Як учитель Франка Ксенофонт Охримович збудував головний корпус Дрогобицького університету

До 85-ліття Дрогобицького державного педунівеситету ім.І. Франков і 130-річчя пам’ятки архітектури місцевого значення

Свого часу разом з Тетяною Лазорак нам вдалося чимало встановити про історію корпусів Франкового вишу в Дрогобичі. Йдеться не тільки про архів педагогічного інституту, де зберігається справа Богдана Сташинського, який вбив Степана Бандеру, але й про архівні збірки Львова, Відня, Перемишля, Варшави і Вроцлава, де зберігаються численні документи та архітектурні плани про усі корпуси теперішнього педагогічного університету.

В день річниці 1 листопада ЗУНР треба нагадати про документи та матеріали щодо українізації навчання в цьому корпусі у часи ЗУНР за урядування першого українського директора Андрія Алиськевича, який продовжив справу українських педагогів до відродження історичної українськості педагогічного процесу

Український бургомістр і його освітня візія

Ідея побудови нового будинку у архітектурній формі «підкови на щастя» для дрогобицької державної гімназії виникла у магістраті міста в часі урядування українського бургомістра, колишнього вчителя Івана Франка, посла до Віденського парламенту українця Ксенофонта Охримовича (1846 – †1916 рр.). Маючи чимало зв’язків, він намагався українізувати місто в часі окупаційної імперії Ґабсбурґів.

Йдеться про його прагнення дати можливість українцям здобувати належний рівень освіти поруч із поляками, євреями та іншими поневоленими народами, які проживали у місті. Прикладом є бодай його особиста організація патріотичної мандрівки 1884 року в Дрогобич, Борислав, Східницю, Урич, Підгородці на чолі з Іваном Франком, який тоді популяризував пісню «Ще не вмерла Україна» на рівні національного гімну серед студентської молоді.

Невипадково Ксенофонта Охримовича польська партія Віктора Блажовського не бажала бачити в магістраті, і після перемоги вчителя Франка на виборах довший час тривав суд. Проте українець переміг, і місто отримало гарний новий корпус, яким тішимося до сьогодні.

Фінансова криза і рішучі кроки

Довгий час гімназія ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі утримувалася виключно за рахунок бюджету міської ради, а фінансові постанови стосовного утримання навчального закладу залежали передовсім від рішень магістрату. У порівнянні із попередніми роками прибутки міста серйозно зменшилися, що було пов’язано із збільшенням кількості мешканців та утриманням нових громадських інституцій.

У 1878 році дохід міста становив 116 573 злотих, у 1890-му – 77 665 злотих, а згодом знизився лише до 39 008 злотих. Відповідно зменшувався і міський капітал. У зв’язку із такою ситуацією магістрат був вимушений піти на рішучий крок, збільшивши розмір додатку до індивідуального податку кожного мешканця міста. Фінансова напруга поступово почала спадати, оскільки міська рада заходилася запроваджувати рівновагу в бюджеті. При цьому було усталено, що місто звільняється від фінансової підтримки державної гімназії.

Після довгих дискусій 14 липня 1890 року міська рада прийняла петицію до міністерства освіти з вимогою зменшення субвенції міста на утримання гімназії. Завдяки старанням Ґюстава Рошковського та Станіслава Щепановського 14 квітня 1894 року цісар підписав найвищу постанову про зменшення міського внеску для гімназії з 18 000 злотих до 6 000 злотих. Поруч з тим, до кінця 1894 року дрогобицька ґміна зобов’язувалася зі свого боку збудувати новий будинок для гімназії, оскільки приміщення старого корпусу (сьогодні філологічний факультет ДДПУ) не могло забезпечувати необхідного місця для проведення навчання. Завершення будівництва нового будинку гімназії повинно було закінчитися до 1 вересня 1895 р.

Будівництво корпусу: від проекту до реалізації

26 червня 1894 року крайова шкільна рада надіслала в магістрат Дрогобича текст плану будівництва нового корпусу під № 12389. 15 червня 1894 року бургомістр Дрогобича К. Охримович підписав розпорядження № 3396 про виконання плану контракту, який згодом нотаріально ствердив адвокат д-р Фрухтманн.

2 липня 1894 року міська рада Дрогобича прийняла усі без винятку вимоги міністерства, а в жовтні цього ж року ствердила план виконання контракту між ґміною та урядом Крайової шкільної ради. Остаточне ствердження документація отримала 20 жовтня 1894 року у Повітовому управлінні.

До кінця 1894 року ґмінна рада зуміла придбати для нового гімназійного корпусу цілий ряд земельних ділянок в межах дрогобицького передмістя «Zagrody miejskie», щоправда впорядкування необхідної документації забрало стільки часу, що не вдалося розпочати навіть підготовчих робіт.

10 травня 1895 року магістрат Дрогобича підписав із робітниками будівельний контракт стосовно виконання земляних та мулярських видів робіт. У зв’язку із відхиленням від графіку шкільна рада відтермінувала дату завершення будівництва з 1 жовтня 1896 року до 15 жовтня цього ж року.

Головним інженером та автором проекту нового будинку був відомий український інженер Дрогобича Францішек Єльонка. Мулярські роботи виконували робітники підприємців Якова Корайського і Адольфа Вайса. Столярські роботи виконувала фірма Марка Ґюнтера. Загальні роботи довкола гімназії та на території подвір’я здійснювалися силами усього повіту.

Навесні 1896 року будівництво корпусу завершилось. 18 березня 1896 року Шкільна Рада упорядкувала комісію для проведення експертизи на місці будови. Під час огляду комісія визначила ряд категорій обладнання, які магістрат Дрогобича повинен був докупити та обладнати в навчальних приміщеннях. В процесі довгих дискусій 19 червня 1896 року міська рада прийняла рішення про закупівлю додаткового гімназійного обладнання. В ті часи місто фінансувало головний навчальний заклад міста!

«Підкова на щастя»: архітектурний шедевр

1 вересня 1896 року дрогобицька газета «Karjer Drohobycki» повідомила громадськість, що справа будівництва нового будинку гімназії йде до завершення і кінцеві роботи будуть здійснені до кінця поточного місяця. Вже тоді прогнозувалося, що на відкриття планують приїхати намісник Галичини та інші делегати зі Львова.

15 вересня 1896 року з приводу завершення будівництва газета «Дрогобицький кур’єр» оприлюднила статтю про тяглість освітянської традиції в Галичині та Дрогобичі. На думку журналістів, Дрогобич «безсумнівно належить до міст, у яких присутня потужна жертовність влади і міщан на користь освіти». Головний редактор газети Аарон Жупник вважав, що завдячувати потрібно пану почесному бургомістру Ксенофонту Охримовичу, який фундував для нового корпусу великий пляц при вулиці Зеленій.

Саме А. Жупник вперше в історії подав докладний опис будинку гімназії: «Форма будинку нагадувала підкову, а у внутрішньому дворику було збудовано окремий спортивний зал із відкритим футбольним полем. Новий корпус був двоповерховим і мав подвійну сходову клітку. З фронту новий будинок розташований до боку міського парку та саду, що забезпечуватимуть для працівників та учнів здоровий відпочинок. Бокові крила будинку завжди освітлюються світлом в достатній мірі. Частина сходів виготовлено із каменю, а частина з вогнетривкого дерева. Коридори яскраві та просторі. Туалети збудовані відповідно до останніх вимог будівельної науки та гігієни».

У будинку було передбачено 12 покоїв, 27 шкільних аудиторій, гарні підвали, пральня, гімнастичний зал. Із викладацьких залів найбільш монументальним був актовий зал, який обіймав два поверхи і був ошатно оздоблений орнаментами та ліпниною в стилі рококо.

Урочиста посвята: день, який увійшов в історію

8 жовтня (у четвер) 1896 року відбулася урочиста посвята нового корпусу державної гімназії імені Франца Йосифа І. На урочисту посвяту прибула урядницька еліта Королівства Галичини та Лодомерії: намісник Галичини, таємний радник цісаря і кавалер Великого Хреста ордену Леопольда І-го класу – Євстахій Санґушко, віце-президент Крайової шкільної Ради – д-р Михайло Бобринський, райця намісництва – Ґ. Маутнер, інспектор середніх шкіл – В.-П. Дворський, шкільний райця – ксьондз канонік А. Торонський та інші.

Намісник приїхав у Дрогобич о 9:00 ранку потягом у купе елітного класу зі Львова разом із усією делегацією. На границі дрогобицького повіту потяг зустрів пан староста Світальський. Під час зустрічі урядницька еліта Дрогобича на чолі із К. Охримовичем разом із тисячами мешканців зустріли гостей «хлібом і сіллю». Бургомістр виголосив привітальну промову, після чого урядники попрямували до костьолу на урочисту літургію.

У великих дверях костьолу Св. Бартоломея ксьондз Ганчаковський виголосив привітальну промову, яка вразила усіх своєю богословською глибиною. Цікавий факт: «перед бічним вівтарем розпочалася літургія, яка виконувалася за унійним обрядом». На сьогодні це доволі неординарний в історії «Австрійського Дрогобича» факт, який засвідчує абсолютну віротерпимість в Дрогобичі, принаймні між польською та українською громадами. Немалу роль у сприянні такої солідарності відіграв і сам бургомістр К. Охримович, який обіймав тверду позицію добросусідства.

Після літургії відбулося урочисте освячення за римо-католицьким обрядом. Дещо згодом у стіну будинку було вмуровано пам’ятну таблицю на честь посвяти. Коли усі гості та професори розмістилися в актовій залі, привітальне слово виголосив Ксенофонт Охримович. Бургомістр звернув увагу слухачів на історію гімназії, її тривалі інституційні перетворення та врешті передав документи на урядування гімназією «в руки намісника», закликаючи присутню молодь польською та українською мовою «дбайливо та з повагою користуватися новим будинком».

Після цього власну промову виголосив князь Є. Санґушко, який щиро зізнався, що «приїхав на посвяту нового будинку із величезним задоволенням і дякує за запрошення міській раді, а особливо К. Охримовичу за відповідальну і добру роботу у завершенні будівництва гімназії». Звертаючись до учнів, намісник побажав, щоб вони «навчилися у цій гімназії пунктуальності, порядку і відповідальності за свої вчинки, живучи в майбутньому на користь цілого краю і держави».

Директор Йосиф Сінкевич від імені усього професорсько-викладацького складу подякував намісникові, віце-президенту Крайової шкільної ради та міській раді. Особливу подяку висловив бургомістру Ксенофонту Охримовичу, який «збудувавши нову гімназію зробив для учнів і професорів щирий дарунок». Від імені учнів виступили вихованці VIII класу поляк Сарнецький та українець Михайло Кіндій.

О 16:00 для гостей та професорсько-викладацького складу магістрат організував бенкет на 90 осіб у актовому залі. Бургомістр К. Охримович виголосив патріотичний тост, після чого свій тост виголосив князь Є. Санґушка, у якому зазначив про смиренну роботу уряду К. Охримовича в сфері гуманітарної політики. Також намісник радо вітав прагнення К. Охримовича залучати до мирного урядування представників польської та української національної громади.

Наприкінці бенкету ксьондз Гоншаковський повідомив, що магістрат прийняв рішення надати намісникові Є. Санґушці та Станіславу Бадену дипломи почесних громадян міста Дрогобича. Цікаво, що герб «австрійського Дрогобича» було виконано у синьо-жовтих кольорах. Сьогодні оригінал диплому, оздобленого коштовним камінням та гербами Санґушків і Дрогобича, зберігається у фонді «князів Санґушків» Національного архіву Польщі в Кракові (на Вавелю).

Початок нової епохи

Навчальний процес у новому корпусі розпочався 23 жовтня 1896 року. Щоправда шкільна управа не хотіла в цей час брати під свою юрисдикцію корпус, допоки міська рада не завершить усі обіцяні роботи із внутрішнього облаштування класів та службових приміщень.

Перше затвердження будинку відбулося 29 грудня 1896 року спеціальною комісією. В протоколі було зазначено, що будівництво здійснено належним чином і з доброго матеріалу, на підставі затверджених проекту та плану будівлі, і щонайважливіше в межах прогнозованого кошторису. 16 березня 1898 року міська рада ратифікувала остаточну ухвалу «про передачу нового будинку гімназії під юрисдикцію шкільної ради і про передачу старого корпусу для потреб жіночої виділової школи».

Серед українських професорів та викладачів, які першими розпочали викладання дисциплін у новому корпусі станом на 1896/1897 навчальний рік, були: Володимир Паславський – професор, зберігач української бібліотеки для молоді; о. Поліект Кміт – професор, катехіт і ексхоратор для учнів греко-католицького обряду; Анатолій Луцик – вчитель, керівник VII класу; Антоній Зубашевський – вчитель, керівник VIII класу; Петро Жепнійський – екзаменаційний заступник вчителя, керівник І-А класу.

Серед українських учнів, які першими розпочали навчання у новому корпусі: Микола Іванусів, Михайло Малевський, Михайло Телецький, Олександр Ясеньцкий, Іван Ясінський, Юрій Костур, Микола Мацюрак, Ярослав Пасічинський, Володимир Білінський, Зенон Галінський, Володимир Грех, Богдан Жепнійський, Михайло Кіндій, Григорій Кузів та багато інших.

Як би там не було, але маємо конкретний факт, коли українці на вищому рівні розбудовували освітянське місто Дрогобич навіть у часи окупаційних періодів. Сьогодні ми дякуємо Збройним Силам України за збереження нашої історії, культури і освіти!

Все буде Франкова Україна і Франковий Педагогічний Університет із давнім корпусом, збудованим вчителем Франка – Ксенофонтом Охримовичем!

Автор: Богдан ЛАЗОРАК

Література:

1) Лазорак Т., Лазорак Б. Новий будинок цісарсько-королівської гімназії імені Франца Йосифа І в Дрогобичі (1894-1896) // Komparatistische Forschungen zu Österreichisch -Ukrainischen Literatur-, Sprach- und Kulturbeziehungen. Band 3: Матеріали Міжнародної конференції «Галичина періоду Першої Світової війни у літературі, мистецтві та історії», Дрогобич, 6-9 квітня 2014 р. Дрогобич, 2015. С. 168-182.

2) Лазорак Б. Новий будинок гімназії ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі (1894 –1896 рр.) – фундація вчителя Івана Франка і бургомістра Ксенофонта Охримовича // Наша спадщина. Науково-популярний журнал. 2018. Спецвип. 1. С. 12-21.

3) Лазорак Б. Drohobytsch in Alarm (1914 – 1916): епізоди до історії Дрогобицької цісарсько-королівської гімназії імені Франца Йосифа І // Майдан: Дрогобицька інтернет газета. Дрогобич, 4.03.2013. URL: http://maydan.drohobych.net/?p=18295

4) Лазорак Б. Передісторія головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка або як бургомістр Дрогобича Ксенофонт Охримович фундував новий дім державної гімназії (1894-1896 роки) // Майдан: Дрогобицька інтернет-газета. Дрогобич, 27.06.2015. URL: http://maydan.drohobych.net/?p=35928

5) Лазорак Б., Лазорак Т. Літній табір Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа в Уричах (1910 р.) // Фортеця: збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. Львів, 2009. Кн. 1. С. 655-669.

6) Лазорак Б., Лазорак Т. Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа І в часі першої світової війни (1914 – 1916): невідомі епізоди про «переддень» війни, російську окупацію і не тільки // Актуальні питання гуманітарних наук. Міжвузівський збірник наукових праць молодих учених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Вип. 4. Дрогобич, 2013. С. 29-63.

7) Лазорак Б. Епізоди із навчання Бруно Шульца у Гімназії // Культурологічний журнал «Ї». Вип. 71. Дрогобич: Коло, 2014. С. 571-596, 601, 613, 629, 709.

8) Б.Лазорак Б., Скварек Б., Лазорак Т. «Країна солі і нафти»: описи подорожей Дрогобиччиною у 1768 – 1914 рр. Студії. Документи. Матеріали. Лігниця-Дрогобич-Нагуєвичі, 2024. С. 314,

9) ЦДІАЛ України. Ф. 726. Оп.1. Спр. 271. 1 арк.

Читайте також: Люди рай розбентежують мій… : рибальськими берегами Івана Франка у селі Медвежа