У Дрогобичі вперше відбувся благодійний «Вечір Героїв»

Учора ввечері у фоє Народного дому імені Івана Франка ібралися люди, яких об’єднала війна. Військові, ветерани, родини полеглих захисників, волонтери, представники влади та бізнесу. Тут не було сцени й офіційних доповідей. Був діалог — про страх, втрати, гумор на фронті, силу молитви і життя після війни.

Саме так у Дрогобичі вперше відбувся благодійний проєкт «Вечір Героїв. Герої Дрогобича». До цього його проводили лише у Львові. Усі кошти, зібрані під час вечора, спрямували на розвиток Центру ветеранського розвитку.

Захід розпочали хвилиною мовчання за полеглими захисниками та виконанням Державного Гімну. До присутніх звернулися міський голова Тарас Кучма та автор проєкту Ігор Матвійчук.

“Сьогодні ми не могли запросити всіх, хто зараз на передовій. Але тут є люди, які з перших років війни стали до зброї і сьогодні роблять усе, щоб нашим хлопцям було трохи легше. Хочу всім вам подякувати”, — сказав міський голова.

Тарас Кучма наголосив, що нинішньому поколінню українців випала історична місія — зробити все, щоб майбутні покоління українців більше не переживали війну.

Щоб цивільні знали реальні історії тих, хто за нх воює

Ігор Матвійчук, який має 28 років військового досвіду, у своїй промові розповів, чому кілька років тому започаткував цей формат зустрічей.

“Ми знаємо максимум, у якій бригаді служить людина, де була чи яке отримала поранення. Але майже не знаємо її історії. Не знаємо, як люди повертаються після війни, що вони пережили, із чим стикаються після фронту. Саме тому виникла ідея створити простір, де військові можуть говорити, а цивільні — слухати”, – пояснив Ігор Матвійчук.

Він розповів, що після проведення «Вечорів Героїв» у Львові до організаторів почали звертатися громади з проханням провести такі зустрічі й у них. Першим містом, яке прийняло проєкт за межами Львова, став саме Дрогобич.

“Нам потрібно прибрати дистанцію між цивільними і військовими. Треба навчитися чути одне одного, підтримувати тих, хто повертається додому після чотирьох, десяти чи дванадцяти років війни. Ми повинні триматися разом”, – закликав до єдності Ігор Матвійчук.

Після коротких виступів розпочалася головна частина вечора — розмова із захисниками з Дрогобиччини, які мають за плечима чималий бойовий досвід.

Олексій Сухов: “Якби у 2014 році прислухалися до хлопців, цього не було б у 2022 році”.

Першим своїм бойовим шляхом поділився старший сержант Батальйону імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України, ветеран Афганістану, капелан, психолог і нині директор Центру ветеранського розвитку Олексій Сухов.

Його історія почалася ще задовго до повномасштабного вторгнення. Після Революції Гідності він одразу вирушив на фронт і долучився до добровольчого батальйону.

Під час розмови Олексій Сухов пригадав перші місяці російсько-української війни у 2014 році.

“Тоді пішли добровольці. Люди знали, на що йдуть, і були до цього готові. Мені, як інструктору, було дуже легко з ними працювати”, – поділився з погадами захисник.

Про невідворотність великої війни, каже військовий, він зрозумів ще восени 2021 року.

“Ми вже тоді розуміли, що велика війна буде. Родина була готова до евакуації. Коли почалися воєнні дії, сім’я з Сумщини переїхала до Дрогобича”, – розповів Олексій.

Окремо він згадав перші місяці повномасштабного вторгнення, коли разом із командою займався тим, чим тоді, за його словами, майже ніхто не займався, — евакуацією поранених військових у глибокий тил.

“Ми вивозили хлопців із передової через Вінницю до Дрогобича. Тоді не було де ліжка поставити — настільки були переповнені медичні заклади. Це була суцільна евакуація”, – пригадав Олексій.

Розмірковуючи над сьогоденням, чоловік наголосив, що “якби у 2014 році прислухалися до хлопців, які були там, і якби готувалися, цього не було б у 2022 році… Не було б стільки смертей”.

Сьогодні Олексій Сухов очолює Центр ветеранського розвитку, який допомагатиме військовим після повернення з фронту. Саме на його потреби цього вечора збирали благодійні внески.

«Воїни — це сіль землі»: Олександр Золочевський

Окремою історією вечора став виступ дрогобичанина Олександра Золочевського — старшого солдата, командира відділення стрілецької роти 67-го батальйону 108-ї бригади територіальної оборони. Після надважкого поранення лікарі майже не давали йому шансів вижити. Попри це Олександр не тільки вижив, але і зміг відновитиися та повернутися до повноцінного життя. Сьогодні він очолює відділ фізичної культури та спорту Дрогобицької міської ради, а під час зустрічі говорив не лише про свій бойовий шлях, а й про місце ветеранів у суспільстві.

«Воїни — це сіль землі. Вони пережили те, чого жоден цивільний не переживе ніколи. Саме вони мають бути локомотивами змін у суспільстві», — сказав Олександр Золочевський.

Він пригадав, як у 2016 році сказав рідним, що їде на полігон, хоча насправді вирушав на передову. Перший бойовий досвід здобув у Пісках. На початку повномасштабного вторгнення працював у банку, але вже у 2023 році добровільно став до лав територіальної оборони.

Майдан, молитва і «стиснуте серце»: про що говорили Тарас Кузьмак і Сергій Табачний

Старший розвідник Української добровольчої армії Тарас Кузьмак зі Стебника свою історію теж почав із Майдану. Після Революції Гідності були військові вишколи, похід до військкомату, а згодом — служба у Правому секторі.

Найбільше ж вразили його слова про один із бойових епізодів.

“Моє серце стиснулося, коли я потрапив у повне оточення ворога. І у мене таке відчуття, що воно так і стиснене до нині, а розтиснеться лише тоді, коли настане наша перемога… Якщо кожен в Україні матиме таке стиснуте серце — буде співпереживати, допомагати, підтримувати, — тоді ми зможемо перемогти”, – розповів Тарас.

Історія дрогобичанина Сергія Табачного почалася ще під час Революції Гідності. На Майдан він прийшов п’ятнадцятирічним підлітком. Після цього були формування резервістів, тренування, військові вишколи, а згодом — російсько-українська війна.

Він пригадував, що ще після розстрілів на Інститутській звучали попередження про можливу агресію Росії.

“Уже тоді була інформація, що біля українських кордонів накопичуються війська. Ми розуміли, що щось буде”, – поділився спогадами воїн.

Сергій Табачний зізнався, що в певний момент, аби піти до лав ЗСУ неповнолітнім, у нього була можливість підробити підпис батька в документах, адже знав випадок, коли так зробив його товариш. Втім, зрештою він такого вчинку не скоїв.

Через специфіку нинішньої служби він майже не може говорити про свою роботу. Та все ж поділився тим, що допомагало вистояти.

За його словами, навіть у найважчі моменти війни людина знаходить сили у вірі, молитві та підтримці побратимів.

Війна — це не лише про втрати

Під час зустрічі військові говорили не лише про бойовий шлях.

Вони згадували побратимів, фронтовий гумор, історії, які сьогодні викликають усмішку, хоча колись відбувалися під обстрілами. Розповідали про страх, втрати, моменти, коли щодня доводилося дивитися смерті в очі, повністю зариватися у землю, щоб вижити, але водночас наголошували: саме єдність і взаємна підтримка допомагають вистояти.

Захисники у своїх виступах порушували різні теми, зокрема поверненя ветеранів до цивільного життя та виклики адаптації, реабілітація поранених, тощо. Та пріоритетною стала візія нашої майбутньої перемоги і тих трансформацій, яких має зазнати наше суспільство, щоб мрія мільйонів нарешті збулася.

Завершився вечір благодійним аукціоном. Учасники мали змогу придбати картини та художньо розписані артилерійські гільзи, а всі виручені кошти спрямували на розвиток Центру ветеранського розвитку.

Наприкінці заходу міський голова Тарас Кучма повідомив присутнім ще одну добру новину: Центр ветеранського розвитку отримає сучасне реабілітаційне обладнання — тренажери для активного та пасивного відновлення ветеранів на суму понад 640 тисяч гривень.

Перший «Вечір Героїв» за межами Львова завершився оплесками. Але головним результатом стали не вони. Захід дав можливість військовим говорити не мовою офіційних виступів, а ділитися власними споагадами, історіями, баченням майбутнього. І саме розмови в такому форматі допомагають цивільним краще зрозуміти тих, хто вже багато років тримає оборону України.

Віра ЧОПИК, фото авторки

Фоторепортаж з події дивіться на нашій сторінці у Фейсбук