Марина ШКВИРЯ: Якщо щось потрібно народу, у цьому має бути зацікавлена і влада…

Вона – завжди усміхнена та сповнена ідей дівчина з Макіївки. У зв’язку з воєнними діями на Сході України, Марина Шквиря переїхала з сім’єю до Дрогобича. Чому наша розмова саме з нею? Бо Марина не з тих, хто розгублено блукає чужими вулицями, чекаючи повернення додому. Вона підкорює нове місто і робить це дуже оригінально – на велосипеді.

– Марино, чому саме Дрогобич?

– У нас є родичі в цих місцях. Я завжди була рада приїздити сюди в гості, проте навряд чи могла колись уявити, що житиму тут постійно. Коли ж переїхала, подивилася на місто іншими очима і зрозуміла, що тут є багато можливостей щось створювати та змінювати. І я захопилася  цією ідеєю.

– Тобто Дрогобич ти все ж полюбила?

– Так, звісно. Це історичне затишне містечко. Тут тихі вулички, багато красивих місць та якась особлива атмосфера. Але тут ще багато роботи. Шкода, що чимало людей не цінує своє місто і не прагне його вдосконалювати. Хоча ця проблема присутня у більшості українських міст. Мені здається, усім було б корисно іноді отак переселятися –  щоб порівнювати, аналізувати і починати цінувати те, що мають.

– Чи відрізняються люди на Заході і на Сході України?

– Різниця є, але на глобальна. Тут більше традицій, більше відкритості. Там усе обмежується циклом «моя робота», «моя сім’я», «мій простір». Насправді приємно вражена, що тут у мене не виникло жодних проблем із знайомствами, спілкуванням, взаємодопомогою.

– Твоя українська мова – бездоганна. На жаль, далеко не вся Східна Україна може таким похвалитися. Тож  логічне запитання: звідки?

– Вдома ми спілкувалися російською. Але, завдяки мамі, українську знала добре. Тому  тут на державну мову перейшла без проблем.

– Тобто це все ж міф, коли приїжджі зі Сходу чи Києва, коли чують солов’їну, зціплюють зуби і стверджують: «Я нє панімаю»?

– Гадаю, що так. Міф, до того ж грамотно вигаданий, впроваджений та навіяний нам політиками. А люди… наші люди, на жаль, звикли дослухатися до безглуздих стереотипів.

– Чим займається громадська організація «Вело Дрогобич», співзасновником та учасником якої ти є?

– Ми намагаємося зробити Дрогобич більш комфортним для роверистів. Популяризуємо  велосипед як екологічний, зручний та комфортний вид транспорту. Організовуємо заходи, які стають ще й своєрідною платформою для знайомств. Це символічно, бо усі засновники ГО познайомилися під час велопробігів. Взагалі у Дрогобичі відновилася моя дитяча любов до ровера, бо це місто ніби створене для такого транспорту. Коли знайшлися друзі-однодумці, ми зрозуміли, що тут чомусь досі не створено достатньо умов для велосипедистів. І подумали: «Якщо не ми почнемо ці зміни, то хто?»

– А як у вас із фінансуванням?

Спершу ми робили мінімальні самостійні внески – для презентації проекту, друку велосимволіки на футболках тощо. Згодом написали заявку на грант і отримали стартове фінансування на початок популяризації велотранспорту у Дрогобичі (йдеться про грант від проекту «Велотрафік», що фінансується Європейським Союзом,  у рамках «Програми малих грантів для велосипедних активістів» – Авт.).

– Які найближчі плани намагатиметеся втілювати у життя?

– Плануємо облаштувати велостоянки. У цій справі сподіваємося на допомогу місцевих підприємців. Адже це і виявлення лояльності до велосипедистів, і додаткова реклама закладу. Велопішохідні зони – це взагалі прибутково. Поки водій авто думає, біля якого супермаркету йому припаркуватися, задоволений роверист уже двічі вийде з магазину з покупками.

– Але створення велопішохідних зон – це вже серйозна справа. Чи активістам можливо її втілити?

– Так, це глобальне питання стосується удосконалення транспортної системи загалом. Наприклад, зараз проектують капітальний ремонт дороги на вулиці Грушевського. В ідеалі вже у проекті має бути закладено створення певного простору не лише для водіїв авто та пішоходів, а й для велосипедистів. Це сучасний підхід, який піде на благо усім учасникам дорожнього руху. Звісно, це робота не на один рік, але колись же треба починати. Взяти за приклад інфраструктуру окремих європейських міст – і починати. Люди мають розуміти, що в цій країні житимуть їхні діти і внуки, тож думати бажано не лише про себе. Саме з таких речей починається ота «омріяна Європа».

– Тобто на самому ентузіазмі все ж далеко не заїдеш, необхідна потужна допомога влади?

– Влада – це народні обранці. Якщо щось потрібно народу, в цьому має бути зацікавлена і влада, інакше ніяк. На словах усі в принципі «за». Зараз питання в тому, щоб знайшлося фінансування і слова перетворилися на конкретні справи.

– З цим у нас буває не просто. Але особисто ти налаштована оптимістично?

– Я вірю, що з роками у людей з’явиться любов не лише до власних амбіцій («Погляньте,я скрізь роз’їжджаю на авто!»), а й до свого міста. Вірю, що з’явиться та пошириться  екологічне мислення. Насправді велосипед – це і швидше, і дешевше, і комфортніше. Корки на деяких вузеньких дрогобицьких вуличках – це парадоксально. Так само, як і паркування численних автомобілів «аби де». Та то вже інша тема, а ось щодо змін… Вони будуть обов’язково. Просто більшість прагне, щоб усе змінилося миттєво…і бажано без їхньої участі. Так, щоб одного разу прокинувся – і вже добре. А щоб було добре, інколи потрібно і не поспати, а натомість щось-таки зробити.

– З чого вартує почати?

– Насамперед – говорити про свої бажання та проблеми. У Дрогобичі немає належних умов не лише для велосипедистів, а й до прикладу, для мам з візочками. Але чому вони мовчать? Невже їх усе влаштовує?..

Другий крок – робити. Якщо хочете щось змінювати,  почніть з маленького куточку довкола себе. Хоча б декілька хвилин своєї буденності виділяйте на щось, що буде корисним не лише вам, а й іншим.

– Марино, про що ти мрієш?

– Мати змогу щось змінювати. Та й просто робити те, що тобі подобається. Це не завжди приносить кошти, але завжди отримуєш несамовите задоволення. Особливо, коли доводиш: те, що більшість називає неможливим, – таки можливо.

Оля РАДІОНОВА, Медіа Дрогобиччина №7 (21) від 04 серпня

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *