Рецензія на фільм «Таро»

16 травня в Україні відбулась прем’єра трилеру «Таро». Фільм «Таро», режисерами якого виступили Спенсер Коен та Анна Халберг, привертає увагу своїми обіцянками занурити глядачів у захопливу подорож. Це повинна бути незабутня мандрівка до світу жахів та надприроднього, але не так склалося, як гадалося.

Сюжет розгортається навколо групи друзів, які необережно порушують священне правило Таро і звільняють злу силу, що полює на них. В основі фільму лежить роман «Жахоскоп» 1992 року, написаний під псевдонімом Ніколас Адамс.

Одним із головних недоліків фільму є його шаблонність та відсутність оригінальності. Попри цікавий концепт, фільм занадто сильно спирається на типові «жахові» кліше, які легко передбачити. Здається, що творці фільму забули всі особливості жанру «трилер». Сцени, де камера затримується в темних коридорах, передбачаючи появу чудовиська, не створюють належного ефекту та не викликають захвату, а лише викликають розчарування від своєї передбачуваності​.

Персонажі фільму також залишають бажати кращого. Вони недостатньо розкриті, що не дозволяє глядачам емоційно прив’язатися до них, їм не хочеться співчувати. Стосунки між героями виглядають поверхневими, між ними не відчувається хімія. Часто дії персонажів зовсім позбавлені логіки і все це приправлено величезною кількістю несмішних жартів.

Один із небагатьох позитивних аспектів фільму – це використання практичних ефектів, що додає реалістичності монстрам, які з’являються під час нападів. Однак більшість смертей відбуваються за кадром, що виглядає як упущена можливість створити креативні та запам’ятовувані сцени​. Хоча можна похвалити епізод із ящиком та пилою. Ця сцена значно виділяється із основної маси фільму своєю напругою та неочікуваною жорстокістю. Саме цього очікують від жанру жахів.

Фільм «Таро» можна порівняти з іншими середньостатистичними жахами, такими як «Пункт призначення», проте йому не вистачає ні гумору, ні гострих моментів, щоб стати культовою класикою. Діалоги звучать штучно, а сюжетна лінія здається надто слабкою і розірваною​.

Загалом, «Таро» – це ще один представник жанру жахів, який не зміг знайти свого унікального голосу. Попри обіцяні моторошні моменти та потенціал, стрічка не приносить нічого нового у світ жахів і швидко забувається після перегляду. Висновок один – «Таро» вражає своєю банальністю та передбачуваністю.

Фірчук Крістіна

https://www.youtube.com/watch?v=j3wUuh8GJto&t=3s  – трейлер фільму