Зрячий незрячого не розуміє

«Дрогобицька міжрайонна первинна організація Українського товариства сліпих» ютиться в аварійному приміщенні в центрі Дрогобича на вулиці Чорновола, 7. Це всі знають і бачать, та ніхто не допомагає ні з ремонтом, ні з відселенням оселі незрячих в нормальний придатний для роботи та спілкування офіс. Голова правління громадської організації, яка об’єднує людей з вадами зору Дрогобича, Самбора, Старого Самбора і Турки, Ярослав Свірк розповідає, що неодноразово звертався до міської влади з проханням капітального ремонту – та чув лише, що, на жаль, в міському бюджеті діра, а таке аварійне приміщення потребує значного вкладення коштів.

Зазначимо, міжнародний день незрячих відзначається у всьому світі 13 листопада з метою привернення уваги до людей з вадами зору. Цей день покликаний нагадати суспільству про потреби та проблеми незрячих, про солідарність і допомогу людям з вадами зору. На жаль, такі красиві слова залишаються словами і насправді дуже мало зачіпають суспільство та владу. Тож в переддні свята розкажемо вам цю історію.
Дрогобицька міжрайонна організація Українського товариства сліпих налічує сьогодні 230 чоловік віком від 30 до 90 років. Вона покликана сприяти соціальній реабілітації, працевлаштуванню, матеріальній підтримці та організації дозвілля людей з вадами зору.
Ярослав Свірк, глова правління, каже, що з кожним роком все більш актуальним стає сумний вислів «порятунок потопаючих – справа самих потопаючих».
Тобто життя і виживання незрячих – насправді справа самих незрячих.
Ні, прохання про матеріальну чи продуктову допомогу ще знаходять відгук у добрих людей, допомагають супермаркети «Наш край», «Фуршет» тощо.

Тарас Демко от сходи допоміг зробити, а то були в такому стані, що й зрячий міг покалічитися… Можливо вдасться з допомогою благодійників посприяти членам організації у заготівлі картоплі на зиму.

Багато з наших їздить «на підсадку»

Та весь час просити не будеш. Люди з вадами зору хотіли б бути матеріально незалежними – окрім пенсії мати роботу, – наголошує Ярослав Свірк. – Бо основні проблеми незрячих загальноукраїнські – низькі пенсії, дорогі ліки. А працевлаштування людей з вадами зору сьогодні справжня проблема. Раніше інваліди І та ІІ груп по зору працювали в цеху на вулиці Стрийській від заводу «Львівприлад» – паяли схеми та мали непогані зарплати. Але це підприємство не витримало жорсткої конкуренції і вже не функціонує. Попри спеціальні квоти, легально влаштуватися на роботу незрячій людині тепер дуже важко. Багато хто з наших змушений їздити «на підсадку» в Польщу, годинами просиджувати в машинах на кордоні, щоб заробити на життя та ліки…
Щасливі винятки – щедро обдаровані талантами наші члени Іван Фідик та Оксана Винницька. Іван Фідик – талановитий шашкіст, член параолімпійської збірної України з шашок. Його трудова книжка в Києві, він достойно працевлаштований. Оксана Винницька з Нагуєвич – співочий талант. Також дає собі раду і концерти, не забуває і про запрошення для нашої організації.

«Часом шпортаємось об півкулі»

Чи є хоч якісь позитивні зрушення у забезпеченні зручності та доступності об’єктів інфраструктури міста для людей з вадами зору? – питаю у візаві.
«Добре, що поставили озвучений світлофор, який повідомляє про дозвіл пішохідного переходу в центрі міста. Маркування першої та останньої сходинки жовтим кольором в багатьох будівлях – теж дуже велика допомога для людей з вадами зору, – каже Ярослав Свірк. – Хотілось би, правда, щоб тротуари були нормальні, і часом шпортаємось об півкулі, які понаставляли щоб позначати місця паркування автомобілів. На Заході проводять різноманітні акції, щоб зрячі люди відчули себе в шкірі незрячого – зав’язують очі, відкривають спеціальні темні музеї тощо. Мабуть, у нас треба ще багато працювати в цьому напрямку, бо поки що знову ж словами приказки «Ситий голодного, тобто зрячий незрячого не розуміє»…

Іра Циган

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 9 (56)