Марта МАЦЬКІВ: Життя одне, і немає часу робити те, що тобі неприємно

Вона – викладачка англійської мови, а ще веде сторінку в соціальній мережі Інстаграм. Корінна дрогобичанка, яка любить подорожувати, але не забуває захоплюватися рідним містом. Вона – не професійний фотограф, але через об’єктив камери бачить своє місто по-особливому. Я вирішила поспілкуватися з Мартою Мацьків, щоб дізнатися про таємниці її віртуального та життєвого успіху.

Марто, я знайшла вас через світлини у соціальних мережах, і відверто кажучи, була переконана, що ви – фотограф. Але фотографія для вас – лише хобі?

– Саме так, тільки хобі. Я педагог, який обожнює свою роботу. Фото – це відпочинок, додатковий стимул для прогулянок (не так давно я зовсім  відмовилася від громадського транспорту), ну і напевно, те, що я недавно почала розуміти: вдала світлина  – це також спосіб донести щось людям.

– Коли ви почали фотографувати?

 – Регулярно стала робити фото тоді, коли почала подорожувати. І, між іншим, красу рідного міста теж почала помічати після подорожей світом. Бо, буває, їдеш кудись за кордон, захоплюєшся архітектурою, історичними пам’ятками, а потім повертаєшся додому, і розумієш, що тут теж це все є. Просто до свого швидко звикаєш, і воно певною мірою  знецінюється. Я б хотіла, щоб люди знову почали помічати, цінувати і відновлювати красу довкола себе.

Як вам вдається бачити прекрасне, коли у місті безліч проблем? Адже хтось постійно фотографує сміття чи ями на дорогах, чим привертає увагу до болючих  проблем  регіону. А ви показуєте виключно красу? Чому так?

– Мені дуже хотілося показати Дрогобич з гарного боку. Довести і мешканцям, і напевно, передовсім собі, що наше місто красиве. Звичайно, є проблеми, є сміття, є розбиті дороги. Я теж це все бачу. Але, думаю, кожну проблему можна розглянути  з двох боків. Можна показати її впритул, мовляв, погляньте, як у нас все погано. А можна дозволити людині отримувати естетичну насолоду від того, що вона бачить, як все може бути гарно. Я намагаюся показати людям, що Дрогобич насправді привабливий. Тільки є нагальна потреба його добряче прибрати.

– Розкажіть про зацікавленість вашими світлинами мешканців інших міст. Я вважаю, ви робите внесок у промоцію Дрогобича, зацікавлюєте  широке коло людей. Чи помічаєте ви це?

– На щастя, так. Насправді це велика перевага соціальних мереж: люди коментують, запитують, деякі навіть приїздять. Наприклад, нещодавно приїздила гостя з Дніпра. Ми не були знайомі, і вона раніше не бувала в нас. Виключно завдяки фото її дуже зацікавило наше місто. Я провела їй екскурсію, і сподіваюся, що вона поїхала додому з яскравими враженнями. Також спілкуюся інколи з викладачкою з Мінська, яка мріє приїхати в Україну і побачити тут зокрема Львів та Дрогобич.  Ось так приємно налагоджуються контакти.

– Не хотіли б почати займатися фотографією професійно? Адже це перспективно та актуально сьогодні.

  –  Ні, я не планую залишати студентів (усміхається – Авт.). Та й важко мені було б заробляти на цьому. Зараз я навіть фотошоп не використовую. А ще на моїх фото майже немає людей (сміється – Авт.). Не тому, що у нас вони некрасиві чи недобре вдягнені. А тому, що в основному всі довкола дуже похмурі. Це засмучує і відштовхує. Зрозуміло, що ситуація зараз не сприяє до невиправданого оптимізму. Але, погодьтеся, в ідентичній ситуації, з ідентичними проблемами є люди, сповнені віри, рішучості та любові, а є ті, які постійно скаржаться. Це банально, але правда: важливі не проблеми, а ставлення до них. Бо завжди добре не буває, а завжди щасливими хочуть бути всі. Просто хтось усміхається, а хтось скаржиться. Так було завжди, але вибір за нами. Я обираю посмішку та красу.

– Давайте трішки поговоримо про Вашу педагогічну діяльність. Як Вам вдається заохочувати студентів до навчання?

– Я намагаюся готувати пари так, щоб мені самій було цікаво. Я не кажу, що це стовідсоткова формула успіху, і що всі студенти жити не можуть без мого предмету. Але я так відчуваю. Все-таки робота – це те, що ми робимо кожного дня. І якщо ти любиш її, – ти любитимеш кожен свій день. Я обрала те, що люблю. Життя одне, і немає часу робити те, що тобі неприємно.

– Що б Вам хотілося змінити у своєму місті?

  – Якось найбільше мені разять око величезні вивіски – непропорційні, без смаку, які псують архітектурну картину Дрогобича. Містечко наше гарне, але засмічене, і ними передусім. Не хочеться називати конкретних підприємств, але це дуже помітно. Щодо сміття, це –  також болюча тема. І тут уже палиця  з двома кінцями: недостатня кількість смітників з одного боку, і недостатній рівень культури самих мешканців – з іншого. На жаль.

     Ще є моральний бруд. Зараз дуже модно засуджувати інших, у різних сферах. Так, напевно, є скрізь, але чим менше місто – тим більше це помітно. Це теж мене непокоїть.

– Що Вас надихає?

 – Життя (усміхається – Авт.) А ще сонце, подорожі, робота. Мені легко знайти натхнення, бо я прагну бачити хороше у всьому. Також є ще такий хороший стимул – бачити результат своєї роботи. Якщо мій студент зацікавився темою настільки, що проявляє певну творчість, – я щаслива. Якщо завдяки моїм світлинам людина приїхала в Дрогобич, – я натхненна.

– Чи є у вас мрія стосовно рідного міста, можливо – розвитку регіону?

  – Для початку мені б хотілося, щоб усі були привітними та ввічливими один до одного. Я впевнена, це багато чого б змінило. (замислюється – Авт.) А ще дуже шкода, що в Україні загалом непросто реалізувати мрію насолоджуватися життям, подорожувати. Сумно бачити за кордоном старших людей, які живуть на всі 100. Відсотків, а не років. Спершу захоплюєшся ними, а потім стає сумно. Бо розумієш, що в нас таке навряд чи скоро зустрінеш. Багато залежить від світогляду, але розуміємо, що це ще дуже пов’язано з економічним рівнем життя. Коли людина не змушена думати про буденні речі – що з’їсти, у що вбратися, у неї з’являється місце для інших думок – про театри, кінотеатри, подорожі… У нас же більшість перехожих – похмурі та втомлені. І ніби розумієш, що маємо для цього підстави, але… Разом з тим: посмішка нічого не коштує, а так багато дарує, правда? Тому кожному варто змінювати те, що в його силах.. А потім уже ті вивіски, сміття і все решту.

– З чого вартує почати ці зміни, на Ваш погляд?

– Ой, це дуже банально, але з себе. Було б прекрасно, якби кожен почав робити щось досконало хоча б у своїй сфері. Тобто якщо ти продавець – продемонструй, що у нас є якісний сервіс: посміхнись своєму покупцеві. Якщо ти вчитель, невдоволений  своєю заробітною платнею, пам’ятай, будь ласка, що учні не винні в цьому. Якщо вже взявся – викладайся на сто відсотків. А якщо не виходить, якщо складно, – отже потрібно змінювати роботу і шукати справу, в яку захочеться вкласти душу. У цьому контексті мені дуже імпонує висловлювання Матері Терези: «Не кожен у цьому світі здатен робити великі речі. Але кожен здатен робити маленькі речі з великою любов’ю».

Ольга РАДІОНОВА, Медіа Дрогобиччина №2 (16) від 26 травня

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *