«Його крики зводять мене з розуму», – матері Героя та дружині ветерана з Трускавця необхідна підтримка

Зараз у нас активно розвивається ветеранська політика: створюються центри та простори для ветеранів, проводяться круглі столи, з’являються фахівці супроводу ветеранів, визначаються місця, куди вони можуть звернутися по допомогу. Це все важливо і потрібно. 

Але виникає інше питання: куди звернутися дружині ветерана, який втратив здатність пересуватися, коли він сам не може ні піти, ні подзвонити, коли він повністю втратив здатність до самообслуговування, а замість слів у нього безперервний крик?

На жаль, такі ситуації не поодинокі. Ветерани, що втратили здоров’я внаслідок війни, фактично залишаються замкненими у чотирьох стінах, і лише найближчі родичі, як правило це дружини, несуть на собі весь тягар щоденного догляду і відповідальності.

Ми вже не вперше розповідаємо історію сім’ї Процик із Трускавця. У 2022 році на війні загинув єдиний син подружжя Зоряни та Романа 22-річний Андрій Процик.

Роман Процик, попри хворобу ніг і втрату сина, продовжував службу у війську. Загибель сина тоді ще більше підірвала його здоров’я, проте він ще понад рік продовжував служити, оскільки на той час не була прийнята поправка до закону, яка звільняла від родичів полеглих військовослужбовців першої лінії.

Ще тоді пані Зоряна розповідала, що їй доводилося проходити складні бюрократичні процедури, долати численні перепони, щоб оформити необхідні документи. У вересні 2023 року чоловік повернувся додому, і здавалося, що згорьована після втрати сина жінка зможе знайти опору і більше не буде переживати ще й за чоловіка. 

Життя налагодилося

Відтак подружжя Проциків  придбало невеликий  будинок у дачному кооперативі в Стебнику, переїхали туди разом з десятками врятованих з вулиці домашніх тварин. Жінка почала займатися улюбленою справою – квітникарством, в оточенні своїх пухнастих підопічних. Чоловік був поруч, і вона була спокійна. Пані Зоряна неодноразово підтримувала чималими сумами збори на потреби військових, бувало, що й сама закривала необхідну суму.

«Я була тоді щаслива», — зізнається пані Зоряна.

Пожежа, як тригер, що запустив нову біду

Проте цього року в січні сталася біда. На обійсті згорів гараж разом із квітником. І біда – це зовсім не про матеріальну втрату. Саме ця пожежа стала тим тригером, який запустив  у чоловіка набагато серйозніші проблеми зі здоров’ям, які у нього були.

Лікування, що не дало ні діагнозу, ні ефекту

У якийсь момент після пожежі Роман просто почав падати з ніг. Звернулися до лікарні, була госпіталізація, але вже у медзакладі ветеран почав втрачати ще й функцію мовлення. Тоді, згідно з обстеженням на КТ, лікарі поставили заключення, що чоловік значно раніше, можливо ще під час служби, вже пережив два інсульти.

Після курсу лікування чоловік ще два тижні перебував на реабілітації. Здавалося, що його стан дещо покращився, але ненадовго. Одразу після повернення додому все стало набагато  гірше — Роман почав безперестанку кричати. Призначене лікування і знеболювальні не допомагали. Постійні крики і повна втрата здатності елементарного самоосбулговування. Він не сидить, самостійно не їсть, його потрібно мити і змінювати йому памперси. За час мого перебування він постійно закидує одну ногу і якби колихається – спокійно він майже не лежить. Що з ним відбувається – офіційного діагнозу як такого немає.

Кілька тижнів тому жінка знайшла допомогу, щоб організувати транспортування лежчого чоловіка, і знову звернулася до однієї з лікарень на Дрогобиччині. Там їй сказали: або вона має забезпечити чоловікові цілодобовий догляд або письмово  відмовитися від госпіталізації. Їй дали зрозуміти, що розраховувати на допомогу санітарок не варто.

Також пані Зоряна ще в іншій лікарні регіону проходила з чоловіком діагностику. Прибули близько восьмої вечора, і всі процедури очікування-оформлення тривали до першої ночі. Вночі Романа оформили у відділення, але вже наступного ранку сказали, що це «не їхній профіль», і виписали.

Так жінка залишилася сам на сам із лежачим, безпомічним чоловіком.

Два місяці безперервних криків. Очевидно, що він має болі. Говорити Роман майже не може — лише відповідає на окремі слова.

Під час візиту до сім’ї Проциків, щоб на власні очі побачити ситуацію, ще на порозі будинку чую ці крики.

«Ці крики зводять мене з розуму, я два місяці вже не сплю», — каже жінка.

У кімнаті пан Роман, поки ми розмовляємо, безперестанку кричить. На деякі слова реагує — відповідає на вітання, на запитання: “Що болить?”, жестом показує, наскільки може, що болить усе. І дивиться страждальними очима, які наскрізь просверджлюють душу.

Цей безпомічний чоловік колись зі зброєю в руках захищав наші мирні дні. Його син Андрій у віці 21 рік загинув за Україну. Його дружина Зоряна загнана у пастку безвиході і безпорадності… І зараз ця сім’я залишилася сам на сам із бідою.

Пані Зоряна не хоче називати лікарів чи медзаклади, де їй відмовляли, або ставили в умови, що вона відмовилася сама. Вона не прагне скандалів і не хоче зосереджуватися на з’ясуванні обставин. У неї немає на таке душевних сил. Доведена до відчаю, вона просто просить допомоги, бо вже не дає ради ні фізично, ні морально.

Минулого тижня жінка опублікувала емоційний допис у соцмережах, відреагувавши на один із круглих столів, де обговорювали проблеми ветеранів. Після цього їй зателефонували з Трускавецької міської ради. Однак що буде далі — вона не знає. Ще одна жінка, яка також є дружиною та мамою ветерана, зголосилася приїжджати час від часу, щоб допомогти з гігієною чоловіка.

Тим часом стан Романа погіршується. Днями на нозі з’явилася рожева пляма, вона набрякла, збільшується і на ній виникли острівці некрозу.

«Я хочу, щоб його обстежили і призначили лікування. Можливо, є сильніші знеболювальні, можливо, є спосіб покращити його стан, повернути мовлення. Найбільше — припинити ці крики і його страждання, бо очевидно, що він кричить від болю», — каже пані Зоряна.

Яка допомога потрібна сім’ї Проциків

Дуже важливо, щоб ця публікація привернула увагу до проблеми цієї родини і допомогла знайти людей, які зможуть реально підтримати, а не лише висловлювати обурення в коментарях.

Йдеться насамперед про необхідність транспортування і супровід для повного медичного обстеження чоловіка та подальшого лікування. Окремо критично важливо забезпечити сім’ю підтримкою у догляді на період, коли його буде госпіталізовано – пані Зоряну нікому підмінити, і цілодобово бути біля чоловіка вона не може.

Саме ці два напрямки є ключовими потребами родини Проциків на сьогодні — доступ до якісної медичної допомоги та організація реальної підтримки в догляді під час лікування.

Залишаємо координати пані Зоряни Процик та посилання на її профіль у фейсбук: 

Злата Зоряна Процик

Сподіваємося, що відреагують і відповідні служби і просто небайдужі люди. Будь-яка допомога вітається.

Оновлено: Після публікації історії родини чоловіка через півтора доби госпіталізували до львівського медзакладу, де встановили важкий невиліковний діагноз. Кілька дів він перебував під наглядом лікарів. На жаль, 5 травня, його серце зупинилося. Вічна пам”ять Роману Процику. Щирі співчуття пані Зоряні.

Віра ЧОПИК, фото авторки