Ті, в кого є ціль і мета, не мають посттравматичних синдромів

Руслан Пукшин із Самбора три роки як демобілізований.
Сьогодні чоловік розвиває власну справу. Але робить це так, щоб своїм прикладом надихнути й інших. І йому це вдається.

 

– Руслане, після війни ви подалися в фермерство. Як так сталося?
– Війна вибиває людину з колії… Ти мусиш взяти себе в руки і щось робити. Щоб родина була в достатку і щоб не збожеволіти від важких думок.
Як садівник в п’ятому поколінні, я хотів займатися садівництвом. Все життя мріяв посадити сад. Але ніяк не вдавалося.
І ось в 2015 році я написав заяву на отримання земельної ділянки. Питання вирішувалося надзвичайно довго: були різні відмовки, нюанси, постанови. Але, все ж, знайшлися люди, які до землі стосунку не мають – з інвестиційного сектору ОДА, – які дзвонили сюди, до тих, від кого залежить ухвалення рішення, зі словами “хлопці хочуть робити, дайте”. І восени цього року я нарешті отримав землю.

– Ваш приклад цінний тим, що ви навколо себе об’єднуєте побратимів
– Багато хлопців хотіли працювати на землі. Але як правильно, результативно це робити – не знали.
Ми вирішили робити це спільно. Почали з простого, але ключового: з бізнес-плану і розрахунків.
Правильний бізнес-план – це 50% успіху.
Земля може принести вагомий прибуток, це правда. Головне – якомога менше помилок.

– В яких напрямах працюєте?
– Бачимо для себе три напрями: садівництво (горіхи, фундук), бджолярство, плодоовочівництво.

– Чому така вибірка?
– За час, поки будуть рости горіхи і будемо вчитися бджолярству, треба заробляти гроші. Поруч є Трускавець, Моршин, є Карпати. Якщо гарно налагодити роботу – ринок збуту будемо мати. Буде оборот і копійка.

– У вас є цікава ідея проекту “Міцний тил”. Як вона з’явилася?
– Ті, хто навколо мене – це учасники АТО. Суть руху “Міцний тил”, який ми втілюємо спільно з Галицькою Партією, – допомагати учасникам АТО створювати свої фермерські господарства і ефективно працювати на землі.
Я знаю, що може і вміє кожен з моїх хлопців, які були на війні. І також знаю, що кожен, хто там, на передовій, хоче, щоб тут, вдома, був прикритий тил. Щоб були групи людей, які допоможуть, розкажуть, покажуть як.
Більшість із хлопців, повернувшись з війни, хочуть працювати тут, у себе вдома. Не їхати на заробітки. Не батрачити на когось. А самому стати добрим господарем. Їм лише потрібно трохи підтримки, дружнє плече і добра порада.
Ті, в кого є ціль і мета – не мають поствоєнних, посттравматичних синдромів.
Вони – цвіт нашої нації! А цвіт треба берегти, бо після цвіту йде плід.

 

Замість післямови. Колеги Руслана зі Спілки учасників АТО, яким вдалося отримати землю, за прикладом товариша, також вирішили зайнятися сільським господарством. Вони посадили малину, планують також – 500 кущів смородини та 8 гектарів горіха. Вже закупили кілька вуликів – навесні матимуть і пасіку. Для власної справи господарі придбали трактор.
“Ми з радістю відгукнулися на ініціативу співпраці хлопців зі Старого Самбора і Самбора. Бо активність, а особливо, активність людей, які повернулися з війни – надзвичайно важлива, безцінна”, – каже голова обласного осередку Української Галицької Партії Іван Щурко.
Подібний проект – Центр підтримки фермерства – Галицька Партія підтримує на Жидачівщині.

 

Медіа Дрогобиччина, № 17 (47)

Матеріал підготовлено в межах проекту “Розвивай_ся”

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *