Віталій Андрейко: «Заробити гроші в нас легше, ніж у світі»

Здається, будівельний бізнес – це щось таке, що можна започаткувати тільки, якщо маєш у кишені вдосталь мільйонів. Наш співрозмовник розвінчує цей міф. Головне, каже, знання і репутація. Тоді все буде.

Знайомтеся: Віталій Андрейко, співзасновник житлового кварталу “Приозерний” (м. Новояворівськ), депутат Яворівської районної ради від “Української Галицької Партії”.
Йому 41. Закінчив Львівський університет ім. Івана Франка, факультет економічної кібернетики. Працював у казначействі, відтак – в Приватбанку, був керівником відділення.

– Віталію, як з’явилася у Вас ідея будувати?
– Я – економіст, працював у банку. І Приватбанк – це добре. Але навіть якщо ти керівник відділення, то, все-таки, ти – найманий працівник. Багато працюєш, заробляєш стабільно… Та раптом розумієш, що маєш рухатися далі. Тому я задумався: чим би зайнятися, щоб бути господарем свого життя?
У той час мої друзі якраз створювали власну будівельну фірму. Вони були свого часу моїми клієнтами в банку. Розповіли свою ідею: є гарна земельна ділянка, яку місто виставило на аукціон. У хорошому місці. Можна збудувати цікавий об’єкт. Але треба знайти кошти.
Це й було моїм завданням. Гроші я знайшов – ми взяли кредит.

– Не було страшно розпочинати таку важливу справу?
– Справа, звісно, трохи ризикова. Але товариш – за фахом будівельник – на той час будував різні об’єкти, був на роботах в Англії, в інших країнах. Тобто мав досвід, знання і вміння. А, отже, ймовірність успішного результату була високою.
Ми пішли на аукціон, купили землю. І почали думати, що саме на тій землі будувати. І за що будувати.
До слова, це була перша земля під будівництво житла в місті, продана через аукціон. До того все відбувалося різними обхідними шляхами.

Це були 2013-2014 роки.

– Сьогодні 2019-й. На території кварталу шість однопід’їздних будинків. Вони такі симпатичні, кольорові. Багато простору. Звідки ідея?
– Отже, ми придбали землю і почали думати, що саме тут збудувати. Розглядали різні варіанти. Завдання було – не заробити на кожному квадраті, а збудувати таке житло, за яке було би не соромно і яке б прикрасило наше місто та відрізнялося від всього іншого, що в нас будується.
І коли ми вже визначилися з тим, що будуватимемо – а будувати вирішили квартал яскравих вражень – то придумали йому назву, емблему і об’єднали все в одну композицію.

– Ви розповідали, що купувати житло люди почали ще коли його не було. Повірили. Втім, є люди, які таких речей бояться. Це ж ризиковано.
– Будь-яка справа комерційна є ризиковою. Треба прораховувати. А також відчувати ринок і розуміти, що ти хочеш досягти.
У тому, чим хочеш займатися, треба бути спеціалістом. Якщо ти не “спец” – то так, ризики зростають.
Ми прораховували. Ми розуміли, що навіть, якщо після купівлі нам би не вдалося, ми би землю продали і покрили затрати.
Якщо справою займатися самому і розуміти її – проблем нема. Боятися точно не треба.

– Один із співрозмовників якось зазначив, що в бізнесі, аби не прогоріти, треба мати принаймні два види діяльності. Ваша думкам з цього приводу?
– Це називається диверсифікація ризиків. Звісно, добре, якщо є фізичні, фінансові можливості займатися кількома справами. Але якщо робиш щось велике, серйозне – не завжди тебе вистачає на ще щось.
Та й якщо та одна справа – затребувана на ринку, проблем нема.

– Чи виникали форс-мажори, труднощі? Як Ви діяли?
– Найважливіше – збиратися і все обговорювати. Спільно малювати план робіт. Невирішуваних речей не існує. Якщо ж пускати «самотьоком», то, звісно, можуть бути проблеми.
Ми рахували, яка ціна є, яка може бути, продумували різні варіанти.
Вже потім наша діяльність показала, що ми не помилилися.

– Які є ризики в будівельній справі?
– Стрибки на валютному ринку. Коли курс “скаче”, люди бояться входити в проекти чи купувати з розтермінуванням. Бо не знають, на чому стоять, яким може бути “завтра”.
Стрибки відображаються на вартості матеріалів. Це треба враховувати.
Ну, і починали ми в час, коли розпочалася російська агресія. Тоді було не зрозуміло, що буде далі, чи буде Україна в стані війни, як реагуватиме ринок. Люди виїжджали за кордон, і виглядало все доволі непевно. Такі загальні фактори впливають колосально.
Втім, ми змогли знайти оптимальний варіант: добротне житло, розтермінування платежів, даємо більше, ніж декларуємо.

– Як воно все виглядало? Яким чином власне укладалася та співпраця між Вами і Вашим клієнтом?
– В кожній справі має бути індивідуальній підхід до клієнта. Звісно, певні рамки мають бути вибудувані. Але то не повинно бути аксіомою, поза межами якої нічого не існує. Бо кожна ситуація індивідуальна. І якщо людина не має змоги внести 30% першого внеску, а може 25%, але потім все нарівняється – то чому ні? Ми входимо в ситуацію і йдемо назустріч.
Але це зараз легко говорити, коли сам є в тій справі. Спершу ж було трохи інакше: будівництво вже велося, а я ще якийсь час працював у банку. На продажі ми наймали людей. Вели статистику: скільки людей зайшло, скільки придбало. І бачили, що заходить людей чимало, але продаж є небагато. Поки сам тим не займаєшся, нюансів не зрозумієш. Працівники тобі розказують про ті чи інші причини, але загалом картина неясна. Тож починаєш думати: може він погано розказує, погано пояснює? Адже в нас такі чудові умови! Адже ми закладаємо максимум: в нас опалення готове до запуску, розводка електрики, сантехніки, якісні двері, якісні вікна, не треба нічого міняти – заходь і живи! Так, житло в нас трохи дорожче, ніж в середньому у Новояворівську. Але відразу таке, як треба, не потрібно нічого доробляти, переробляти тощо.
Плюси? Плюси. Але люди казали: ми все розуміємо – подумаємо. І йшли.
Тож з підходами ми трохи експериментували.
Загалом, виглядало все так: перший внесок (30%), а сума, яка залишалася, ділилася на певну кількість місяців, на яку ми там домовилися. Спершу це був один рік. Потім два, це тепер стандарт. Але якщо комусь треба трішки більше – стараємося йти на це. А хто оплачував всю вартість відразу, робили знижку.
І це спрацювало. Бо щоб кошти одразу мали всі, це складно. А так, людина підзбирала, два роки постаралася – і має впевненість, що матиме житло.
Звісно, триваліше розтермінування не завжди нам на руку, адже з тих коштів ми будуємо. Але ми, попри все, заданий темп будівництва зберігали, нічого ніколи не призупиняли, не зменшували оборотів. Адже це – впевненість людей і наша репутація. Темп тримали твердий.

– Коли завершите роботи на цьому ЖК, чи є плани на якісь інші такі об’єкти?
– Варіанти є, і в Новояворівську, і у Львові. Але поки говорити про це рано. Для цього потрібні ресурси. А ресурси будуть після здачі кварталу.

– Здача в експлуатацію коли планується?
– Наступного року плануємо здати останній шостий будинок.

– Зрозуміло. А скажіть, навіщо Вам, бізнесмену, політика?
– Бізнес – це про добробут твій і клієнта. А політика – про добробут усіх. Це коли хочеш і можеш робити щось для загалу.
Політика для мене – не для утвердження мого бізнесу. А для розвитку мого краю.
Друге скликання я є депутатом районної ради від “Української Галицької Партії”. Це команда мультилідерська, ми ніколи не мали скандалів, не робили одіозних кроків. Ми маємо чіткі цінності і маркери, за які не виходимо.

– Що би Ви хотіли сказати, порадити людям, які вагаються, бояться, перебувають в роздумах – чи починати тут якусь власну справу, чи виїхати за кордон?
– Я за кордоном був лише, коли відпочивав, бачив лише з такого боку. Але чую від багатьох людей їхні історії. Чому люди виїжджають? Напевно, не впевнені в своєму завтрашньому дні. В нас погано працює судова система, нема захисту. Інфраструктура бажає кращого. І продовжувати можна довго. Будучи в світі, люди бачать, як воно там все відпрацьовано, налагоджено. Тож виїжджають за більшим захистом, думаю.
Але для самого розвитку в нас набагато більше можливостей. У нас все лише формується. Багато ніш незайняті. Голубий океан – в багатьох галузях. І заробити гроші в нас легше, ніж у світі. Бо там воно все вже поділено. І там, коли приходиш в бізнес, маєш боротися зі старту, з шаленою конкуренцією, з усталеними звичками потенційного клієнта. Початківцям у такому світі дуже важко.
Тому, якщо йдеться про саморозвиток чи власну справу, в нас можливостей є набагато більше. Треба придивитися, проаналізувити і побачити.
Звичайно, ризик є. Але боятися точно не потрібно. Бо якщо ти гарно придивився, продумав, все буде добре.

Марія Кульчицька

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 7 (54)

 

Публікацію створено в межах проекту “Розвивай_ся”

 

 

 

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *