Вікторія, яка несе в собі перемогу
Та сама усмішка
Хто хоч раз бував у тренажерному залі ARMA при Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі імені Івана Боберського, той точно знає Вікторію Свистун. Її можна зустріти при вході — за адміністраторською стійкою. А можна побачити вже в залі, де вона займається зі своїми підопічними.
Де б не була Вікторія — на рецепції чи в залі, — її завжди легко впізнати за усмішкою. Відкрита, привітна, енергійна. Саме такою її знають люди, які приходять сюди тренуватися.
Для мене знайомство з нею почалося півтора року тому, коли я прийшла на тренування. Не хочу казати, що потрапила до Вікторії як тренерки випадково. Бо дедалі більше переконуюся: випадковостей у житті не буває.
Та вже після перших тренувань я зрозуміла, що мені з нею надзвичайно легко вчитися і зростати. Мабуть, ще й тому, що ми обидві — творчі люди. І тому в нашій спортивній реальності досить швидко з’явилася власна мова.
«Дроворуб», «вальс» і «бабочка»
Це не просто назви вправ, а цілі творчі образи. Вони іноді замінюють цілі інструкції. Вікторія вміє пояснити вправу так, щоб ти не просто повторила рух, а зрозуміла, що саме робиш. І це, мабуть, одна з причин, чому з нею легко працювати. Навіть коли ти вкотре робиш щось не так, Вікторія залишається делікатною. У таких ситуаціях у неї, здається, змінюється хіба що темп голосу. Без зайвих емоцій — вона просто ще раз пояснить, покаже, виправить. І ти її легко розумієш.
До тренерства була сцена
Не всі знають, що за цією спортивною енергією стоїть театральний досвід. Вікторія навчалася театрального мистецтва, працювала в Миколаївському театрі, а згодом — у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича. Грала і в драмах, і в комедіях.
Їй були ближчі характерні ролі. Не принцеси. Каже, принцесою не мріяла бути ні в житті, ні на сцені. А от у ролях вдови, мачухи, циганки почувалася дуже гармонійно.
Зізнається, що в комедії грати навіть складніше, адже треба подарувати глядачеві природні емоції.
Театр навчив її дисципліни, вміння крокувати вперед і, що особливо важливо, — виходити із запропонованих обставин.
Сцена і спорт — дві стихії
Сцена і спорт — два напрямки, дві стихії, які ще з дитинства були її мріями і завжди залишалися в її житті. У дитинстві Вікторія займалася футболом і волейболом. Потім прийшла сцена — театральне навчання, робота, ролі, вистави.
А коли завершився контракт у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича, вона знову повернулася до спорту — вже як до професії. Так розпочалася її робота у тренажерному залі. Спочатку — адміністраторкою, а згодом вона стала тренеркою.
Дві стихії просто змінювали одна одну в різні періоди її життя.
А те, що дала їй сцена — дисципліну, впевненість, уміння працювати з людьми, відчувати їх і виходити із запропонованих обставин, — сьогодні стало частиною її роботи тренерки.
На сцені трапляється всяке: може злетіти плаття, загубитися взуття, щось піти зовсім не за планом. А вистава триває. Треба продовжувати.
Це вміння залишилося з Вікторією і сьогодні. Бо на тренуванні теж не буває двох однакових людей. До кожного треба знайти свій підхід.
І тут їй допомагає не лише професійний досвід, а й те, що вона вміє читати людей — помічати жести, реакції, настрій. Адже все це було частиною театральної майстерності.
Тренер, який працює не тільки з тілом
Для Вікторії тренування — це не лише про фізичну форму. Вона добре розуміє, що люди приходять у зал із різних причин. Хтось хоче змінити тіло. Хтось — стати сильнішим. А комусь просто потрібно перезавантажитися.
Тренерка говорить і про психологічну складову спорту. Адже фізичне навантаження іноді допомагає людині випустити напругу, переключитися.
А паралельно заняття в залі дають змогу впорядкувати думки, як то кажуть, розкласти їх по поличках.
Її власні вершини
Є ще одна важлива частина життя Вікторії — гори. Говерла, Шпиці, Пікуй, Хом’як, Парашка… Ті, які вона вже підкорила. У планах — Петрос, Піп Іван, Боржава.
У горах, каже, перезавантажується і набирається сил. І тут важко не помітити одну паралель: людина, яка допомагає іншим долати фізичні вершини, сама постійно шукає свої.
Сила, до якої хочеться тягнутися
У спорті Вікторії подобається, коли поруч сильні люди. Особливо чоловіки. Не через суперництво. Вона каже, що поруч із сильнішими бачиш їхній рівень і розумієш, до якої планки можна тягнутися. І це багато говорить про неї саму.
Вона не боїться людей, які сильніші. Навпаки — вони її мотивують, бо завжди є куди рости.
Ім’я, яке означає перемогу
Вікторія каже, що її ім’я повністю відповідає її характеру. У спорті, у горах, у житті — вона постійно рухається до нових вершин. І всюди, здається, несе із собою перемогу.
Може, ім’я таки щось знає про людей…
Леся ЯСЮРА