, що долішня церква в Опаці перебудовувалась аж до моменту її продажу 1890 р.

   Згідно опису візитаційних актів 1780 р., які наводить Юрій Стецик, у одній із трьох бань церква мала дзвіницю. “Зовні храм станом на 1780 р. виглядав добре побудованим на дерев’яній основі”- йдеться в статті. В дослідженні Юрій Стецик дає детальний внутрішній опис церкви, в якому, зокрема, йдеться, що уже в 1780 р. у церкві “іконостас з намісними образами був давнього малювання (старосвітський)… як і Царські ворота – старі та малі.” Крім того, автор наводить детальний опис 5-ти малих бічних вівтарів, і всі вони також оздоблені іконами «давнього малювання».

Якщо б церква мала ікони 1722 року, який  тепер вважається роком освячення храму, то станом на 1780 р., тобто рік візитації,  їх вік,  а також вік вівтарів та Царських воріт  становив би 58 років.  Чи могли вважати єпископи того часу такий вік для ікони та вівтаря «давнім, старосвітським» – в наш час ні, але як було тоді – тепер на це питання відповісти важко.  В цьому контексті є ще одна цікава деталь, яка теж веде глибше, аніж 1722 рік: всі малі вівтарі мали Антимінси ( посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі), і деякі з них були освячені Перемиським владикою Інокентієм Винницьким, період служби якого 1680-1700 р.р., тобто задовго до 1722 р. І цей факт задокументовано.

Звісно, Антимінси могли бути й перенесені із попередньої церкви. Та, навіть, якщо знехтувати ці факти і оперувати офіційною цифрою 1722 р. , то 299 років – вік дуже поважний і вартий уваги зі сторони служби охорони сакральної спадщини.

Цій церкві неймовірно пощастило, що її купили в Підбуж, бо в Опаці в період війни згоріли костел та 2 церкви, в тому числі й та, яка була збудована на місці проданої підбужанам …

Інформацією про те, як церква пережила радянські часи, поділився п. Ігор Пріцак із Підбужа: “За часів СРСР використовувалась як колгоспне складське приміщення для міндобрив та отрутохімікатів. Згодом колгосп ім. Сталіна було реорганізовано в радгосп «Підбузький». Враховуючи те, що церква розміщена на території цвинтаря, з усіх сторін – могили, тож радгосп не використовував її для своїх потреб. Невідомі особи з власної ініціативи потайки, вночі відновлювали пошкоджені дією отрутохімікатів та міндобрив стіни, ікони і т.д., шиферними листами було перекрито нижній ярус покрівлі. В роки «Перебудови», розпаду СРСР, приурочуючи до 1000- річчя Хрещення Русі, 100 річчя церкви було проведено зовнішні ремонти церкви та дзвіниці. З часу Незалежності України в церкві відремонтовано електромережу, встановлено прилади обліку електроенергії, підтримується належний стан будівель. Церква є пам’яткою архітектури, включена в Державний реєстр культурного надбання, охоронний №1417-М (але  тут чомусь датована 1872 р. ??? – тож, ще одна загадка).

Також церкві Преображення Господнього повезло уже і в наш час, бо вона стоїть далеко на горі, в ній рідко відбуваються Богослужіння, оскільки в Підбужі  є два храми в центрі селища, тож сюди ще не дійшли євромайстри із «снєжкою»-сайдингом-шпаклівкою, блок-хаузом та блискучою бляхою.

Про цінність церкви  як сакральної спадщини регіону  свідчить згадка про неї  у книзі “Архітектурне мистецтво України”: “Новою формою профілювання виступів сакральних будівель кін. 18-поч.19 ст. вважаємо скісну лінію вздовж висоти усього виступу (Церква Преображення Господнього у с.Підбуж”).

Таких церков дедалі менше в Дрогобиччині, мало  де ще збереглися церкви обшальовані дошкою чи з бруса у первозданному вигляді. В найкращому випадку – блок-хауз під старовину.

Не завжди в цьому винні люди, багато церков Карпатського регіону  знищив вогонь. Лише в гірській частині Дрогобицького району вже в часи незалежності згоріли 3 храми, один із них у сусідньому з Підбужем Залокті. Та все ж багато церков змінено до невпізнання через елементарне нерозуміння  цінності автентичності сакральних споруд церковними урядниками.

В теперішній час храм належить греко-католицькій громаді Підбужа. В основному використовується для проведення чину похорону на горішньому цвинтарі.

Після відвідин церкви у травні 2020 року, у мене залишилося  відчуття, що церква забута, і її нехтують та недооцінюють ті, хто мав би її дослідити, провести інвентаризацію і взяти під захист.  Ця святиня пережила справді непрості часи, тож хочеться вірити, що прийде ще й час, коли вона буде гідно оцінена та, після проведення необхідних робіт з її збереження, занесена в путівник із переліком пам’яток Франкового краю.

Автор тексту та фото Віра ЧОПИК

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *