П’ять років пам’яті Небесної Сотні. Їхня жертва була недаремною…

 

Так думають люди, для яких Герої Небесної Сотні – не мужні, сміливі, але абстрактні герої з телевізора та фотографій на стінах пам’яті, а рідні, які більше не сядуть за сімейний стіл, не зателефонують, не пожартують.

 

До п’ятої річниці Революції Гідності та трагічних подій 18-20 лютого 2014 року ми поспілкувалися з рідними Героїв Небесної Сотні з Дрогобицького району, щоб почути, що сьогодні відчувають ці люди. Цим матеріалом ми не претендуємо на якесь узагальнення чи навіть приблизну картину настроїв родичів учасників Майдану чи Героїв Небесної Сотні. Це просто дві маленькі розповіді двох абсолютно різних людей, які таки мають один великий спільний лейтмотив. Та досить пафосних слів, сподіваємось, ви все відчуєте самі.

 

Марія Хамандяк – рідна сестра Богдана Вайди, який народився, виріс і вчився у Стебнику, а потім за сімейними обставинами переїхав жити в Летню, найперше зі щемом ділиться теплими, часом смішними, часом зворушливими спогадами про брата.

«Я від Богдана на п’ять років старша. Він ріс на моїх очах. Мама працювала добами, тож я часто залишалася з братом, фактично його бавила. Богдан з дитинства дуже цікавився спортом, дивився Олімпійські ігри, збирав автографи видатних спортсменів. Спорт все життя був його другою пристрастю, зацікавленням після політики. Національне відродження, Народний Рух України, постать та ідеї В’ячеслава Чорновола були дуже близькі Богдану. Закінчив Львівський технікум механічної обробки деревини. Служив в Мінську. Багато років працював в Дрогобичі на деревообробному заводі. Потім завод збанкрутував, довелося їхати на заробітки в Італію, де працював на зборі апельсинів. Богдан не мав сім’ї і своїх дітей, тож любив моїх. На весілля доньки, його похресниці, передав з Італії шість кілограмів апельсинів та 100 доларів. Апельсини дійшли, а долари – ні…

На Майдан Богдан поїхав 12 грудня 2013 року. 18 грудня приїхав, бо застудився. 20 січня 2014 року, рівно за місяць до його смерті, я ще була в нього в гостях на Івана, бо він Іванович. Не знала, що востаннє. І потім він знову поїхав в Київ до своїх побратимів. А 20 лютого загинув…».

На цьому моменті пані Марія ледь стримує сльози, бо взагалі є людиною дуже емоційною. І досі болісно переживає всі ці події. 4 червня 2017 року на відкритті пам’ятника Героям Небесної Сотні в Дрогобичі вона так розхвилювалась після виступу, що отримала інсульт, стала інвалідом ІІ групи. Сьогодні пані Марія отримує 1600 гривень пенсії та попри все вважає себе дуже багатою жінкою, бо має троє дітей, восьмеро внуків та брата-Героя:

«Я пишаюся тим, що мій брат присвятив себе народу українському. Я не вважаю, що його жертва була даремною. Звичайно, трохи сумно, що сьогодні патріотичний дух підупав, та хотілось би трохи більшу пенсію. Але наша держава ще молода, і ми її якраз будуємо. Тож найперше бажаю всім нам мирного неба. Всі ми маємо прикластися до змін, аби хлопчики не гинули на Сході, бо я всіх їх вважаю побратимами Богдана. Щоб сім’ї не розпадалися, щоб діти не росли без батьків».

 

Брат Олега Ушневича – Роман Ушневич – активний учасник громадської організації «Родина Героїв Небесної Сотні», яка створена в перші місяці після трагічних подій лютого 2014 року. Роман розповідає, що тоді завдяки священикам, волонтерам родичі загиблих Героїв Небесної Сотні дуже зблизилися і згуртувалися в загальноукраїнську громадську організацію, щоб найперше домагатися розслідування вбивств беззбройних мирних протестувальників, по-друге, дбати про увіковічення пам’яті загиблих і по-третє, допомагати одне одному вирішувати соціально-побутові питання.

На запитання, чи відчуває сьогодні родина підтримку держави, за яку віддав життя брат Олег, Роман Ушневич ділиться: «Здається, ніби й відчувається підтримка родин Героїв Небесної Сотні. Завдяки ініціативі Львівської обласної ради є пільги на комунальні послуги, держава нам виплатила фінансову допомогу Але хлопців, Олега не повернути… Батько наш досі сильно переживає загибель сина. А немає жодного результату в розслідуванні тих кривавих подій. Ми підтримуємо тісний зв’язок з Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури та його головою Сергієм Горбатюком. Вони роблять все можливе. Та є відчуття, що там вгорі владці прикривають одне одного, бавляться з нами в кішки-мишки, заважають розслідуванню… Та й визнання Героїв Небесної Сотні Героями України довелося вимагати пікетами. Взагалі прикро часом допомоги та визнання виборювати. Сумно, що далі є корупція та підкуп виборців. Але  хочеться вірити, що все так не буде.

Бо я однаково вважаю, що Майдан нас усіх змінив. Навіть тих, хто сидів перед телевізором,  навіть зовсім маленьких. На зустрічах з дітьми в школах я з радістю бачу, що вони по-іншому сприймають світ, що це нові, абсолютно вільні від “совка” люди. Майдан – це трагічна сторінка історії, яка такою дорогою ціною дала нам можливість змінитися самим та змінити країну, аби більше ніколи не повертатися до способу життя, який був до того. Ми віддалилися від Росії і таки рухаємося в Європу».

 

20 лютого Дрогобиччина втратила трьох:

Богдан Вайда

Олег Ушневич

та Йосиф Шилінг


Вічна світла пам’ять!

 

Іра Циган

Медіа Дрогобиччина, № 1 (48)

Із серії матеріалів #5років_після_розстрілу

 

Фото з мережі

 

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *