Тараса Гап’яка поновлено у званні військовослужбовця

Я повернувся додому з полону,

у мене серце з заліза й поролону.

Вітчизна зустрічає сторожовими псами.

Хто тут торгує моїми небесами?

Сергій Жадан, “Саботаж”

 

Наприкінці грудня минув рік від звільнення з полону бориславця Тараса Гап’яка. Це був перший за два роки і поки що останній «великий обмін» полоненими між українською стороною і угрупованнями «ЛНР» та «ДНР».

Україна передала на окуповані території 233 засуджених, які були затримані у зв’язку з війною на Сході і відбували покарання в українських в’язницях. З в’язниць бойовиків було звільнено 73 українці: 41 цивільний і 32 військових.

Другого «великого обміну», який планували провести 27 грудня 2018 р., не відбулось. Як раніше повідомляла перша заступниця голови Верховної Ради, представниця України в гуманітарній підгрупі ТКГ Ірина Геращенко, 4 грудня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську з питання звільнення заручників, росіяни зірвали пропозицію України щодо звільнення заручників і політв‘язнів. Україна пропонувала обміняти 23 росіян на 23 українських політв’язнів, що утримуються у російських в’язницях, а також помилувати 66 так званих сепаратистів в обмін на звільнення бойовиками 19 українських військових.

Історію про Тараса я вперше почула від його матері – Світлани. Була березнева вітряна погода, вона виглядала втомлено і заплакано. Казала про полон, про дивну поведінку командирів частини, про те, що її син – патріот України. Захищав її територіальну цілісність за покликом серця. Вже третій рік – увесь час на «нульових позиціях». Про підписання контракту спершу маму не повідомив – щоб не хвилювалась. І коли дзвонив в ніч зникнення з чужого номера – теж казав, що все добре. Тільки тривожним голосом. Вже згодом місцезнаходження її сина на території ЛНР було підтверджено спецслужбами завдяки цьому номеру. Більше звісток від сина вона не отримувала. Двічі їздила на схід в частину Тараса, щоб з’ясувати обставини зникнення сина. Не закрилась в своєму горі, а навпаки – давала свідчення журналістам. І ніколи не втрачала віри в його невинність і повернення.

 

Боєць потрапив в полон. Реакція

Тарас Гапя’к вступив у ряди ЗСУ у 2013 р. як строковик. У 2014 р. перевівся на контракт. Пройшов спільні навчання ЗСУ та НАТО. У зоні АТО – з 2014 року – тобто одразу після служби в армії. Постійно воював у гарячих точках на Луганщині (Щастя, Кримське, Лутугине, Новотроїцьке, 31 блокпост на трасі «Бахмутка»).

У полон до незаконних збройних формувань боєць потрапив на третьому році служби 24 березня 2016 року – за місяць до ротації. 11 травня в мережі на Уoutube-каналі «Народная милиция ЛНР» з’являється відео під назвою «Жалобы пленного военнослужащего ВСУ». На відео полонений ламаною російською мовою розповідає про «недоліки» української армії, застарілу техніку,відсутність патріотизму і мотивації українських військовослужбовців, вживання спиртних напоїв військовослужбовцями, тяжке життя в Україні, спричинене високими цінами на комунальні послуги і продукти в магазинах тощо. Жодної військової таємниці не видає. Очевидно, відповідає так, як йому казали відповідати. І як, зрештою, треба поводити себе в полоні задля збереження головного – життя.

На наступний день штаб АТО «після ретельного вивчення інциденту, який трапився наприкінці березня, та врахування всіх обставин», заявив, що Гап’як самовільно залишив місце служби та повідомив, що його позбавлено військового звання “сержант”, а матеріали службового розслідування направлено до військової прокуратури для ухвалення правового рішення за статтею 430 «Добровільна здача в полон», – йшлося в повідомленні прес-центру штабу АТО.

 

Боротьба за Тараса розпочинається в рідному Бориславі

Його мати глибоко переживала те, що ім’я її сина хотіли знечестити за схемою «потрапив у полон – зрадник. Бо сам так на відео сказав».

У Бориславі п. Світлана організовує прес-конференцію, на якій говорить про невинність свого сина. І про те, що вона буде боротись за нього і ім’я. Підтримали її Спілка воїнів АТО Дрогобиччини, усі бориславці. Тоді місцеві громадські організації підписали звернення до вищих органів влади з проханням провести розслідування та докласти усіх можливих зусиль, щоб звільнити хлопця з полону.

Розголос та, як згодом розповіла п. Світлана, зв’язки у Верховній Раді України, дали результат. У липні Тараса Гап’яка зарахували до списку військовополонених. Це стало підставою для обміну, тож 27 грудня 2017 р. 30 грудня 2017 року його урочисто зустріли в рідному Бориславі. На зустрічі з громадськістю міста він спростував звинувачення на свою адресу, пояснивши це тим, що насправді дев’ять місяців перебував у підвалах так званої “народної міліції ЛНР” і в полон сам ніколи не здавався.

Далі було кілька судів по кримінальному провадженні про самовільне залишення частини. У вересні Тарас виграв суд, рішенням якого було поновлення на службі та повернення звання сержант, повернення грошових виплат за час перебування в полоні. Наприкінці січня цього року Тарас виграє апеляційний суд. Апеляцію подавала військова частина. Усі звинувачення з військовослужбовця знято остаточно. Адвокат Тараса стверджує, що військова частина мусила подати апеляцію, і було б дивно, якби вона цього не зробила. «Не може військова частина відповісти за власний промах», – казав Тарас на зустрічі з громадою Борислава 30 грудня 2017р.

Полон. Погляд зсередини

Тут, у Бориславі, ми були свідками того, як подана штабом АТО інформація з поспішним висновком штабу АТО про добровільний перехід на сторону бойовиків поширювалась ЗМІ. Першим по телебаченню саме в такому світлі подав інформацію телеканал 1+1. Також ми читали коментарі під публікацією прес-служби АТО у Фейсбуці – серед яких були і звинувачення Тараса “диванними сотниками”, і образи в сторону батьків військовополоненого. Тоді ми переживали, щоб Тарасові не показували ці вибіркові коментарі. Адже головне завдання бойовиків – зламати дух полоненого, довести, що Україні він не потрібен.

«Я не мав жодного зв’язку з Україною”, – каже тепер Тарас.

В рамках розслідування Тарас Гап’як надав письмові свідчення, як саме готуються фейкові сюжети для російських ЗМІ із “зізнаннями” українських заручників. За час перебування в полоні зміг ідентифікувати 19 найманців зі складу так званої “військової комендатури ЛНР”, які особисто причетні до катувань українських заручників.

«Мене доправили до «військової комендатури». Там мене розмістили у підвальній одномісній кімнаті. Того ж дня мене забрали на допит дев’ять осіб, з яких шість – охоронці, а три проводили допит. Усі приховували обличчя, називали себе «русскими». Під час допиту я зрозумів, що вказані особи з підрозділу «Купол»… Раз на два-три дні вони проводили допити, застосовуючи фізичну силу, електрошокер, електричний струм від телефонного апарата «ТА-57», били гумовими кийками, вибивали зізнання в сприянні спецслужбам України. Також фізично знущалися та застосовували тортури, коли відмовився вчити та озвучити наданий мені текст на допиті, де знімали відеосюжет для окупаційних ЗМІ», – зі свідченнь, які внесено в бюлетень СБУ №6 від 15.05.2018.

«Чому ти півтора місяці терпів знущання бойовиків? Чому одразу не погодився знятись у відео? – питаю я. – Вас не вчили, як треба поводитись в полоні? – Бо я такий. Півтора місяці на їхні неймовірні сценарії не погоджувався. Відтак текст сценарію кілька разів переписували. Якби погодився на перший варіант – міг би додому вже й не повертатись. І взагалі, якби не погрози сім’ї, то у тому відео не знімався б. Плюс набридло «отримувати в лице». Я ж їм однаково брехав і нічого про службу не видавав».

 

Здавалося б, після оприлюднення відео полоненого мали б залишити в спокої. Але ні. Ми недаремно вже згадували про випуск новин ТСН на каналі 1+1. У випуску журналісти розповіли не лише неперевірену інформацію про «самовільний перебіг на бік бойовиків». А й про те, що воює Тарас з 2014 року. Що є військовою таємницею. А оскільки бойовикам Тарас казав, що служить з 2016, побої продовжувались аж до липня. Тоді його було занесено до списку полонених «на обмін». Виходить, якби телеканал не озвучив тоді забороненої інформації, то утримання Тараса у в’язниці було б не таким болючим. Жодного вибачення ні перед хлопцем, ні перед його рідними з боку телеканалу не прозвучало. Не кажучи вже про матеріальну компенсацію моральних збитків…

 

Боєць розповідає, що найважче було перші три місяці. За цей час хлопець схуд на 30 кг – годували баландою один раз на день. 8 місяців він жив сам. На 9-й місяць підселили хлопця, який теж пішов на обмін. Тарас займався фізичними вправами, потім читав, виконував робити (прибирання території і таке інше). Читати давали, очевидно, те що було: детективи, фантастику (зокрема цикл «Пісня льоду й полум’я» Джорджа Мартіна, який ліг в основу серіалу «Гра престолу»), навіть Кримінально-процесуальний кодекс України.

 

Про полон: «Сталося те, що сталось. Якби не полон – ніхто не знає, що би зі мною було. Крім того, це мене змінило. Я почав інакше ставитись до свого життя. Посерйознішав».

 

«На плаву» Тараса тримали віра і впевненість в тому, що його шукають, чекають і вірять в його невинність. Віра в маму, друзів, у себе, в Бога. «Немає в полоні нічого страшного. Головне гнути свою лінію. І багато не говорити».

 

Впродовж теми

Програма роботи з військовими щодо виживання і поведінки в полоні

На четвертому році війни в Міністерстві оборони України почали реалізовувати програму тренінгів для військовослужбовців на випадок потрапляння в заручники. Розробила програму військовий психолог Олена Нагорна, яка є співголовою комітету психологічної адаптації й соціальної реабілітації Асоціації народних волонтерів при Міністерстві оборони.

 

Основна мета програми – відійти від загальноприйнятого ще в часи Другої світової війни штампу «полонений, отже – зрадник». За словами фахівців, ставлення до полону у Збройних силах поступово змінюється з “радянської” на “західну” модель. Відмінність між ними полягає в тому, що в “цивілізованому” суспільстві найбільшою цінністю є людське життя. А отже, головна мета військовослужбовця – будь-що зберегти себе живим, навіть якщо для цього доведеться здатися ворогу.

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В ПОЛОНІ
  1. Щоб вижити, ви маєте визнати і зрозуміти, що перебуваєте повністю у владі того, хто вас утримує. У вас немає ніяких прав, ви не можете нічого зробити, ваше завдання – зберегти себе. Скажімо, застосування тортур означає міжнародні суди через недотримання Женевських конвенцій щодо заборони катувань. Проте Олена Нагорна не радить згадувати про Женевські конвенції, потрапивши в полон до бойовиків. Адже намагання пояснити їм, що побої чи інші знущання – це міжнародний злочин, з великою ймовірністю завершаться для полоненого “найвищою мірою”. Хто ж зацікавлений залишати свідком такого “розумника”?
  2. В жодному разі не провокуйте утримувачів на агресію. Не чиніть опору, не дивіться їм прямо в очі, не вступайте в дискусію, говоріть спокійним голосом, без ворожого тону. Відповідайте тільки на ті запитання, які вам ставлять. Виконуйте всі розпорядження терористів після того, як вас захопили.
  3. Ви маєте повне право говорити правду про все, що знаєте, задля збереження свого життя. Єдине, що правду варто видавати не в перші години (доки підрозділ оперативно змінить дислокацію, паролі, шифри та ін.). І правду слід видавати “дозовано”, щоб залишатися цікавим твоїм утримувачам. Видавши всю інформацію одразу, є небезпека стати більше не цікавим, а отже, не цінним для того, хто утримує.
  4. Якщо вас утримують в полоні – значить ви цінний матеріал, який будуть для чогось використовувати. Із цим потрібно змиритися й дбати передусім про те, щоб зберегти своє життя. Дають їсти – їжте, дають пити – пийте, є можливість відпочити – відпочивайте.
  5. Заховайте свою особистість максимально глибоко. Чим більше вона “висунута на поверхню” – тим легше її зламати. Це той єдиний випадок, коли роздвоєння особистості стає рятівним.
  6. Старайтеся використати кожну можливість, щоб відволіктися, зняти стрес: виконуйте фізичні вправи, якщо є така можливість – малюйте або читайте, пишіть вірші тощо.
  7. Запам’ятовуйте все, що почули в полоні:  імена, прізвиська, позивні, прикмети, голоси, особливості поведінки утримувачів, про що вони між собою говорять. Після звільнення ця інформація допоможе їх ідентифікувати і притягнути до відповідальності.
  8. Не перегравайте в тому, щоб сподобатись терористам. Не піддавайтеся на провокації і з підозрою ставтеся до того, що вони вам розповідають. Варто розуміти, що буде багато провокацій, щоб змусити вас прийняти їхню позицію. Водночас за певних умов корисно викликати у ворога більш приязне ставлення: того, кого знають ближче, скривдити важче.

Важливою є потреба в консультації фахівця не лише колишніх заручників, а й їхніх родин. Їм украй важко витримувати спершу напругу очікування своїх близьких із полону, а потім – життя з людиною, психіка якої травмована таким досвідом.

 

ПОРАДИ РОДИЧАМ ПОЛОНЕНИХ
  1. З того моменту, коли у вас з’явилася підозра, що рідна людина могла потрапити в полон, намагайтеся максимально збирати інформацію. Фіксувати всі телефонні дзвінки, всі появи у вашому житті нових осіб, незнайомих людей.
  2. У жодному разі не вступайте ні в які переговори чи домовленості з бойовиками або будь-ким, хто запевнятиме вас, що утримує вашого близького в заручниках. Бо й рідних не визволите, й самі можете в полон потрапити.
  3. Не дозволяйте “забути” про себе державним інстанціям, які займаються звільненням полонених – пишіть, дзвоніть, “набридайте”.

 

Юлія Гасій

Медіа Дрогобиччина, № 1 (48)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *