Від барвінкового вінка до білої сукні: як змінювалося українське весілля на Буковині

Від барвінкового вінка до білої сукні: як змінювалося українське весілля на Буковині

Віночок з барвінку зберігали як оберіг, а коди з ковилою викидали. У Чернівецькому краєзнавчому музеї відкрилася виставка “Українське весілля від давнини до сьогодення” — від коди 1955 року до білих суконь 2020-х.

Про це пише чернівецьке видання BUK media.

Проект створила Катерина Валявська зі студентами ЧНУ. Вони з різних областей — принесли весільні фото родичів. Хотіли встигнути до Масниць, довелося швидко залучити колекціонерів, майстрів, дизайнерів.

Найцінніше — головні убори початку — середини ХХ століття. “Коди”, “дьорданик” — циліндричний каркас, прикрашений квітами, бісером, дзеркальцями.

Одну виготовила майстриня Санда Корбут у 1955 році в Топорівці. Прикрашена дзеркальцями, квітами із шовку, всередині ковила.

Віночок із барвінку зберігали бережно — оберіг, сімейна реліквія. Коду — менш відповідально. Псувалася — викидали. Тому таких давніх прикрас мало збереглося.

З фондів музею — традиційний одяг, вінчальні корони, бутоньєрки з оксамиту. Неочікувана знахідка — весільний букетик зі штучних провоскованих квітів. Потрапив до музею 1945 року.

Колекціонери відгукнулися щедро. Дизайнерка Світлана Крачило надала репліки старовинних керсеток. Художниця Анна Воронка — сукню, яку пошила 1997 року. Колекціонер Юрій Мисько — скляні келихи, пугарчики ХІХ століття. Народна майстриня Олена Ліварюк — воскові віночки з Поділля.

На Буковині весілля проводили пишно та гучно. Є села, де давні традиції стійкіші, ніж в інших областях. Ще можна побачити танці дружбів із топірцями та палками.

Не втратив значення обряд плетіння вінка з барвінку. Донині в селах можна побачити вінок на брамі — сповіщає, що готуються до весілля.

Весільний одяг мав регіональні відмінності. На Кіцманщині одягали фоту з червоними хустками. У Чернівецькому повіті — вишиту сорочку та червону “ріклю”.

У післявоєнний час традиційні обряди спростилися. Святкування переїхали у шалаші та палатки. Замість троїстих музикантів — гурти.

Радянська ідеологія боролася з “пережитками”. У 1976 році підготували рекомендації — вінчання заборонили, створили весільні факели, медалі “Совет да любовь”. У день розпису рекомендували відвідати пам’ятник Леніну.

У 1960-1970-х традиційний одяг замінив фабричний. Довгу вишиту сорочку витіснили костюми. Наречені купували білу сукню та фату. Популярними стали сорочки, вишиті бісером. Міська мода на міні вплинула на довжину спідниць.

“Весілля — це приватне святкування. Хотілося б, щоб запам’ятовувалося як щасливий момент. Внесення давніх традицій може подарувати духовний зв’язок із традиціями наших бабусь”, – каже Катерина Валявська.

Виставка триватиме до 24 лютого. Тут можна побачити, як прабабусі стояли під вінцем у кодах з ковилою, як радянська влада намагалася змінити традиції, але вони вижили.