Відреставрована синагога – ще одна історична подія для Дрогобича

Нова сторінка історії для єврейської громади міста – інавгурація хоральної синагоги. Свято завершення реноваційних робіт відбулось  в червні і зібрало навколо себе юдейську общину не лише Дрогобича, але й Борислава та Трускавця. Окрім того, до синагоги приїхали гості з Ізраїлю, Америки та Польщі. Мешканці інших конфесій також прийшли на свято, щоб привітати своїх друзів з такою історичною подією.

Історично побудова хоральної синагоги Дрогобича розпочалась у 1842 р. і тривала майже 23 роки до 1865 р.. Висота синагоги до верху карнизу становить 19.5 м (приблизно висота шестиповерхового будинку), ширина – 35 м, довжина – 37 м. Верх увінчують скрижалі Мойсея, а під ними можна налічити 12 арок, що, власне, символізують 12 колін Ізраїлю. У радянський час дрогобицька синагога слугувала сумнозвісним місцем для складу. Спочатку солі, потім тканин, а згодом тут був магазин меблів. Лише на початку дев’яностих споруду повернули місцевій єврейській общині.

 

Щоправда, довгі роки синагога заростала деревами та бур’янами, дах провалився, а сама божниця мала вигляд суцільної занедбаної руїни, була розвалищем людських душ та молитов. Згідно з деякими історичними фактами первісний колір синагоги був білим із сірим відтінком. Сьогодні ж екстер’єр будівлі забарвлений у зеленуватий колір. У 1939 році за декілька місяців до початку Другої світової війни у великій хоральній синагозі одружився майбутній Лауреат Нобелівської премії миру та шостий Прем’єр-міністр Ізраїлю – Менахем Бегін. Його дружиною стала  дрогобичанка Елайза Арнольд.

Взагалі, із дрогобицькою синагогою тісно пов’язано й багато інших історичних фактів, про котрі знають далеко не всі мешканці міста. У минулій епосі біля хоральної синагоги розміщувалась криниця, котра служила джерелом для тих, хто мешкав у єврейському кварталі. Власне, єврейський квартал був одним із найголовніших осередків єврейської культури у місті. Перед Другою світовою війною Дрогобич заселяло близько 40 відсотків євреїв та налічувалось більше двадцяти синагог. У наші дні збереглось лише сім будівель. Зі створенням єврейського кварталу почалось будівництво першої дерев’яної синагоги (яка згоріла у 1713 році), а також цвинтаря (кіркута), на якому сьогодні збудовані житлові будинки. Щоправда, фрагменти цвинтаря тут збереглись і донині..

Йосип Карпин – голова та рабин єврейської громади у Дрогобичі каже, що відтепер синагога служитиме як сакральна будівля, а також як центр зосередження культури, тобто і для молитви та релігійних обрядів, і для популяризації єврейського мистецтва  у місті. Окрім того, синагога стане центром толерантності та співпраці з іншими місцевими культурами. Очевидно, що виставки, музичні камерні концерти, цікаві зустрічі та імпрези стануть важливою та потрібною частиною задля глибшого знайомства з історією єврейської спадщини міста.

«Наразі у синагозі діє експозиція, котра була презентована у день завершення реноваційних робіт, відтак вона діятиме постійно. Виставка «Спільна пам’ять – крізь кордони» репрезентує історію галицького єврейства. Окрім того, у нас також є декілька  раритетів для майбутнього музею. Отже, на їх основі ми формуватимемо як музей, так і бібліотеку», – розповідає Йосип Карпин.

З початком нового життя синагоги у місті таки відчувається великий інтерес до  божниці.

«Ми відчуваємо, звісно, зацікавлення з боку не єврейської громади Дрогобича. Але зазвичай він не виходить за межі лише зацікавлення. А взагалі, ставлення громади до іншої громади формується з її членів. Якщо людина наділена усіма чеснотами, тоді вона залишається людиною до кінця», –  веде далі Йосип Карпин.

Якщо йдеться про відновлення хоральної синагоги, важливо акцентувати увагу, що саме завдяки єврейській общині місто обросло ще однією важливою та красивою пам’яткою нашої спільної історії. Історії, котра протягом багатьох років була насильно стерта та забута. Реставрація сакральної будівлі відбулась не без допомоги колишнього дрогобичанина – Віктора Феліксовича Вексельберга.

«Дуже важливо знати, що Віктор Вексельберг, котрий фінансово суттєво допоміг нам відновити синагогу – залишається патріотом передусім свого міста, незважаючи на те, що нині він громадянин іншої держави. Мало казати про патріотизм, потрібно для цього щось робити. Власне, Віктор Вексельберг неодноразово допомагав місту відновити декілька інших важливих будівель. Сьогодні ж наша громада з його допомогою зуміла відродити будівлю, котра стільки років залишалася лише звалищем. Цій людині притаманна пуританська скромність. Бо ми, передусім, разом змогли нарешті загоїти рану  як в переносному, так і буквальному сенсі слова. Рану, котра викликала багато негативу і муляла око не лише мешканцям, але здебільшого гостям з Америки чи Ізраїлю, котрі пов’язані з єврейством. Тепер це облагороджений кавалок вулиці і найперше – окраса міста», – ділиться враженням голова та рабин єврейської общини Дрогобича Йосип Карпин.

Відтепер до синагоги приходитиме не лише єврейська община Дрогобича, але також бориславська чи трускавецька

Світлана Юзефівна Фірман – голова товариства відродження єврейської культури Борислава каже, що свято завершення реноваційних робіт – це чудова нагода зібратись  разом.

«Я думаю, що синагога мала б служити для об’єднання всіх трьох громад – Дрогобича, Борислава та Трускавця. Адже чинної синагоги досі не було в жодному з цих трьох міст. Нам би дуже хотілось навіть туди зайти і відчути, чиї ми діти. Коли я прийшла  17 червня у синагогу, то була здивована, побачивши своїх знайомих українців, котрі розділили зі мною радість, привітавши з таким важливим днем у житті нашої общини», – розповідає Світлана Юзефівна.

З 1990 року бориславська єврейська громада налічувала 100 осіб. Донині тут залишилось 40 людей.  Проте всі три громади, можна сказати, є одним цілим – єдиною єврейською общиною трьох міст, позаяк усі свята проводять разом і здебільшого підтримують тісні стосунки одні з одними.

А якщо повернутись саме у Дрогобич, то тут євреї мешкали ще з початку 15 століття, беручи активну участь у розвитку соляного промислу. Сьогодні ж із завершенням реноваційних робіт відродиться ще один імпульс життя єврейської общини, без котрої неможлива повноцінна історія як  Дрогобича, так і Галичини загалом.

Єва Райська

Медіа Дрогобиччина, № 11 (41)