Михайло ЗВАРИЧ: «Коли перед грою з росією звучав Гімн України, тілом пробігали «мурашки»
Нещодавно Спортивний клуб «Енергія» (Львів), що виступає у футзальній Екстра-лізі, проходив тренувальний збір у ГКК «Карпати» в Трускавці. Кольори львів’ян зараз захищає наш краянин з Дрогобича, гравець збірної Національної збірної України з футзалу, майстер спорту міжнародного класу Михайло ЗВАРИЧ.
Скориставшись нагодою, ми запросили Михайла на інтерв’ю. Він охоче погодився відповісти на запитання журналістів і виявився дуже приємним та цікавим співрозмовником.
– Розпочнемо зі знайомства. Де Ви навчалися, як робили перші кроки у футболі, футзалі?
– Навчався у Дрогобицькій ЗОШ №17. Перші футбольні кроки робив у ДЮСШ під керівництвом тренера Дмитра Курп’яка. Згодом поїхав на навчання у спортінтернат луцької «Волині», де провів два роки. Ще рік грав у команді «Скала» (Моршин).
Одинадцятий клас я закінчував у Дрогобичі. Після школи вступив до Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка на факультет фізичного виховання.
У той час університет мав футзальну команду СК «Каменяр», яка під керівництвом тренера Івана Ільчишина виступала у Першій лізі. Я отримав запрошення до цього колективу і зіграв два сезони. Також у складі команди ДДПУ ім. І.Франка став чемпіоном України серед студентів. Саме у цей період я зробив остаточний вибір на користь футзалу.
Невдовзі мені запропонували поїхати на перегляд у НФК «Ураган» з Івано-Франківська. Там якраз набирали молодих хлопців. «Оглядини» пройшли успішно і мене зарахували до команди «Ураган-2», яка виступала у Першій лізі. Там провів два сезони, відтак став гравцем головної команди «Ураган», що виступала у Вищій лізі України. Після завершення контракту, у 2018 році я перейшов до МФК «Продексім» (Херсон), звідки попередньо отримав запрошення.
– І херсонський етап твоєї кар’єри виявився успішним.
– Так! Тоді там зібрався амбітний, сильний, професіональний колектив, у якому ми два сезони поспіль вигравали золоті медалі, один раз – срібні. Також здобули Кубок та Суперкубок України, виступали у Лізі чемпіонів. Тому наразі це найуспішніший етап моєї кар’єри. Її стрімкому розвитку значною мірою завдячую «Продексіму». У клубі були гарні умови, нас активно підтримували уболівальники.
– Зараз Ви у львівській «Енергії»…
– Так, довелося змінити команду. Прикро, що через повномасштабну війну херсонський «Продексім» припинив існування. Гравці, тренерський склад роз’їхалися… Я перейшов до львівської «Енергії», за яку виступаю другий рік. Радий, що став гравцем такого іменитого клубу. Мене туту дуже добре прийняли. В «Енергії» зараз добрий професіональний колектив. І гравці, і тренерський штаб, і керівництво працюють над тим, щоб повернути до Львова кубок і титул чемпіона. Знаю, що це нам під силу, тож серйозно готуємося до сезону.
Змагання проходять у непростих умовах. Але ми вдячні Збройним Силам України, нашим мужнім Героям, завдяки яким маємо змогу грати у турнірах. Віримо у перемогу і надіємося на якнайшвидше завершення війни.
– Ходили чутки, що СК «Енергія» переживає певні проблеми і може припинити існування. Наскільки вони відповідають дійсності?
– Справді, були такі чутки. Гравці почали хвилюватися, адже «Енергія» (Львів) – це відомий футзальний бренд і було б дуже шкода, якщо б команда зникла. Але наступного дня керівництво нас зібрало і запевнило, що все буде добре.
– Як оціните минулий сезон для «Енергії»?
– Минулий сезон можна вважати провальним, адже нам не вдалося здобути жодного трофею. Стартували добре, вийшли до раунду плей-офф. У чвертьфінальній серії ігор до двох перемог здолали харків’ян – 2:0. У півфінальній серії до трьох перемог зустрілися з київським «Хітом». Там, як кажуть у футболі, була справжня «заруба». Серія мала аж п’ять ігор, в останній із них ми, на жаль, програли. У матчі за третє місце Фортуна теж була не на нашому боці, і в підсумку команда фінішувала без медалей.
Не пощастило нам і в кубковому півфіналі. Там ми несподівано поступилися рівненському «Кардиналу» у серії пенальті.
За результатами сезону була серйозна розмова з керівництвом клубу, проаналізували невдачі. Зрештою, гравці й самі розуміють, що провалили минулий сезон. Мабуть, далися взнаки невизначеність щодо проведення чемпіонату, відсутність повноцінних тренувальних зборів. Та у нас досвідчена команда, тож маємо зібратися і цього року привезти до Львова футзальні нагороди.
– Який забитий м’яч у Вашій футзальній кар’єрі є найбільш пам’ятним? Може, у ворота «Барселони»?
– Думаю, це гол у ворота івано-франківського «Урагану». Цей м’яч закріпив нашу перевагу і допоміг «Продексіму» виграти чемпіонство. Того сезону ми відставали від першого місця на 11 очок, але зуміли наздогнати лідера. І щоб стати чемпіонами, треба було обов’язково перемогти «Ураган» у Херсоні. І ми це зробили!
Пам’ятними є голи, забиті у футболці національної збірної України, а також у ворота фаворитів Ліги чемпіонів – португальської «Бенфіки» та іспанської «Барселони».
– А який матч найбільше запам’ятався?
– Усе той же поєдинок з «Ураганом», коли ми вибороли третє чемпіонство для Херсона. Це були надзвичайні емоції, адже я уперше став чемпіоном України. Також довго пам’ятатиму виступ за збірну України на Євро-2022, матчі у єврокубках.
– Коли отримали перший виклик до Збірної України?
– Я тоді ще виступав за «Ураган». Отримав запрошення до головної команди країни і дуже зрадів. Ми полетіли до Китаю на комерційний турнір, де вибороли перше місце.
– Які спогади залишилися у Вас після матчу зі збірною росії у півфіналі Євро-2022? Атмосфера навколо цієї гри була дуже «підігрітою»…
– Були емоції, переживання… Перед грою команду зібрали, розповіли як поводитися: не піддаватися на провокації, не тиснути руку росіянам… Організатори теж переживали, намагалися розвести команди, щоб ми не перетиналися до гри. Було дуже багато стюардів, охорони. Усе це дуже додавало психологічного навантаження перед грою. А коли ми стояли на майданчику і звучав Гімн України, по тілу пробігали «мурашки».
На жаль, пори самовіддану боротьбу, ми поступилися у цьому драматичному матчі. Хоча, варто відзначити, що у складі російської команди було чимало натуралізованих бразильців, які виступають у їхньому чемпіонаті.
Але потрапити у четвірку кращих команд Європи – це теж гарний результат. Тим більше у такий складний для нашої держави час.
– Як оціните склад відбірної групи на Чемпіонат світу-2024, до якої потрапила збірна України? Чи маємо шанси вийти з неї?
– На мою думку, жереб звів у групі «В» майже рівних суперників: Україну, Польщу, Бельгію, Сербію. У ній нема явного фаворита, але нема і явного аутсайдера. Тож буде дуже цікаво.
З усіма цими командами ми вже грали, і доволі успішно. Тож, думаю, Україна має шанси здобути путівку на Чемпіонат світу, що пройде в Узбекистані. Постараємося це зробити. Головне – грати в свою гру і серйозно налаштовуватися на кожного суперника. Адже матч із жодною із цих команд легкою прогулянкою не буде.
– Забігаючи наперед, яким бачить своє майбутнє Михайло Зварич? Чи буде воно пов’язане зі спортом?
– Поки що не замислююся над цим. Хочеться, щоб Бог дав здоров’я ще якомога довше пограти у футзал. Хоч розумію, що кар’єра гравця невічна. А в майбутньому, можливо, спробую себе на тренерській чи на викладацькій роботі.
– Що Вам допомагає долати труднощі, переживати невдачі? Чи підтримують сім’я, родина?
– Батьки, дружина, донечка, теща з тестем – усі мене підтримують! Дивляться матчі, активно уболівають, знають чи не всі команди, багатьох гравців. Така підтримка для мене дуже багато важить. А ще мене, які і кожного українця, надихають успіхи Збройних Сил України, наших мужніх захисників.
– Чим захоплюєтеся у вільний час, як відпочиваєте після тренувань?
– Як тільки випадає нагода, намагаюся провести час із сім’єю. Наша донечка цього року йде у перший клас, тож зараз купуємо їй усе необхідне для школи.
– Дякуємо за розмову і бажаємо нашому землякові успіхів у новому футзальному сезоні.
– Дякую!
Ярослав ГРИЦИК, Орест ХАНДОНЯК