Роман Ілик: «Парламенту потрібні досвідчені проукраїнські політики, бо є загроза реваншу»

Про небезпеку реваншу, чітку особисту позицію, похід на вибори самовисуванцем і можливість знову повернутися на роботу у МОЗ. Кандидат у народні депутати у 121 виборчому окрузі, заступник міністра охорони здоров’я з 2016 року Роман Ілик дав інтерв’ю Остапу Дроздову напередодні парламентських виборів. 

 

На дочасних парламентських виборах ви балотуєтеся як самовисуванець. Чому?

У 2012 році я був узгодженим кандидатом від опозиції. Мені добре відомо, що може у парламенті опозиціонер. Зазвичай, жорстке протистояння дуже звужує можливості мажоритарника. Партійні приналежності також. Бо, якщо ти належиш до якоїсь партії, передовсім, виконуєш її завдання і тоді обмежений у маневрі, що стосується округу. Тому на сьогоднішніх виборах, щоб вирішити питання місцевого характеру, найкраще – іти самовисуванцем.

Як гадаєте, наступний парламент працюватиме всю каденцію чи і його робота може завершитися дочасно?

Ймовірність того, що він може не пропрацювати повну каденцію – велика, адже конфігурація майбутньої коаліції, а ми вже можемо це оцінити, – доволі хитка. Тому важливо, наскільки сильною буде опозиція як всередині парламенту, так і під його стінами. Треба чітко зрозуміти – вектор руху країни до ЄС та НАТО змінюється чи ні. Якщо він змінюється, то на це буде різка реакція.

А ви бачите загрози, що вектор може змінитися?

Це очевидно. Є речі чи дії, які не те що натякають, а відверто б’ють по українцях. Звісно, це насторожує і підводить до того, що такий сценарій не виключений. Тому, якщо буде спроба реваншу – нам до того треба бути готовими. Червоні лінії – це те, що потрібно для кожного політика, який пройшов вже ці випробування і має у цьому досвід.

Гадаю, галичани в цьому питанні є одностайними і результати виборів це мали би підтвердити. 

Ви переоцінюєте можливості Галичини. Я переконаний, що на цих виборах Галичина різко «позеленіє». Гадаю, десь на 1/3. І це, можливо, тому, що незабаром будуть ще й місцеві вибори, бо владу потрібно ще закріпити на місцях. Ще один момент: кинувши країну в дочасні вибори влітку жоден із соціологів чи політологів не може спрогнозувати результату. По-друге, це відбулося раптово і за скороченою програмою. Навіть політики, які хотіли би перемогти у тому чи іншому окрузі, не мають реально часу, щоб дійти до кожного виборця і донести свою позицію. Розрахунок на що? На бренд, на етикетку партії, яка реально має за собою привести кандидата і створення однопартійної більшості.

Про запит на нових і молодих. Вони потрібні українській політиці чи ні?

Навчитися можна всьому, потрібні лише бажання і час. Але політиків  треба готувати системно, а не шукати в той період, коли розпочинаються вибори. Ми багато чули про відкриті списки, але знову ж таки відкриті списки зі старими політиками не дають в підсумку того результату, на який ми очікуємо. Це буде перетасовка в межах партійної приналежності практично тих самих людей, які більше розкручені. Тому якщо ми хочемо нових, молодих, а їх потрібно брати в політику для того, щоб реально змінювати життя, – їх до цього потрібно готувати. Їм треба поступово передавати досвід, їх треба поступово перевіряти конкретними справами і тільки після цього допускати до законотворчої роботи.

Тоді чому виборці готові дати зелене світло молодим і недосвідченим?  Як ці молоді політики протистоятимуть у парламенті, до прикладу, «Опозиційній платформі – «За життя»?

Коли ми обираємо політиків, то щоразу намагаємося шукати щось нове, молоде, нічим не заплямоване. Мовляв, прийде і зробить для нас щось таке особливе, а ми в той час стоїмо осторонь і намагаємося не змінювати ні свої правила, ні свої стереотипи життя. Але чудес не буває. Для прикладу, коли ми шукаємо лікаря, в якого хочемо полікуватися, то ми шукаємо перевіреного, досвідченого, а коли політика – давайте щоразу будемо обирати нового. Але коли до парламенту йде Медведчук зі всією компанією, яка буде і це очевидно, – то мають бути люди, які можуть чинити відповідний опір. Якщо цього опору не буде, то буде реванш. І цей реванш може бути зроблений дуже хитро, гібридно, нашими руками.

У яку фракцію у майбутньому парламенті ви могли би увійти?

Як мінімум «Голос» – це одна із ключових політичних фракцій, які є цікаві. Мені симпатичні ті цінності, які сповідує ця партія, і 10 критеріїв, які вони задекларували. Можливо, й інші депутатські фракції, але не з числа старих політиків, яких ми вже бачили у минулому. В жорстку опозицію змісту йти немає, це закриті можливості для округу. Хіба, коли це протистояння, від якого ми втрачаємо Україну, тоді це робити потрібно. Якщо ні, то це – конструктивна опозиція, яка формується у складі депутатських груп чи фракцій, які засновані на християнських цінностях, економічній складовій, що дають можливість динамічного розвитку.

Ви для себе розглядаєте варіант співпраці із партією президента?

До того часу, поки не будуть чітко артикульовані цінності, в якому контексті ми рухаємося, – ні. Бо те, що сьогодні ми бачимо – насторожує. Якщо рух країни відбуватиметься у протилежному напрямку від того, яким ми йшли останні роки, то категорично ні.

А якщо вас після виборів знову запросять у Міністерство охорони здоров’я, ви погодитеся?

Для мене передусім важливо, хто очільник, яка команда і в якому напрямку ми йдемо. Якщо це спроба відмотування до минулого, незрозумілої моделі охорони здоров’я радянських часів Семашко, – то мені це не цікаво. Якщо це конструктивний діалог і ми рухаємося вперед, закриваємо ті прогалини, які ще є, і виходимо на цікаву модель для України – тоді так.  

 

 

Політична реклама

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *