Є поруч демобілізований атівець? – Візьміть плитку шоколаду та зайдіть на чай

«А як по-іншому? Якщо зараз зупинитись, то все, що робив Іван, буде даремним. Треба завершити розпочате. У нього залишилась донька – моя внучка. Маю ще двох внуків. Усі вони мають жити в мирній і справедливій країні».

Це слова батька загиблого волонтера-«айдарівця» Івана Ісика – Василя Ісика.

Василь Ісик, як і понад 30 волонтерів Дрогобиччини, сьогодні, 19 листопада, отримав Грамоту-подяку-Благословення від єпископа Самбірсько-Дрогобицького (УГКЦ) Ярослава Приріза за жертовне волонтерське служіння.

На запитання «Чому став волонтером?», Василь Ісик розповідає: діяти по-іншому, сидіти, склавши руки, не міг. Так, загибель сина, який заживо горів, а потому перебував в полоні, болить. І не відпустив цей біль досі. Син не сниться. Нікому. Лише доньці одного разу… В знак памяті про нього робить те, що підказує серце. «Я знаю, що мушу робити те, що роблю», – каже п.Василь. Він розповідає: не знав, що син був на передовій. Водночас, сам хотів йти на фронт. Бо розвідник. Але в військкоматі відмовили – бо, каже, проблеми зі здоров’ям завадили б робити роботу. «А через місяць після свого походу в військкомат я дізнався про Івана…».

Про що говорили волонтери зі священиками?

.. Як і Василь Ісик, ще три десятки волонтерів Дрогобиччини, з ініціативи о.Ігоря Цмоканича та о.Тараса Герасимчука, зібрались цього дня, 19 листопада, при храмі Пресвятої Трійці щоб обговорити співпрацю Церкви і волонтерів, скоординувати подальші дії.

Йшлося про різне: про необхідність переформатовувати роботу, оскільки змінюються потреби і виклики, водночас не забуваючи про хлопців на передовій.

Ольга Журавчак– волонтер та дружина військовослужбовця зі Східниці,  наголосила, що станом на сьогодні, коли багато воїнів повертаються додому, вони вкрай потребують юридичної допомоги, допомоги з працевлаштування. Особливої допомоги потребують родини поранених воїнв, адже тягар лікування чоловіка падає передусім на плечі дружин…

Леся Пашко – волонтер з Дрогобича, звернула увагу на необхідність «праці з душею» хлопців.. «Над їх соціальною адаптацією мають працювати Церква, сім’я. Спільні святкування, спілкування з волонтерами, дітками при школах – це має дати їм відчуття нашої шани і підтримки»

Сергій Розора – волонтер з Трускавця, наголосив на необхідності контролю над санаторіями, де проходять воїни реабілітацію – аби не було більше  вже зафіксованих фактів, що там продають алкоголь, і замість лікуватись, військові ще більше падають у прірву. Водночас, п.Сергій нагадав що у його центрі кожен військовослужбовець може безкоштовно пройти реабілітацію сеансами голкотерапії.

Отець Ігор Цмоканич – духівник волонтерів, висловив ідею встановлення «на Катюші», де громада раз-у-раз навколішки зустрічала загиблих воїнів, каплиці чи меморіалу – як нагадування…

Олена Куртяк – волонтер з Дрогобича, наголосила, що станом на зараз найбільш актуальними є три блоки питань:психологічна, юридична допомоги та реабілітація воїнів. Вона також додала, що у Дрогобичі з’явилась група юристів, які старатимуться надати військовим необхідну юридичну допомогу. «Це новий профіль, нові закони. Роботи багато. Але вони старатимуться». Також О.Куртяк наголосила, що часто держава виділяє кошти на ті чи інші статті видатків (як от відпочинок-реабілітація військових), але про це у владних кабінетах чомусь не розповідають, кошти не освоюються і, фактично, пропадають.

Олег Яводчак – волонтер з Дрогобича, наголосив, що допомоги і підтримки й досі потребують не лише ті, хто повернувся, а й ті, хто перебуває у зоні війни. «Вони потребують нашої уваги! Не в таких масштабах, як було раніше, але потребують». Олег Яводчак навів приклад одного з військових, якому з теплих речей видали лише бушлат, з їжі на сніданок-обід і вечерю – «Мівіна»… Крім продуктів , теплих речей та інструментів, наголосив п.Яводчак, потребують військові допомоги з будівництвом капличок, які на передовій ставлять з особливимнатхненням. А ще – української літератури. Багато.

Ольга Мицак– волонтер зі Стебника, звернула увагу: повертаючись сюди, воїни нерідко відчувають, що війна їх використала, а держава забула. Дорогі автівки тих, хто не служив – і вони, яким важко адаптовуватись до мирного життя… Тому необхідною є робота з самими хлопцями, їх сім’ями. Це мали б робити і волонтери, і священики, приходячи до атівців додому, розмовляючи…

Володимр Мидянка – волонтер з с.Новий Кропивник,  звернув увагу на необхідність звернення до центральної влади з клопотанням звернути увагу на добровольчі батальйони. Бо, попри все, вони таки є! І коли хлопці отримують поранення – не можуть одержати належної допомоги. Ба більше, є загроза, що в майбутньому у цих хлопців можуть виникнути проблеми із законом, що їх можуть прирівняти до найманців…

Микола Походжай – волонтер з Дрогобича, розповів про роботу, яка ведеться практично щоденно; про те, як різняться потреби різних військових – комусь потрібні акумулятори, комусь генератори, комусь лопати-продукти-теплі речі. Паралельно з тим, ведуться просвітницькі акції, зокрема зараз планується збірка і відправка трьох-чотирьох «палет» україномовних книг на схід,а також збірки-акції до свята  Миколая.

Володимир Бараняк – волонтер з Дрогобича, звернув увагу, що священики у своїх проповідях щоразу мали б нагадувати парафіянам, що миру ще нема і зупинятись не час.

Олександра Возняк – волонтер з Дрогобича, наголосила на доцільності під час уроків катехизму розповідати учням про героїзм воїнів, аби молоде покоління знало, шанувало, цінувало. Пані Леся наголосила, що у багатьох військових поранені не просто руки-ноги, а й душі. І наш обов’язок вилікувати ці душі. 

Виступали також волонтери Ігор Шевчик, Тарас Лужецький та ін.. Говорили про співпрацю і подальші кроки, дії.

Отець Тарас Гарасимчук подякував волонтерам за роботу і співпрацю з Церквою. «Ми всі робимо одну справу, у нас спільні цілі, і разом можемо більше.

Допомагаємо  Армії, допомагаємо  Україні, допомагаємо  собі»

І таки так, бо якби не усі вони, не факт, що орда і чобіт окупанта не дійшли б до наших осель.

«Допомагайте священикам, підказуйте де є родини військових, які потребують підтримки», – наголосив отець.

Своєю чергою, волонтери подякували священикам за тривалу дієву участь в житті волонтерського руху, розуміння і допомогу.

…. У вас опускаються руки? Пригадайте Василя Ісика – батька загиблого Івана. Він не скаржиться. Зціпивши зуби, зібравши в волю в кулак, навіть пори те, що поховав закатованого сина, він волонтерить – щоб загибель Івана і тисяч інших військових не була даремною.

Доєднатися можете і Ви. Не обов’язково коштами – знаннями і вміннями, просто добрим словом. Є поруч демобілізований атівець – купіть плитку шоколаду та зайдіть на чай. Поговоріть, вислухайте, подякуйте. Це теж  дуже важливо.

Марія Кульчицька

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *