Хортингу – 10! Як все починалося

 

У 2019 році свій перший ювілей – десять років – святкуватиме українське національне бойове мистецтво – хортинг. Для єдиноборства це не вік, навіть не дитинство. Але хортинг завдяки простим правилам та видовищності зумів за десять років не лише розвинути потужні осередки практично у всіх областях України, але й здобути симпатиків за кордоном. За цей час проведено три чемпіонати світу та три чемпіонати Європи.

У 2018 році хортингісти встановили два Національні рекорди, занесені в Книгу рекордів України – з одночасного виконання найбільшою кількістю спортсменів форм хортингу першого рівня 9 вересня 2018 року на Фестивалі спортивних розділів хортингу в Києві та зі створення логотипу хортингу за принципом доміно зі спортсменів на Кубку України в Черкасах 15-16 грудня.

Хортинг все більше на слуху, він реально захоплює дітей та молодь, перемагаючи навіть планшети. В чому секрет?

 

Історія засновника

Той, хто хоче повною мірою зрозуміти філософію і психологію цього українського єдиноборства мусить знати з чого, а точніше – з кого усе починалося. Унікальне комплексне бойове мистецтво, аналогів якому досі не було у світі, жорстке, але справедливе, максимально наближене до життя, заснував, розробив правила змагань та міжнародну програму підготовки спортсменів наш земляк, уродженець Дніпродзержинська, (нині місто має назву Покров) – Едуард Єрьоменко.

“Сила і Честь!”, – у двох коротких словах прийнятого девізу хортингу закладена велика і непереможна формула сучасного самовиховання і загартування характеру.

А хортинг, як українська національна виховна система, за задумом засновника Едуарда Єрьоменка має готувати спортсмена до будь-яких, навіть найжорсткіших викликів життя. Це єдиноборство, де карають за боягузтво і заохочують за сміливість.

Звідки такі завдання? Як і все справжнє в людині – з дитинства та власного досвіду. І не можна сказати, що дорога Едуарда Єрьоменка до хортингу була короткою і простою. Це був справжній довгий шлях воїна.

Едуард Єрьоменко народився 17 січня 1968 року в Дніпродзержинську. У 1974 році батько Анатолій пішов з сім’ї, і з того часу Едік його не бачив. Жив з мамою та молодшим братом. У сім років, як і всі, пішов в середню школу та вступив на навчання в музичну школу по класу баян.

Першим спортом Едуарда Єрьоменка стало плавання. Плаває в місцевому басейні «Прометей» та займає перші місця на дитячих змаганнях. У 1980 році переходить в секцію дзюдо Дніпродзержинського спортивного клубу «Прометей».

Скоро Едік Єрьоменко став кращим дзюдоїстом в спортшколі. Про нього говорили, що “Єрьому” неможливо перемогти. А секрет був у тому, що для хлопчини з неповної сім’ї спорт був не захопленням, як для його ровесників, а всім – роботою, життям. Добові 7 рублів на харчування, які видавали Едіку, як члену збірної з дзюдо, були вагомою підтримкою для сім’ї. Мама заробляла менше.

Все йшло до того, що хлопець мав далі спокійно і наполегливо продовжувати спортивну кар’єру в армії та служити в спортроті. Але замість того Едуард потрапляє в Ферганську «учебку», з якої один шлях – Афганістан. В середині 80-х війна в Афганістані вже не йшла звичними відкритими методами боротьби. Потрібні були спеціально підготовлені фізично витривалі бійці, особливо розвідники.

Навчальна база в Фергані – окреме випробування. Постійні кроси та виснажливі тренування навіть фізично підготованому Едуарду Єрьоменку видалися жахіттям. Дійшло до того, що хлопець, який колись у СПТУ №16 на випускному поставив рекорд підтягування на перекладині – 32 рази, виснажився і міг підтягнутися лише… двічі. Відправка в Афганістан вже почала сприйматися як визволення і звільнення.

В Афганістані він потрапляє у 80-у розвідувальну роту. Там його чекають постійні підйоми в гори з 50-ти кілограмовим боєкомплектом на спині. Був снайпером-кулеметником, командиром розрахунку «Утьос». З бойових виходів не вилазив. В ціль потрапляв з відстані 1 кілометр.

У 1988 році все відділення Едуарда Єрьоменка згоріло в гелікоптері. Він дивом вижив. У 1989 рота поверталася з Афгану останньою. Додому сержант Єрьоменко добирався три доби. Ще вісім годин просидів на лавці на залізничному вокзалі в Дніпродзержинську. Просто не міг іти! Не міг повірити, осягнути, усвідомити, що повернувся звідти, що може втілювати в життя все те, про що мріяв ночами в спальниках на каміннях, про що говорив з хлопцями в палатках. Відчув, що може це робити, а багато хто з роти не може…

Після війни Едуард Єрьоменко відновлює спортивну кар’єру. У 1989 році вступає на навчання в Дніпропетровський інститут фізичної культури та спорту на кафедру боротьби і боксу.

З 1999 по 2003 рік Едуард Єрьоменко працює заввідділенням єдиноборств Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання. У 2003 році стає Президентом Національної Федерації кіокушин карате в Україні. Вісім разів відвідує Японію.

Та в певний час до людини приходить усвідомлення, що він витрачає час на чужу духовно-бойову традицію. А в Україні ж є своя прекрасна лицарська бойова традиція українського козацтва. Найголосніший голос – голос крові.

У 2007 році Едуард Єрьоменко вступає до Київського національного університету на юридичний факультет. Тут пощастило навчатися у видатного історика-дослідника, завідувача кафедри історії України, доктора історичних наук професора Володимира Івановича Сергійчука. Саме він надав історичні дослідницькі матеріали щодо фізичної підготовки та військових тренувальних традицій козацтва, зокрема історичної спадщини Придніпров’я, на землях якого і досі проживають етнічні нащадки мужніх і досконалих пращурів, традиції яких закладені в основі зародження та існування вільних козацьких земель, духовним та силовим центром яких була впродовж декількох століть Запорозька Січ (острів Хортиця і навколишні землі Придніпров’я). Поглиблене вивчення цієї теми славетної української історії і зумовило надання як назви виду спорту хортинг, так і поширеного арсеналу технічних прийомів для застосування у системі самовдосконалення та спортивних двобоях хортингу.

Ідея виникнення хортингу, як комплексної системи самовдосконалення особистості, заснованої на фізичному, морально-етичному та духовному вихованні, пов’язана з відродженням давніх народних традицій, що передавалися з покоління в покоління. Система підготовки, виховання характеру в найжорстокіших рукопашних двобоях, в яких дозволялася вся можлива техніка самооборони, удосконалення майстерності та надбання змагального духу запорозьких козаків лягли в основу хортингу, як виду спорту.

У 2009 році Едуард Єрьоменко офіційно зареєстрував хортинг, як бойове мистецтво.

Сучасний український хортинг – це універсальна система змішаного єдиноборства, яка втілила в собі найбільш ефективні та дієві прийоми спортивних і прикладних єдиноборств та бойових мистецтв. Сьогодні хортинг є національним видом спорту в Україні та одним з найпопулярніших і масових видів бойового мистецтва.

 

Захоплені

У Дрогобичі перший осередок хортингу в лютому 2012 року заснував чинний спортсмен і тренер Денис Іваницький. Молоде українське бойове мистецтво хортинг з універсальним набором прийомів для поєдинку як у стійці, так і в партері, максимальна наближеність технік хортингу до реального життя припали до душі Іваницькому, який з дитинства займався єдиноборствами. Місцевий осередок розпочинався з десятка спортсменів. Вже у березні 2012 року представники Дрогобицького осередку хортингу Денис Іваницький і Віталіна Коссак стають призерами Чемпіонату України з хортингу в розділі «Показовий виступ». І Денис Іваницький продовжує розвивати хортинг в регіоні з властивими йому творчим підходом та запалом.

Денис залучає до хортингу друзів, таких самих фанатів спорту з дитинства, як і він сам – Віталія Плеханова, Сергія Дідуся. А це вже серйозний розвиток, людський і організаторський ресурс для створення Львівської обласної федерації хортингу та організації і проведення змагань. В червні 2014 року у Львівській обласній федерації хортингу з’явилася нова складова – поруч з Дрогобичем, в курортному Трускавці, за підтримки Дениса Іваницького зареєстровано Трускавецький осередок хортингу, який очолила Ірина Циган.

У 2016 на фестивалі бойових мистецтв «Воїн Світла» в Києві ведучий Геннадій Попенко назвав представників хортингу Львівщини, вихованців Дениса Іваницького “Галицькі Леви”. І вони тоді вибороли Гран-прі фестивалю, а у 2018 підсилили успіх перемогою на Міжнародному фестивалі «Воїн Світла. BUDO EXPO 2018» та вибороли путівку в Париж на міжнародний форум бойових мистецтв в Берсі. Тож у 2019-му – ювілейному для хортингу році, є велика ймовірність того, що українські козаки знову переможуть французів.

 

Ксенія Чумак

Медіа Дрогобиччина, № 17 (47)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *