«Тирани не вічні»: у Дрогобичі відкрили інсталяцію до 82-ї річниці депортації кримськотатарського народу

Сьогодні у Дрогобичі в Культурному центрі кримських татар «Іхсан «Щирість» відбулася презентація інсталяції, присвяченої 82-й річниці депортації кримськотатарського народу 1944 року. Виставка покликана зберегти пам’ять про трагедію масового виселення та передати її людський вимір.

У центрі інсталяції — образ жінки, яка тримає своє немовля. Поруч із жінкою — невеликий зв’язаний клунок речей. У ньому зібране все її майно, усе її попереднє життя, яке вона була змушена залишити в одну мить. Цей вузлик стає образом повного знецінення всього, що людина набула протягом життя у момент, коли в її дім приходять окупанти і виривають її з корінням, руйнуючи звичний світ.

Від жінки ідуть багато людських слідів до товарного вагона – там і їх з дитиною сліди. Але вони померли обидвоє в дорозі, не доїхавши до заслання. Це символ втрати, яку пережили тисячі кримськотатарських родин.

Саме в таких вагонах за кілька днів було вивезено з півострова цілий народ. Найжорстокіша фаза виселення корінного народу Криму тривала три доби — з 18 по 20 травня, а сам процес вивезення ешелонами до віддалених регіонів СРСР тривав до початку червня 1944 року.

Як розповідає Аміна Якубова, яка презентувала інсталяцію, депортація почалася раптово на світанку. До осель кримських татар приходили радянські військові та наказували збиратися – давали на збори кілька хвилин. За її словами, багато людей були переконані, що їх поведуть на розстріл, тому взяли з собою лише священну книгу Коран, залишаючи все інше майно.

Людей везли тижнями у забитих дошками вагонах для худоби без вікон, туалетів, медичної допомоги, нормальної їжі та води у спекотну погоду. Багато людей помирали, конвоїри забирали тіла під час коротких зупинок поїзда та просто залишали їх на залізничних насипах, забороняючи родичам ховати близьких за мусульманськими звичаями.

У матеріалах інсталяції також простежується паралель із сучасністю. Після 2014 року частина кримських татар знову була змушена залишити Крим – так в Дрогобичі появилася кримськотатарська громада. Сьогодні в місті проживає 20 родин. Тривалий час у кримців ще залишалася надія на швидке повернення на свою сонячну Батьківщину, однак після 2022 року ця надія почала згасати. Перетворення Криму на суцільну військову базу окупантів та затяжний характер війни змусили багатьох усвідомити, що шлях додому буде значно довшим і важчим, аніж здавалося на перших порах.

Зараз півострів накрила нова хвиля репресій, яка стосується уже і жінок. Раніше окупанти майже не чіпали жінок фізично (обмежуючись штрафами), але тепер у Криму відбуваються масові суди над жінками. Наприклад, широкого розголосу набула справа про арешт чотирьох кримськотатарських жінок (багатодітну матір і троє молодих дівчат), яких окупаційна влада запроторила до СІЗО.

Російські спецслужби масово фабрикують справи. Жінкам та активістам на півострові висувають звинувачення у «державній зраді» (за статтею 275 КК РФ), шпигунстві, коригуванні вогню чи передачі даних Збройним Силам України.

Про трагічні події депортації та репресії кримськотатарського народу в наш час розповідає відеопрезентація, яка попри все завершується вірою в те, що повернення додому неодмінно настане: «Хоч настали темні часи, тирани не вічні».

Віра ЧОПИК, фото авторки